Раді Вас бачити!

Сміх переповнював залу. Музика не вщухала. Впевнені кавалери без упину запрошували дівчат на танець. Уже почали подавати свіжу випічку, аромат якої легко розливався по всьому приміщенню, переплітаючись із запахом гарячого шоколаду. Чувся дзвін келихів, що тонко відлунював під високою стелею. Свято було в самому розпалі. 

Хелена з Еленсією споглядали на танцюючих людей з балкона. Очі Хелени розбіглись від здивування. На мить вона відчула себе вільною. Вона була в місці, де панували свято, сміх і радість. Як же вона сумувала за таким живим життям. Її очі навіть заблищали від сліз.

— Стільки молоденьких дівчат, — раптом вигукнула Агонія, яка щойно підійшла до них. — Подивіться на ту, у жовтій сукні. Така гарна… і ще незаймана. 

— Сьогодні вона може це виправити, — засміялась Еленсія. — Дивись, як на неї поглядає той блондинчик. Тож тобі слід поспішити.

Агонія посміхнулась, перевела погляд на Хелену й, підійшовши до неї впритул, прошепотіла на вухо:

— Може, потанцюємо? — Агонія провела рукою по її стегну. — На нас усі дивитимуться… Дві гарні дівчини, які танцюють разом.

— Мушу відхилити твоє запрошення, — спокійно промовила Хелена, зберігаючи холоднокровність.

— Багато втрачаєш, — уже голосніше сказала Агонія.

— Можеш спускатись до танцмайданчика, — посміхнулась Еленсія до Хелени. — Але пам’ятай: навіть якщо ти нас не бачиш, ми стежимо за кожним твоїм кроком. Що б ти не робила і з ким би не розмовляла — ми все почуємо.

Хелена, не чекаючи ні миті, швидко почала спускатись сходинками вниз, навіть не обертаючись на вампірок. 

Вона зупинилась біля дзеркала й подивилась на своє відображення. Її щоки почервоніли, а груди нервово підіймались від хвилювання. Долаючи тривогу, вона посміхнулась своєму відображенню та повільно почала оминати танцюючі пари.

Нарешті Хелена зупинилась біля дівчини в чорній сукні, яка уважно подивилась на неї та радісно посміхнулась.

— Нізащо б не повірила, що скажу це, але я рада тебе бачити, — голосно промовила Вікторія.

Хелена мовчала. Вона лише підняла погляд угору, споглядаючи, як Агонія та Еленсія задоволено дивляться на них. 

Вікторія уважніше роздивлялась дівчат, які стояли на балконі, вдивляючись у їх сукні.
— Не можу зрозуміти, які у них образи? — спитала вона тихо.

В цю мить Агонія провела рукою по своєму відвертому декольте, а потім легенько пройшлася по фігурі у смарагдовій приталеній сукні, яка переливалась на світлі. Тонкі сріблясті візерунки на тканині, що нагадували ніжні рослинні орнаменти, підкреслювали її елегантність і витонченість.

— Сьогодні Еленсія — Павутинна Леді, а Агонія захотіла бути Сереною, — з роздратуванням промовила Хелена.

— Павук, який не зможе плести своє павутиння… і Серена, яка нікого сьогодні не зможе звабити… яка іронія, — засміялась Вікторія.

Хелена розгублено подивилась на неї й широко відкрила очі.

— Вони нас не чують, — посміхнулась Вікторія. — На тобі заговорений кулон, а на мені — заговорені сережки. Тож не переживай.

В цю мить Вікторія торкнулась своїх золотих сережок, які брат подарував їй на день народження та знову підняла очі на балкон, широко посміхаючись вампіркам. Вони теж усміхались їй, демонструючи свої гострі ікла.

— Такі наївні, — покачала головою Покликана, продовжуючи посміхатись їм.

Хелена розуміла, що їй не слід більше так сильно хвилюватись, але емоції переповнювали її. В цю мить Вікторія подивилась в глиб залу. Лагідно посміхнувшись Хелені, вона прошепотіла:

— Впевнена, що твій настрій зараз значно поліпшиться.

Хелена розгублено подивилась на неї, а коли швидко обернулась назад, затамувала подих.

Через натовп до неї йшов Віктор. Хелена забула, як дихати. Ось він — той, за яким вона готова піти на край світу. Зараз він йде до неї та дивиться лише на неї одну. Чим ближче він наближався, тим сильніше калатало її серце.

Хлопець був вдягнений в елегантний чорний костюм і білу сорочку. Маска чорного вовка відкривала його закохані карі очі, що ніби світлились для неї однієї.

Коли він підійшов ближче, Хелені здалось, що музика затихла, люди навколо зникли — залишились лише вона, він і ця довгоочікувана мить, на яку вона чекала так довго.

Віктор зупинився, захоплено поглянув на Хелену та лагідно посміхаючись, промовив:

— Я буду безмежно щасливий, якщо така красуня подарує мені цей танець.

Коли він простяг їй руку, Хелена від щастя не знала себе. Повільно вона поклала свою руку в його та  він обережно повів її у танець.

Хлопець заглянув їй у блакитні очі та обережно поклав руку на талію, притягуючи її до себе. Хелена міцно обняла його за плечі й не могла стримати посмішки. Вона забула про все на світі — про Першопредків, про натовп у залі, про те, що кінець цієї ночі може бути непередбачуваним і план Вікторії може зірватись. Для неї існував лише він. Лише він мав значення.

Вона поклала голову на його плече і ще сильніше прижалась до нього. Коли відчула легкий поцілунок на своєму голому плечі, їй здалось, що в вухах лунає купа дзвоників, а серце готове вистрибнути з грудей.

— Я так сумував за тобою, моя пташко, — прошепотів Віктор їй на вухо.

Хелена не відривала голови від його плеча. Вона мовчала, але її посмішка сяяла на всю залу.

Коли Віктор відчув, як вона ще сильніше прижалась до нього, він дбайливо провів рукою по її волоссю. Він відчував її легке тремтіння, як рука в його руці злегка здригалась. У цей момент йому хотілось вкрасти її з цього балу та сховати від усіх. Не відпускати свою налякану дівчинку. Оберігати її від усього жаху, що ховався за яскравими масками. Він хотів тримати її у своїх обіймах і ніколи не відпускати.

— Я боялась, що ніколи вже тебе не побачу, — тихо прошепотіла вона.

Дівчина підняла на нього свої блакитні очі, які сяяли крізь маску червоного сокола та  посміхнулась:

— Ти навіть не уявляєш, як сильно я кохаю тебе.

Віктор промовив це так голосно, що пари, які танцювали поруч, одразу перевели на них свої зацікавлені погляди. 

Хелена дивилась на Віктора так, ніби чула ці слова вперше. Її тіло здавалось піднесеним, ніби вона перебувала у невидимій невагомості. Серце билось шалено, в грудях розливалось тепле хвилювання, яке огортало її з голови до п’ят. Кожен дотик його руки на її талії здавався магією, що знімала з неї будь-який страх і сумнів.

Дівчина ще сильніше обняла його, закривши очі від щастя. Віктор усе міцніше притискав її до себе, мріючи, щоб цей танець ніколи не закінчувався.

— Я дуже тебе прошу… відпусти мене зараз, — тихо прошепотіла вона йому на вухо.

— Ні, нізащо, — суворо промовив Віктор, ще сильніше обіймаючи її. — Я не можу тебе втратити знову.

Хелена знову заглянула в його карі очі та посміхнулась.

— Віка справиться, — благаючи промовив Віктор. — Вона продумала все до дрібниць. Зграя за університетом на підготові… усе вийде…

— Ні, — перебила його Хелена. — Я мушу зробити це сама. Це вже моя особиста помста, і я хочу довести справу до кінця. Не лишай мене цієї можливості.

Віктор мовчав. Слів для сильнішого протесту він не знаходив.

— Вона мене не вб’є. Ти добре знаєш, що у неї це не вийде.

Хлопець лише важко зітхнув та кивнув головою.

— Добре… але пам’ятай, що Янголіна буде поруч, на всяк випадок.

— Дякую тобі за цю можливість, — посміхнулась Хелена.