Раді Вас бачити!

1017 рік

Храм Білих Веж

На землю опустилась тепла ніч. Над горизонтом повільно піднявся повний місяць — великий, ясний, сріблястий. Його світло розлилось по землі, ковзнуло по листю дерев і застигло на тихій гладі води. Місяць світив так яскраво, що здавалось — ніч більше не темна, а просто одягнена в срібло.

По вузькій стежці повільно йшла невідома істота. На перший погляд, можна було подумати, що це юна дівчина — легка постать, плавні кроки. Та в її рухах було щось неприродне, надто тихе, надто безшумне.

Її довге, неприродно густе волосся спадало до самих п’ят, повільно ковзаючи за нею, мов живий шлейф. Яскраво-червоні пасма не просто мерехтіли — вони палали в місячному світлі, ніби були виткані з тонких язиків полум’я. У тому червоному сяйві було щось тривожне, щось небезпечне — ніби ніч прийняла її за свою й дозволила стати частиною темної магії. 

Вона наближалась до білосніжного храму, що височів у сріблястому сяйві місяця та впевнено крокувала вперед. 

Сходами вона підіймалась повільно й гордо, не зупиняючись ані на мить, ніби цей храм уже належав їй. Вона не озираючись, не сумніваючись, залишаючи позаду ніч і тіні, що слухняно розступалися перед нею.

Коли вона зайшла до великої зали з високими вікнами, прикрашеної витонченими фресками, її кроки ледь чутно відлунювали під склепінням. Місячне світло просочувалось крізь вітражі, розсипаючи на підлозі сріблясті візерунки.

Дівчина зупинилась біля кам’яної підставки, на якій лежав згорнутий сувій. Вона довго й уважно вдивлялась в нього, ніби читала приховані знаки навіть крізь запечатаний пергамент. Повільно похитала головою — у її погляді промайнуло невдоволення і розчарування.

Раптом двері тихо відчинились, і до зали увійшла дівчина в довгій блакитній сукні. Щойно вона побачила Місячну мавку, її обличчя освітила щира радість.

— Віолонія, я дуже рада тебе вітати! — вигукнула вона, розкривши руки назустріч гості.

Та Місячна мавка навіть не обернулась. Вона стояла нерухомо, мов вирізьблена зі срібла постать та продовжувала мовчки вдивлятись на сувій. У повітрі зависло напруження — радість однієї та крижана відстороненість іншої.

— Скільки вже віків він тут лежить… — нарешті задумливо промовила Місячна мавка. — Я й сама не знаю, що має так розпалити мій гнів, аби я наважилась здійснити це Пророцтво…

Віолонія не відривала очей від аркуша. А дівчина в блакитній сукні нервово переступала з ноги на ногу, а її пальці зім’яли легку тканину її сукні. 

Раптом Місячна мавка різко розвернулась, її червоні очі спалахнули в напівтемряві зали, мов дві жарини серед нічного мороку. У тому погляді не було ані сумніву, ані вагання — лише холодна, древня сила.

Вона побачила, як до зали один за одним почали заходити інші члени Білого Братства. Їх світлі шати тихо шелестіли по кам’яній підлозі, а кроки ледь відлунювали під склепінням. Кожен із них дивився на неї, мов на диво. 

— Я обіцяю, що ваші бажання, на здійснення яких ви так довго чекали, нарешті будуть виконані! — голосно проговорила Віолонія.

І в той момент на її тілі загорілись загадкові орнаменти. Візерунки то біліли, мов чисте місячне світло, то палахкотіли червоним сяйвом, немов живі язики полум’я. Кожен відтінок, кожен перелив змушував присутніх затамувати подих.

— О, Віолонія, ти навіть не уявляєш, як ми прагнемо цього! — посміхнулась дівчина в ніжно-рожевій сукні, а її очі світились щирою радістю.

— Ми так вдячні тобі, — підтримав її юний хлопець, його голос тремтів від захоплення.

— Нехай твій місяць береже тебе за твоє велике серце, — тихо додала ще одна дівчина.

— Але пам’ятайте про умову! — раптом вигукнула Місячна мавка. — Якщо Пророцтво здійсниться…

Віолонія миттєво замовчала. Вона велично оглянула всіх присутніх, навіть дихання у залі завмерло від її присутності. Дівчина відкинула довге волосся за спину, відкриваючи свої гострі, червоні кігті та насупила брови, випромінюючи непохитну силу та рішучість.

— Якщо один із Покликаних наважиться просити вас про послугу, ви повинні негайно виконати його прохання! — суворо промовила вона, її голос лунав по залі, мов грім.

— Так, Віолонія… — тихо відповів один із юнаків. — Ми виконаємо все, що ти наказуєш.

— Тільки спробуйте порушити нашу умову! — голосно проговорила вона. 

Від цих слів її біле сяйво раптово згасло, а червоне розсіялось по залі, засліплюючи очі всіх присутніх і змушуючи повітря тремтіти від сили її магії.