Раді Вас бачити!

А в цю мить бал продовжувався. Танці не вщухали, музика лунала все голосніше, а гості сміялись, веселились і кружляли залом у чарівних костюмах. 

Агонія повільно спускалась по сходах, шукаючи очима ту саму дівчину у жовтій сукні. Вона була така розумничка — щойно пройшла повз Агонію. Вампірка не зводила з неї погляду. Дівчина підійшла до великого дзеркала і почала поправляти свою зачіску: кілька шпильок у волоссі трохи ослабли, і вона швидко закріпляла їх.

Вампірка наблизилась до дівчини й окинула її фігуру уважним поглядом. Дівчина була струнка, але з помітними вигинами, які Агонія задоволено оцінила, затримавши погляд на акуратних формах. Вона посміхнулась та тихо прошепотіла їй на вухо:

— Скажи, красуня, ти б не хотіла провести цю ніч так, щоб пам’ятати її все життя?

Але дівчина не почула її. Вона мовчки продовжувала поправляти волосся, вдоволено посміхаючись своєму відображенню.

Агонія розширила очі. Вона не зводила погляду з дівчини, не розуміючи, що відбувається і чому ця красуня її не бачить і не чує. Коли вона намагалась схопити її, рука пройшла крізь тіло, наче вампірки й не існувало зовсім.

У цю мить до дівчини підійшов високий юнак зі світлим волоссям і великими зеленими очима. Він запросив її на танець, і вона з радістю прийняла його запрошення. Вони вже танцювали серед інших щасливих пар, плавно кружляючи залом.

Агонія в цей час була готова розірвати всіх студентів на шмаття, але жодного не могла доторкнутись. Вона перевела погляд на Еленсію, яка стояла на іншому боці залу й теж палахкотіла від люті.

Еленсія перевела погляд на величну арку перед входом, з якої сипався світлий пил на людей, що без кінця й краю то заходили, то виходили. Вона одразу відчула запах магічних квітів та змушена була визнати: Вікторія вигадала геніальну ідею. Тепер план Першопредків розвіявся, як попіл на вітрі — майстерний хід.

Вампірки підняли погляд на балкон, де стояла Хелена. Вона облокотилась руками об поручні та задоволено посміхалась, наче переможниця. 

Раптом Хелена повільно відійшла, розправила крила, і за мить червоний сокіл вирвався через відчинене вікно на вулицю. Вампірки одночасно перетворились на чорних кажанів, злетіли до самої стелі та вирушили слідом за Хеленою.

***

Червоний птах стрімко летів у бік лісу. Його крила впевнено розтинали холодне повітря, розганяючи простір навколо. 

Та зненацька з темряви виринув чорний кажан. Мов жива тінь, він стрімко наздогнав червоного птаха, різко пірнув униз та з розгону врізався в нього. Його гострі кігті вп’ялись в крила жертви з усієї сили, розриваючи повітря разом із пір’ям. Удар був жорстокий і безжальний — такий, що не залишав шансу вирватись без болю.

 Від болю сокіл розірвав небо пронизливим криком. Його крила здригнулись, втратили силу — і він каменем полетів униз.

За мить на засніжену землю впало вже не пташине тіло, а тендітна постать дівчини. Сніг прийняв її в холодні обійми, м’яко приглушивши удар. 

Хелена підняла очі, спостерігаючи, як Еленсія перевтілюється у свій справжній людський образ. Щойно вампірка торкнулась ногами засніженої землі, вона голосно закричала:

— Мушу визнати, я недооцінила і тебе, і ту стервозну дівку.

Хелена лише посміхалась, уважно вдивляючись за спину Еленсії, звідки до них повільно наближалась жіноча постать.

Еленсія одразу повернулась й побачила, як Вікторія наближається до них. Вона йшла впевнено, із легкою посмішкою, а зимовий вітер розвіював її волосся, надаючи кожному її руху сили й рішучості.

Вампірка миттєво кинулась на Хелену, схопила її за плечі та притиснула до горла своїми довгими чорними кігтями.
— Підійдеш ще ближче — і я переріжу їй горло! — прокричала Еленсія.

Вікторія зупинилась, спокійно склала руки на грудях та голосно промовила:
— З великим задоволенням хочу на це подивитись, — посміхалась Покликана. — Ти навіть не уявляєш, як я хотіла б побачити цю руду відьму мертвою… Можливо, саме цієї ночі я насолоджусь цим видовищем.

У цю мить Еленсія відкинула Хелену на сніг. Дівчина знову вдарилась об землю, що викликало важкий стогін від неминучого болю. Вона схопила себе за груди, намагаючись зібрати сили.

— Скоріше за все, у мене не вийде, — з відчаєм промовила Еленсія. — За Пророцтвом її ніхто не може вбити, лише ти.

— Оу, виходить, у тебе застаріла інформація, — ще дужче засміялась Вікторія. — Я теж так думала… до певного часу. Але одна біла пташка нашепотіла мені на вушко, що та дівчина з чорним волоссям й червоними очима, яка може вбити Хелену… на жаль, не я…

Від цих слів Хелена завмерла та повільно підняла на Вікторію розгублені очі. Вона не могла збагнути, чи лукавить Вікторія, чи говорить правду.

— Ти брешеш! — закричала Еленсія.

— Ні, я говорю правду, — спокійно промовила Покликана. — І більше скажу: ця дівчина взагалі не вампір. Як тобі такий сюрприз?

— А хто ж тоді? — округлила свої білі очі Еленсія.

— А яка тобі різниця? — засміялась Вікторія. — Ти все одно не доживеш до зустрічі з нею. І чаю з печивом разом випити у вас не вийде.

Еленсія перевела погляд на Хелену, яка продовжувала важко дихати та не відводила розгублених очей від Вікторії.

— У всіх моїх недругів завжди одна й та ж проблема: ви всі думаєте, що знаєте більше, ніж я, — повільно промовляла Вікторія. — Але це ваша головна помилка — думати, що ви розумніші за мене. Я все-таки Покликана, як би скромно це не звучало, а значить, я трохи мудріша за вас.

Вікторія почала поправляти своє довге чорне волосся.

— От й ти сьогодні переплутала всі фігурки на шаховій дошці, — зухвало покачала головою Вікторія. — Мені навіть шкода тебе. Ти так старалась зі своїми друзями… Але у вас нічого не вийшло. І сьогодні ти помреш…

— Ти сучка! — закричала Еленсія. — Навіть якщо я не зможу тебе вбити, я все одно роздеру твоє гарненьке личко!

У ту саму мить Еленсія, мов блискавка, відскочила від землі та миттєво перетворилась на чорного кажана. Вона мчала на Вікторію, випускаючи свої довгі чорні кігті, готові до смертельного удару. Вікторія, мов мисливець, спокійно чекала потрібного моменту.

Над Хеленою здійнявся справжній вихор. Дівчина завмерла, спостерігаючи, як два кажани кидаються один на одного, роздираючи до крові. Дівчина затримала подих, не в змозі відвести погляд, спостерігаючи, як хижі істоти зійшлись в смертельному танці. Все було так хаотично, що вона не могла зрозуміти, хто з них постійно перемагає, а кого роздирають на шматки без жодної жалості.  

Нарешті один кажан вчепився іклами в іншого та роздер його крило на дві частини. Другий закричав від нестерпного болю та впав на землю, заливаючи білий сніг своєю червоною кров’ю.

Хелена з полегшенням видихнула, коли побачила, що на землі лежить Еленсія. У ту ж мить Вікторія стрибнула з повітря на засніжену землю та стрімко наближалась до Хелени. Дівчина застигла від жаху, спостерігаючи, як Покликана швидко наближається.

— Її потрібно добити просто зараз! — закричала Вікторія. — Будь наготові, підстрахуй мене!

Хелена перевела погляд на Еленсію. Вона не могла підвестись — ліва рука страшенно кровоточила. 

У цей момент Вікторія дістала кинджал, лезо якого заграло холодним, пронизливим срібним сяйвом та впевнено крокувала до неї.

Раптом Еленсія підняла на неї свої білі очі та не вагаючись, випустила крик. Він вибухнув такою силою, що повітря здригнулось, ніби ударна хвиля прокотилась по всьому полю. Волосся й одяг Вікторії здійнялись, її тіло затремтіло від потужного пориву енергії. Вікторія закрила вуха руками, намагаючись стримати внутрішній хаос.

А Еленсія все кричала… її голос пронизував простір, розриваючи тишу, підкорюючи все навколо.

Хелена одразу зрозуміла, яку магію використовує Еленсія та чому вона на неї не діє. Вікторія не відьма, тому їй зараз надзвичайно важко. Покликана закрила очі та скривилася від крику, який роздирав її тіло від болю.

Але Хелена не поспішала допомагати їй. Вона знала, що Вікторії зараз дуже боляче, але чим довше Еленсія кричить, тим більше сил витрачає. А це було саме те, що потрібно, щоб вампірка швидше ослабла.

У цю мить крик Еленсії почав слабшати — він ставав усе тихішим. Але цього виявилось достатньо, щоб Вікторія втратила пильність та на мить розгубилась.

Кинджал випав із рук Покликаної, вона обняла себе, намагаючись заглушити тремтіння, що охопило тіло від болю, який навіяла їй Еленсія.

Вампірка, зібравши останні сили, підвелась та підійшла до Вікторії, в якої перед очима все ще пливло, а у вухах страшенно гуділо. Вікторія все ще нічого не розуміла. Голова паморочилась, світ крутився перед очима, а з вух потекла червона кров.

Наступне, що вона відчула — це сильний удар у груди, який змусив її зігнутись. Вікторія опустила погляд та побачила, як Еленсія тримає в руках її кинджал та із задоволенням спостерігає, як червона кров Вікторії розливається по білому снігу.

Хелена на мить посміхнулась. Так, Еленсія не зможе вбити Вікторію, але зможе тяжко її поранити — настільки, що Покликаній доведеться ще довго відновлювати сили. Вид побитої, залитої кров’ю Вікторії приносив Хелені  радість. Та раптом здоровий глузд повернувся. Швидко оговтавшись, вона рвучко підвелась й попрямувала в бік двох вампірок.

У ту мить з рота Вікторії полилась нова хвиля крові — Еленсія знову вдарила її кинджалом, цього разу в живіт. Вікторія тихо застогнала, відчуваючи, як срібне лезо кинджала пронизало її. Вона зробила крок назад та закрила очі. 

Раптом Еленсія схопила Вікторію за шию, її довгі чорні кігті пронизували шкіру. Вікторія обіймала себе руками, намагаючись зупинити кров, що лилась з неї. Покликана відчувала, як її кидають на землю, а білий сніг засипає тіло. Сили залишали її, а очі повільно важчали й закривались.

Тим часом сонце повільно починало підніматись, освітлюючи землю своїми першими променями. Коли Еленсія помітила світло, вона розвела руки та вже хотіла підлетіти. Та раптом відчула чужі руки, що утримували її. 

Вампірка кричала, царапалась й виривалась, але Хелена, не зважаючи на всі спроби, міцно тримала її та тягнула за поранене крило. Це лише посилювало біль та викликало ще гучніший крик Еленсії.

— Віка, отямся! — перекрикувала Хелена гучний крик вампірки. — Віка! Віка!

А Покликана безмовно лежала на снігу, лише відчуваючи, як сонячні промені повільно освітлюють її, поступово змінюючи.

Еленсія, наполовину людина, наполовину істота з величезними чорними крилами, намагалась відірватись від землі. У цей момент вона вчепилась в шию Хелени й щосили штовхнула її. Під час сутички вона потягнула за кулон — ланцюжок порвався, і золота прикраса впала у білий сніг.

Хелена лежала на снігу та спостерігала, як Еленсія наближається до неї.

— Ти така дурна, що думала, ніби зможеш перемогти мене! — закричала Еленсія. — Хто ти така, щоб насмілюватись йти проти мене?

Раптом Еленсія завмерла. Вона повільно опустила погляд та побачила, як у її грудях сторчав срібний кинджал, що роз’їдав тіло. Вона підняла очі на Хелену, яка виривала кинджал з її грудей та задоволено посміхалась. 

Все сталось так швидко, що Еленсія не встигла зрозуміти, як це сталось.

— Хто я така? — тихо прошепотіла Хелена. — Я та, що перейшла дорогу Місячній мавці. Якщо я змогла розлютити її, то вбити таку жалюгідну погань, як ти, для мене — дрібниця.

Еленсія зробила кілька кроків назад, залишаючи на білому снігу червону доріжку своєї крові. Ще мить — і перед нею стояла Вікторія. Сонце грало на її тілі, а карі очі світились задоволеною посмішкою.

Раптом пронизливий крик вирвався з Еленсії. Вона опустила погляд та побачила, як рука Вікторії вириває з її тіла її власне серце, прямо на її очах.

— Перевертні будуть щасливі, коли я кину під їх ноги твоє огидне серце, — ледве вимовила Покликана.

У цю мить сонце піднялось ще вище, повністю огортаючи тіло Еленсії. Вікторія і Хелена задоволено спостерігали, як на їх очах тіло вампірки палає у вогні, повністю згораючи й перетворюючись на попіл.

Вікторія повільно повернулась до Хелени, яка дивилась на неї очима, сповненими глибокого суму. Покликана тремтіла — її обличчя й тіло були вкриті саднами, а з грудей і живота текла кров. 

Вікторія відкинула вбік закривавлене серце Еленсії й захиталась ще сильніше, ледве тримаючись на ногах.

— Мені дуже шкода, — сказала Хелена. — Потрібно було раніше допомогти тобі.

— Я вже звикла… що твої червоні крила змушують проливати мою кров на білий сніг, — тихо промовила Вікторія.

Вікторія повільно присіла, її слабкі руки тремтіли, коли вона рилась в холодному снігу. Кожен рух дався їй важко, але нарешті вона натрапила на свій золотий кулон. Стиснувши його міцно в долонях, вона відчула хвилю теплого полегшення. А слабка, але щира посмішка пробігла по її обличчю.

Останнє, що потрапило в її поле зору — Хелена, що мчала до неї, з обличчям, сповненим жаху. Свідомість залишала Вікторію, її тіло остаточно падало на землю, очі самі повільно закривались, поки холодний сніг ніжно обіймав її.

Дорогий читачу, на цьому частина «Уламки світанку» не закінчується!

Останні, заключні глави будуть завантажені завтра о 7:00 ранку.

Попереду на вас чекає ще багато загадок і відкриттів: 

• розгадка того, ким була Місячна мавка та яку роль вона відіграла у Пророцтві;
• знайомство з дівчиною з червоними очима й довгим чорним волоссям — єдиною, хто здатен убити Хелену;
• відповідь на запитання: чи вдасться їй це зробити;
• правда про те, чи справді життю Хелени загрожує смертельна небезпека;
• секрети й таємниці, які приховують головні герої циклу «Покликані».

Сподіваюся, мій твір дарує вам приємні емоції та змушує з нетерпінням чекати продовження.

Залишайтесь разом із циклом «Покликані», адже найцікавіше ще попереду...