Раді Вас бачити!

Віктор відчинив двері й пропустив до будинку чотирьох перевертнів. У вітальні, ховаючись за краєм стіни, Вікторія тихо спостерігала, не наважуючись показатись небажаним гостям.

У дверях з’явилась бета-пара — впевнені, повільні, мов справжні хижаки, які знають свою силу. Їхні кроки були поважними, а погляди — холодними й зверхніми. Коли їхні очі ковзнули по Вікторії з відкритою зневагою, по її спині пробіг крижаний холод, змушуючи серце стишити хід.

Вікторія чудово розуміла: навіть якщо вся зграя кинеться на неї, вони не зможуть убити її, хай як би намагались. Але завдати болю — справжнього, глибокого, розривного — могли легко. Рани згодом затягнуться, тіло відновиться… та страх від цього зовсім не зникав. Зараз він стискав її сильніше, ніж будь-які пазурі.

Вона почувалась такою беззахисною, такою ображеною світом, що хотілось кричати на весь голос, благати про допомогу. Та допомоги чекати не було звідки. Повернення власної душі залишалось для неї нездійсненною мрією — найзаповітнішою і водночас найдальшою.

Разом із бетою-парою прийшли також Павліна і Тарас. Особливо Вікторія зраділа візиту Тараса — хоч цей новенький вовчик і був легковажним, шкоди він їй точно не завдасть. Раптом вона помітила, що всі перевертні дивляться на неї. Та найбільше здивувало Вікторію те, що вони раптом стали несподівано привітно їй посміхатись. Це викликало в неї неабияке здивування й легке збентеження.

— Вікторіє, доброго вечора! — радісно привітався Тарас. — Дуже радий тебе бачити.

— Так, ми всі дуже раді, що з тобою все гаразд. Чесно кажучи, ми переживали за тебе, — лагідно додала Квітана.

Усі дивились на дівчину й тепло посміхались. Вікторія перевела погляд на брата. Віктор відповів їй такою ж м’якою усмішкою і простягнув руку.

Вона несміливо вийшла до них і взяла брата за руку. Невпевненість тремтіла в її погляді, адже вона не розуміла, звідки раптом стільки ніжності від вовків, які зазвичай тримались стриманіше.

Віктор притиснув сестру до себе й ніжно обійняв за плечі.
— От бачиш, тобі нема чого боятись, — тихо прошепотів він їй на вухо.

Перекинувшись із гостями ще кількома ввічливими словами, Віктор вийшов із хлопцями на внутрішнє подвір’я. Вони щось тихо обговорювали між собою. Саме в цю мить обличчя дівчат-перевертнів різко змінилось. Коли Віктор відійшов достатньо далеко й уже не міг почути їхньої розмови — тоді вони й показали свої справжні мотиви.

— Якщо мені не зраджує пам’ять, ти обіцяла розібратись зі своїми п’явками, — з погрозою промовила Квітана.

Вікторія нічого не відповіла. Вона ще міцніше затулилась в теплу ковдру і підняла на них свої тривожні карі очі.

— Тепер ми повинні робити твою роботу, — підтримала її Павліна.

Вона намагалась обійти їх і піднятись на другий поверх у свою кімнату, але Квітана різко схопила її за плечі та щосили штовхнула в сторону. Вікторія ледве втрималась на ногах і розгублено подивилась на них. Дівчата повільно наближались, перекриваючи їй шлях з обох боків.

Вікторія неквапливо відходила назад. Що ці дівки задумали? Вона ще була слабка після невдалого Очищення. Зараз вони легко могли б напасти на неї, а вона ще не мала сил захистити себе. А коли Віктор прийде на допомогу, ці дівчата можуть серйозно поранити її. Серце Вікторії стискалось від страху, і вона боялась зробити різкий рух, щоб не спровокувати їх.

— Зараз нам доведеться йти на полювання через твої невиконані обіцянки, — холодно промовила Квітана. — Бо вашим Першопредкам дах знесло.

Вони дивились на неї, немов на здобич. Ще мить — і вони нападуть вдвох на неї одну. 

Але раптом очі Вікторії спалахнули червоним вогнем. Від такого нахабства сили магічним чином повернулись до неї. Що це таке? Ці дві брудні собаки насмілюються погрожувати їй у власному домі? Вона не якась звичайна дівчина, з якою можна так поводитись. Вона — Покликана, і не дозволить, щоб її ображали й принижували якісь там перевертні.

— Ви зараз йдете на полювання, бо це ваша робота, — суворо проговорила Вікторія.

Квітана і Павліна різко завмерли та не зводили погляду з її палаючих червоних очей.

— Це ваші прямі обов’язки — захищати мирних людей нашого міста, — голос Вікторії став ще гучнішим. — І не смійте розмовляти зі мною у такому тоні! Досить того, що я вас й так терплю у своєму будинку.

— Ой, оближ її, — криво всміхнулась Павліна до Квітани. — Вона ж типу страждає. Бо не отримала Прощення.

— Дійсно, ти права, — підіграла їй Квітана, теж усміхнувшись. — У неї зараз, напевно, такий розпач.

— Може, пожаліймо її? — розсміялась Павліна. — Нашій вампірці, мабуть, ой як сумно.

Вікторія мовчала, лише насупилась та уважно слухала їх.

— Нехай її вампіри заспокоюють, — підтакнула Квітана. — Вони й так уже всі на вухах стоять.

— Дійсно, — радісно промовила Павліна. — Сонце ще не встигло сісти, а всі чорні кажани вже рознесли по місту звістку: Покликана не отримала Прощення і залишилась вампіром.

— Вони так радісно передають цю новину один одному, що навіть глухий почув би їхнє голосіння, — додала Квітана.

— Так, — посміхнулась Павліна подрузі. — Їхня командирша не стала людиною… Уявляю, як вони там всі щасливі.

Вікторія продовжувала мовчати. Лише підняла на них вже блакитні очі й ще сильніше загорнулась в ковдру.

— Тобі це не на користь, — задоволено усміхнулась Квітана. — Якщо ти залишаєшся вампіром, то залишаєшся й нашим першим та головним ворогом. А вороги вовків довго не живуть.

— Закрий свій брудний рот, собако, — прошепотіла Вікторія крізь зуби.

— Що ти сказала? — обурилась Квітана.

— Ви обидві жалюгідні шавки, а всі члени вашої зграї — мерзотні сучки й нікчемні кабелі, — її очі знову набули вогняно‑червоного кольору й блиснули так яскраво, що дівчата від страху відступили на крок назад. — Настане день, коли я вирву ваші серця на очах один в одного й буду смакувати ними над вашими мертвими тілами.

Вікторія однією рукою міцно тримала ковдру, у яку досі була закутана, а іншою демонстративно відкинула назад своє довге чорне волосся, відкриваючи погляду свої довгі чорні кігті.

Зробивши крок уперед, вона помітила, як вирази облич Квітани й Павліни різко змінились. Тепер у них не було ані самовпевненості, ані бажання продовжувати насміхатись з неї.

Вікторія різко відштовхнула Квітану, і та врізалась в Павлину, яка ледве встигла її підхопити, аби та не впала, хоч й сама ледь втрималась на ногах.

Не зупиняючись, Вікторія, мов розлючена фурія, промчала повз них і риссю піднялась сходами на другий поверх.

— От кровососка… Була стервою і стервою залишиться, — розгублено промовила Павліна, хлопаючи віями й дивлячись Вікторії услід.

— Не переймайся так, — усміхнулась Квітана. — Пророцтво не змінити. Один із Покликаних загине, а інший возвиситься над ворожим кланом. І коли Віктор уб’є її, повір, у нас буде набагато менше проблем. Ця сучка скоро здохне — і зграї дихатиметься значно легше.