Раді Вас бачити!

Замок Першопредків

Хелена стояла перед дзеркалом. Вона поправила у свою неймовірну червону сукню і посміхалась своєму відображенню. Дівчина торкнулась на своїй шиї золотого кулона, який належав Вікторії та закрила очі.

Її поринули спогади, від яких на обличчі засяяла посмішка. Коли Янголіна поклала кулон на вікно й, посміхнувшись їй, вийшла із замку, Хелена ще деякий час думала, що божеволіє. Їй здавалось, що Першопредки навели на неї якесь закляття, аби остаточно зламати її.

Коли вампіри розійшлись по своїх справах, Хелена ще довго сиділа на сходах, вдивляючись у щось золоте, що блищало на підвіконні. Нарешті вона підвелась й повільно підійшла до вікна. 

Ні, вона не втратила глузд — перед нею лежав золотий кулон Вікторії, а поруч із ним маленький лист. Тремтячими руками вона розгорнула папір, її очі швидко побігли по рядках. Дівчина посміхалась — це був лист від Віктора:

“Моя кохана, Хелено!
Ти навіть не уявляєш, як я за тобою сумую. Янголіна каже, що з тобою все добре, але кожен день, прожитий без тебе, доводить мене до безумства. Як же я хочу обійняти тебе, поцілувати та більше ніколи не випускати зі своїх обіймів.

 Я так винен перед тобою. Прости мене, кохана, за те, що не повірив тобі й не помітив, що з тобою відбувалось щось жахливе. У тому, що сталось, винен лише я. Прости мене, люба моя пташка. Обіцяю зробити все, щоб це більше ніколи не повторилось. 

Одягни, будь ласка, кулон Вікторії. Його заговорила Янголіна та ніхто не зможе побачити його, окрім тебе. Не бійся Першопредків — із цим кулоном вони не зможуть тобі зашкодити.

Вікторія організовує бал-маскарад, на якому все вирішиться. Першопредки візьмуть тебе з собою для власних планів. Іди з ними сміливо й нічого не бійся.

Вже не можу дочекатись тієї ночі, коли знову побачу тебе й запрошу на танець.

Я безмежно кохаю тебе та не уявляю свого життя без тебе.
                                                                                                                                                                                                                                                                                                    Віктор”.

Хелена відкрила очі й знову посміхнулась своєму відображенню. Лист довелось спалити одразу. Було боляче усвідомлювати, що вона більше ніколи не зможе повернутись до цього зізнання — воно житиме лише в її пам’яті.

Але її приємні думки порушила Агонія, яка влетіла до кімнати, мов буревій.

— Яка ти красуня! — заплескала вона в долоні.

Агонія підійшла до Хелени, ще раз оглянула її з ніг до голови й ніжно обійняла за талію ззаду, лагідно проводячи руками по вигинах її фігури.

— Ти неймовірна, — прошепотіла вона їй на вухо.

Хелена мовчки стояла й стійко, вже вкотре, терпіла її домагання.

— Ти щось зробила із собою… Це якісь чари, бо я не можу навіть роздягнути тебе, — тихо говорила Агонія, торкаючись її шиї. — Я так й не змогла по-справжньому насолодитися цим бездоганним тілом. Можу лише уявляти, якою коханкою ти могла б бути.
Вампірка відкинула довге руде волосся Хелени та почала ніжно цілувати виріз на спині її сукні. Хелена мовчала, лише стискаючи губи від огиди та ледве стримуючи себе.
— Я б дуже хотіла побачити, скільки разів за одну ніч ти можеш кінчити, — сумно промовила Агонія. — Але, напевно, можу лише здогадуватись.
В цю мить Агонія підняла руки до грудей Хелени й обережно почала пестити її.
— Тобі подобається? — прошепотіла вампірка їй на вухо.
— Коли ти вже відчепишся від мене? — твердо сказала Хелена.  

— От сучка! — закричала Агонія.

Вона розвернула Хелену обличчям до себе, і як тільки підняла на неї руку, у кімнату одразу зайшла Еленсія.

— Що тут відбувається? — владно спитала вона.

Агонія опустила руку й зиркнула на Хелену своїми білими очима, а Хелена стояла з піднятою головою й навіть не зрушилась від її замаху.

— Щастить тобі, руденька, — посміхнулась Агонія.

— Не чіпай її. Навіть наші хлопці стримуються перед цією красунею. Вічно ти не можеш себе тримати, — закомандувала Еленсія. — Якщо Віктор дізнається, що хтось ще захотів його відьмочку, проблем буде більше, ніж є.

Агонія посміхнулась Хелені.

— Можливо, іншим разом… я ще почую, як ти будеш стогнати піді мною, — посміхнулась вона. — Повір мені, ти не пошкодуєш.

Різко перевівши погляд на Еленсію, Агонія заблищала своїми білими очима й зробила їй глибокий реверанс. Еленсія, роздратовано закотила очі. Агонія, гучно вдарила дверима та пішла геть.

Еленсія оцінила Хелену поглядом. Незважаючи на те, що за ці дні Хелена сильно схудла, у цій яскраво-червоній сукні вона виглядала неймовірно гарною.

— Я вдало обрала для тебе сукню, — посміхнулась вампірка. — Вона тобі дуже пасує. Тобі подобається твій образ?

— Мені дуже сподобається, коли я буду спостерігати, як Вікторія вирве твоє серце у мене на очах, — суворо промовила Хелена.

 Еленсія голосно засміялась.

— Я думаю, все станеться навпаки, — не зупиняючись від сміху, промовила Еленсія. — Це я буду їсти її серце на твоїх очах. І ти, моя червона пташко, мені допоможеш у цьому.

Хелена мовчала, стримуючи свою злість.

— Дивись, що у мене для тебе є, — нарешті, заспокоївшись від сміху, промовила Еленсія.

Вампірка дістала з-під спини маску червоного сокола та простягла Хелені.

— Твій образ не буде завершеним без цієї дрібнички, — лагідно промовила вона.

Дякую, дорогий читачу, за те, що залишаєшся поруч та читаєш мій твір )))

Це надзвичайно багато для мене означає )))