Раді Вас бачити!

Коли Вікторія забігла до своєї кімнати, вона забилась в куток і міцно обхопила себе руками. Повільно сповзаючи спиною вздовж холодної стіни, вона опустилась на підлогу й завмерла, намагаючись вгамувати судомне здригання.

Вона тремтіла всім тілом — паніка накрила її з головою, не залишаючи жодного подиху спокою. Вікторія кусала губи до болю, намагаючись стримати ридання, та не витримала — сльози знову хлинули, гарячі й безпорадні.

Ще мить — і він узяв би її силою. Він був надто сильний, а вона — надто вразлива, щоб захиститись. Сили були нерівні. Вночі вона могла б знищити його без вагань… але зараз — зараз вона ледь пережила те, що могло зламати її назавжди…

Вікторія сховала обличчя в руках й знову заплакала. Вона відчувала себе повністю безпорадною — такою, що будь-хто міг би розпорядитись її тілом на свій розсуд, а вона не мала жодного способу захиститись, адже на вулиці був день.

А в цю мить сонце повільно ховалось за обрієм, і разом із ним людський образ Вікторії залишав її, поступаючись місцем її вампірській натурі.

Якщо цей покидьок ще раз дозволить собі скривдити її, вона дочекається ночі. Вирве його серце з грудей і з’їсть його ще теплим. Вона вже знала, який смак має вовче серце — вишукана, п’янка насолода. І була впевнена: серце цього негідника буде не менш смачним, ніж серце Садислава.

Вона із задоволенням випила б кров й з’їла серця всіх перевертнів. Той, хто хоч раз куштував вовка, не дасть збрехати — це справжня, майже райська насолода. Вона не відмовилась б скуштувати когось зі зграї ще раз. Одного разу вона вже пізнала це задоволення, і тепер самі лише спогади про нього пробуджували в ній нові, ненаситні бажання.

У цю хвилину Вікторія ясно розуміла, що відбувається в її голові та куди ведуть її думки, але нічого не могла з собою вдіяти. Сонце майже сховалось за обрієм, і контролювати свою вампірську натуру вона вже не могла — а, чесно кажучи, і не хотіла.

Раптом двері на балкон різко розчинились від сильного вітру. Вікторія повільно підвелась з підлоги та крокувала до балкона, вдивляючись у нічне небо. На небі вже почали з’являтись перші зірки. А з повітря долинав приємний аромат людей, що були неподалік її будинку. Ще приємніше було відчувати, як в їхніх жилах пульсує тепла, неймовірно смачна кров.

Її вуха загострились, а посмішка задоволення розтягнулася на обличчі. Сусідка вийшла на прогулянку з собакою — вона завжди вигулювала свого вірного Джека саме в цей час. Жінка була молодою та гарною, і мала третю групу крові. Вікторія вже давно відчула її запах, і саме ця кров їй так потрібна. Адже, скуштувавши її, вона не лише відчує неймовірну насолоду, а й кров тієї ж групи подарує їй ще більше сили та краси.

Вікторія закрила очі й уявила, як неймовірно прокусити її шийку, увірватись у тепле тіло зубами й повільно смакувати життя. Від цих думок у неї кружляла голова — вона шалено хотіла їсти. Однією людиною вона не обмежилась б: наступною стравою став би молодий парубок, можливо, зовсім юний. Неважливо — головне, щоб і він мав кров третьої групи.

Мрії Вікторії були раптово перервані — вона відчула наближення іншого вампіра. Відкривши очі, вона помітила, як до її вікна наближається чорний кажан. Вікторія засмутилась: завжди, коли вона тільки почне мріяти, знаходиться хтось, хто має нахабство її відволікати.

Вікторія відійшла від балкона, даючи можливість чорному кажану залетіти в кімнату. Ще мить — і він уже перетворився на людину, захопливо дивлячись на неї.

— Доброї ночі, — посміхнувся Максим.

— Привіт, — тихо прошепотіла Вікторія. — Щось трапилось?

— Ну, якщо чесно, так, — розгублено промовив Максим. — Першопредки починають активно себе проявляти. Вони нападають на людей. Поки без жертв, але ти ж розумієш… це лише питання часу.

— Я знаю, — кивнула Вікторія.

— Звичайно, знаєш, хто міг би в цьому сумніватись? — засміявся Максим.

— Насправді я підслухала, — посміхнулась Вікторія. — Зараз новий патрульний зграї звітує про це моєму братові.

— Впевнений, що у тебе є план, — тихо прошепотів хлопець.

— Звісно, у мене завжди є план, — очі Вікторії загорілись червоним блиском, сповнені азарту.

Максим вдивлявся в її очі, не в змозі відвести погляду. Якою ж вона була неймовірною! Він дивився на неї, наче зачарований, гублячись у думках: що йому подобається більше — її ніжність і вразливість удень чи сила й сміливість вночі.

Він хотів її всім собою, не в змозі більше стримувати бажання. Його погляд уважно оглядав її тіло — якою ж бажаною вона була для нього. Він віддав би все на світі, лише щоб відчути її, скуштувати її, навіть якщо за це довелось б заплатити життям. Адже така, як вона, була варта будь-якої ціни.

Не контролюючи себе, Максим почав підходити до неї ближче. Вікторія помітила його погляд і розгублено зробила крок назад. Та він не зупинявся. Вона відступила ще крок, а потім ще один — і нарешті спиною врізалась в стіну, розгублено дивлячись на нього.

— Максе, о небо… ти теж піддаєшся цим чарам, — розгублено промовила вона. — Ти ж розумієш, що все, що відчуваєш зараз — це не по-справжньому. Моя вампірська сила росте, і саме тому ти одурманений.

Максим лише посміхнувся й похитав головою.

— Ось зараз ти помиляєшся, — тихо промовив він. — Навіть Покликана іноді робить неправильні здогадки.

— Що ти таке говориш? — розгублено запитала вона.

Максим ніжно провів долонею по її щоці, її шкіра була немов шовк. Вікторія дивилась на нього своїми небесно-блакитними очима, і цей погляд зводив його з розуму.

— Так, я одурманений тобою, — тихо зізнався він, — але все почалось ще до твого знайомства з Владиславом.

Вікторія розширила очі від здивування, не вірячи своїм вухам.

— Ти думаєш, що тільки Владислав помітив, що ти особлива? — зауважив Максим. — Ще коли ти була людиною, за тобою всі вампіри ходили по п’ятах. І я був серед них. Від тебе завжди йде така енергетика, що мало хто може втриматись. Просто Владислав виявився спритнішим за всіх інших бовдурів.

Дівчина очманіла від його слів, навіть дар мови втратила і не знала, що відповісти.

Максим вдивлявся в її карі очі, які набували ще глибшого відтінку, і милувався нею. Якою ж вона була чарівною! Його погляд повільно опустився до її губ — вони манили його непереборно. Він більше не міг стримувати себе. Йому хотілось скуштувати її, це бажання було сильнішим за будь-які заборони.

Вона помітила, як його губи наближаються, але була так розгублена, що не змогла заперечити. Ще мить — і його поцілунок торкнувся її. Спершу він був акуратним і обережним, ніжно доторкаючись до її губ, а потім його дотики стали частішими, немов він намагався пізнати її. Найбільше лякало Вікторію те, що їй це так подобалось. Вона не хотіла, щоб він зупинявся, і водночас відчувала сором за власне бажання.

Коли Максим торкнувся її губ, він відчув незвідане, нове почуття, якого ніколи раніше не переживав. Якою ж солодкою вона була! Він навіть не уявляв, що вона може бути настільки неймовірною. Не стримуючи себе, він став цілувати її все пристрасніше — і ще мить, і він уже зовсім втратив контроль.

Він міцніше прижав її до себе, відчуваючи холод її тіла, і не міг повірити, що це відбувається насправді. Якою ж бажаною вона була для нього! Коли він відчув, як її руки невпевнено обійняли його за плечі, він остаточно втратив голову. Максим сильніше притиснув її до стіни, його поцілунки ставали більш вимогливими, спускаючись до її шиї. Руки піднялись вище й обійняли її груди, а коли він легенько покусував ключиці, з її вуст вирвався стогін задоволення.

Коли Вікторія ще сильніше обійняла його й щільніше притислась, він остаточно втратив контроль. Відірвавшись, Максим глянув у її очі — помаранчево-червоні, що палали збудженням. Вона теж його хотіла, і це лише посилювало його бажання. Він знову увірвався у її губи, не стримуючи себе.

Всі ніжності залишились позаду. Його поцілунки стали вимогливими та пристрасними, а Вікторія втрачала контроль над собою. Вона розуміла, що робить, і знала, що повинна зупинити його — але нічого з собою вдіяти не могла.

Раптом на неї звалилось прозріння, коли вона відчула, як його руки підіймають її спідницю. Спершу з’явилась нова хвиля збудження, але щойно його пальці почали опускати білизну, вона немов повернула свідомість і ясність розуму.

Вікторія накрила його руки своїми й вирвалась із поцілунку.

— Максе, ні… Ми не повинні цього робити, — благально промовила вона. — Зупинись, поки не пізно.

Він вдивлявся в її очі, які стали темно-карими, й опустив голову. Та відпускати її зі своїх обіймів він не поспішав.

— Я знаю, ти кохаєш його, а не мене, — прошепотів він.

Максим знову підняв на неї свій погляд. Вона намагалась зберігати спокій, але він бачив у ній бурю емоцій.

Він взяв її обличчя у свої долоні та ніжно промовив:
— Я не вимагаю, щоб ти кохала мене. Я знаю, що цього ніколи не станеться. Але хочу, щоб ти знала: я не просто кохаю тебе. Я життя віддам за тебе, якщо доведеться.

Вікторія накрила його руки своїми й дивилась на нього очима, сповненими смутку та жалю. Що вона могла зробити? Вона дійсно не покохає його. Та була вдячна за все, що він робив заради неї.

Раптом двері різко відчинились, і в кімнату увірвався Віктор. Нарешті позбувшись Тараса, він кинувся до кімнати сестри, щоб пересвідчитись, що з нею все гаразд. Але побачене змусило його очманіти.

Віктор переживав, що його сестра зараз плаче і продовжує мучитись. Та справжнім шоком для нього стало побачене: вона прижатої до стіни в обіймах… і ще й кого? Максима. Це був головний шок усього його дня.

Коли Вікторія побачила Віктора, вона ще сильніше притислась до стіни, ніби та могла захистити її або приховати сором.

Максим лише криво посміхнувся з цієї ситуації. Він востаннє ніжно провів долонею по її обличчю й тихо прошепотів:
— Бажаю тобі щастя… навіть якщо ти будеш щаслива не зі мною.

Зібравши волю, Максим відпустив її зі своїх обіймів і, відійшовши, гордовито підняв голову та подивився на Віктора.

— Взагалі-то, перед тим як увійти, прийнято стукати.

Віктор нічого не відповів. Він лише водив щелепою з боку в бік, ледь стримуючи себе, щоб не розірвати цього молодого вампіра.

А Максим тим часом підійшов до відчинених дверей балкона. Ще мить — і з кімнати злетів чорний кажан, розчинившись у нічній темряві.