Раді Вас бачити!

Наступного ранку Віктор тихо відчинив двері сестриної кімнати й обережно заглянув всередину. Вікторія стояла перед дзеркалом: на ній були блакитні джинси, що підкреслювали струнку фігуру, і білий светр. Вона заплітала волосся у високу гульку, повністю зосередившись на відображенні. Коли двері відчинились, дівчина лише холодно перевела на брата погляд і важко зітхнула.

— Сніданок вже на столі, — спокійно промовив брат.

Вікторія не відповіла. Вона відвела погляд від дзеркала, обережно взяла важку сумку з книгами й мовчки попрямувала за ним.

Коли брат із сестрою зайшли на кухню, їх одразу огорнув приємний аромат кави, що наповнював весь перший поверх. У той час Янголіна розливала напій у білі чашки та посміхаючись, привітала Покликаних.

— Привіт, — радісно промовила вона, зустрівшись поглядом із Вікторією. — Як спалось?

— Погано, — важко зітхнула Вікторія. — Нічка була нелегка.

Вона швирнула сумку з книгами під стіл і мовчки сіла.

Вікторія кинула погляд на стіл. На ньому були і яєчня з беконом, і млинці, і згущене молоко та варення, і горішки, і йогурт, і свіжий сік, фрукти, а ще духмяні тости, що щойно вийшли з печі. Причепитись до того, що немає чого їсти, було б просто неповагою.

Сестра підняла на Віктора незадоволений погляд і насупила брови. Він же сидів навпроти, буквально світився від задоволення — спеціально приготував на сніданок усе, що вона любить. Підморгнув їй і задоволено відпив гарячу каву.

— Чого ти не їси? Все охолоне, — турбовано промовила Янголіна. — Тобі потрібно поїсти.

Вікторії не хотілось їсти — жоден шматок не йшов у горло. Вона мовчки крутила виделкою щось у тарілці, не промовляючи ні слова.

Янголіна і Віктор мовчки переглянулись. Вони очікували, що Вікторія буде поводитись агресивно, продовжить кричати на них, але замість цього вона була неймовірно тихою й спокійною. Навіть Янголіна здивовано затримала на ній погляд.

Віктор не зводив очей з сестри. Вона рідко так підбирала волосся — напевно, зав’язала його у вузлик, бо не мала сил причепуритись. Обличчя було стомлене й бліде. Хоч нафарбоване, все одно помітно було, що вона плакала всю ніч: очі були почервонілі, а під ними — синці, які вона намагалась приховати тональним кремом.

Вона продовжувала ковиряти виделкою у тарілці, не торкаючись їжі. Опершись рукою об стіл, мовчки сиділа за столом, ніби втратила зв’язок з усім, що відбувалось навколо.

Віктор перевів погляд на Янголіну, а вона відповіла сумними очима. Їм обом стало одночасно ніяково й соромно. Напевно, вони вчора трохи перегнули палку — адже Вікторія була в такому розгубленому, змученому вигляді.

Терміново потрібно було якось розрядити атмосферу, але жодна ідея не приходила їм у голову.

— Які у тебе плани після лекцій? — нарешті порушив тишу хлопець.

Віктор і Янголіна уважно подивились на Вікторію, чекаючи відповіді, та вона мовчала, не підіймаючи очей.

Коли Віктор ніжно торкнувся її руки, Вікторія здригнулась, підвела на них погляд і здивовано перепитала:

— Що? Ви щось казали?

Вона швидко закліпала очима, помітивши, з якою розгубленістю вони дивляться на неї.

— Які у тебе плани після лекцій? — повторив Віктор з легкою посмішкою.

— У мене? — Вікторія розгубилась ще більше.

Та вже за мить її охопила радість. Виходить, жодного «домашнього арешту» не буде. Вони просто жартували. Від цієї думки очі Вікторії заблищали, на обличчі з’явилась щира усмішка, а сама вона ніби засяяла зсередини.

— У мене сьогодні купа справ, — з азартом у голосі почала вона. — В університеті мені доручили організувати зимовий бал. У мене вже стільки цікавих ідей з’явилось, але це потребує серйозної підготовки. І ще я хотіла сьогодні заїхати по магазинах — потрібно багато чого купити для балу.

— Це чудова ідея! — зраділа Янголіна. — Ми з задоволенням тобі допоможемо! Правда? — вона перевела свої ясні блакитні очі на Віктора.

— Так, звичайно, — підтримав її Віктор. — Сьогодні на роботі мені потрібно підписати кілька документів, а решта дня в мене вільна.

Посмішка на обличчі Вікторії поступово почала танути.

— Після пар ми заїдемо за тобою та проведемо весь день разом. Допоможемо тобі купити все, що потрібно, — тепло посміхнулась Янголіна.

Вікторію ніби знову облили холодною водою. Її обличчя нахмурилось, зблідло, а очі миттєво потьмяніли. Вона опустила погляд у тарілку й знову поникла.

— І довго ви будете водити мене за ручку, як малу дитину? — сумно промовила вона, так й не підіймаючи очей.

Янголіна знову переглянулась з Віктором. Обоє мовчали: Віктор лише повільно сьорбав каву, а Янголіна й сама не знала, що відповісти.

— Це залежить від тебе самої, — тихо промовила вона.

— Тобто ти вважаєш, що моя троянда стала червоною заслужено? — різко вигукнула Вікторія й підняла на неї розгніваний погляд.

— Що ти таке говориш? — суворо відрізала Янголіна.

Вікторія з силою відкинула виделку вбік — та вдарилась об вазу з фруктами з таким дзвоном, що аж посуд загримів. Схрестивши руки на грудях, вона зухвало всміхнулась Янголіні.

— Я чула вашу розмову цієї ночі, — з легкою посмішкою промовила Вікторія. — Якщо ви думали, що стояли надто далеко від моєї кімнати, то що… невже це могло мені завадити? Вночі я — вампір. А вампіри мають надзвичайно добрий слух. Чи ви про це забули?

Янголіна з Віктором переглянулися й мовчки відвели погляди.

— Якби тут була Віолонія, вона б мене підтримала… — ледь чутно додала Вікторія.

— Скільки разів я просив тебе не згадувати про Місячну мавку?! — різко вигукнув Віктор. — Не говори про неї більше. Через неї ми стали Покликаними.

— Покликаними ми стали не через Місячну мавку, — сердито відказала Вікторія, — а через твою любу Хелену.

 Хлопець важко дихав, стискаючи кулаки й ледве стримуючи себе.

— Так, досить. Вас обох знову понесло, — твердо сказала Янголіна.

Брат і сестра перевели на неї погляди й слухняно замовкли.

— Сьогодні після лекцій ми зайдемо по тебе, — вже спокійніше додала Янголіна. — І навіть не думай тікати. У тебе все одно не вийде.

Вікторія лише важко зітхнула й облокотилась на спинку стільця, дозволяючи тиші огорнути кімнату.