Раді Вас бачити!

Святослав стояв, споглядаючи її з насолодою. Він обожнював, коли вона так грайливо та повільно роздягалась перед ним. Кожен її рух, кожен погляд приносили йому неперевершене блаженство.

Коли її джинси полетіли в сторону, Святослав провів очима по її фігурі. Вона була неймовірно гарною, залишившись перед ним лише в одній білизні. У нічному світлі її силует виглядав ще більш витонченим.

Легкий вітер час від часу здіймався й розвіював її розкішне довге чорне волосся, огортаючи його навколо силуету, ніби темну вуаль. У цій тиші та напівтемряві вона здавалась майже нереальною — мов видіння, сповнене тихої чарівності й загадкової краси.

Єдине, що викликало в нього тривогу — це те, як різко й помітно вона схудла. Найбільше впадало в очі в лінії живота, що тепер виразно втягувався всередину, а також у гостріших лініях ребер і ключиць, які виступали значно виразніше, підкреслюючи  її худорлявість і крихкість.

У цьому не було нічого дивного: останні дні виснажили її. Постійна напруга й хвилювання дались взнаки, залишивши свій слід на її тілі так само явно, як і на погляді.

Вікторія сіла на парапет і кокетливо відкинула волосся назад. Вона опустила погляд, злегка прикусивши губу, немов навмисне затягуючи мить. А тоді її пальці повільно ковзнули до бретельок топа, і вона почала спускати їх із плечей, граючись із його терпінням.

Тут Святослав не витримав. Він швидко підійшов до неї й міцно перехопив зап’ястя.
— Е ні, — суворо мовив він. — Цю шовкову білизну я зніму з тебе сам.

Дівчина засміялась, не відводячи від нього грайливого погляду. У наступну мить він різко притягнув її до себе й розвернув. Дівчина притулилась спиною до його грудей, дозволяючи його рукам ковзати по її тілу — впевнено, владно та водночас ніжно.

— Скажи, яким ти хочеш мене відчути… — прошепотів він. — Як тебе сьогодні кохати?

Він нахилився ближче й торкнувся губами її вуха, а потім повільно провів язиком уздовж чутливої лінії. Вікторія здригнулась й заплющила очі, повністю віддаючись відчуттям. Коли він почав ніжно пестити її вушко, час від часу легко прикушуючи, з її губ зірвався тихий, протяжний стогін.

— Я хочу… — почала вона, але слова розчинились, щойно він торкнувся губами її шиї. Його поцілунки були ніжні, майже невагомі, повільно спускаючись нижче, змушуючи її забути про все інше.

Вікторія ще сильніше притулилась до нього, приймаючи цю близькість, і відчула, як нова хвиля бажання м’яко, але наполегливо накриває її, залишаючи після себе солодке тремтіння й очікування.

— Я… я хочу… — намагалась вона вимовити. — Я хочу, щоб ти спочатку був ніжний, а потім…

Слова так й залишились недомовленими. Його поцілунки стали глибшими, наполегливішими, і вона знову здригнулась, не стримавши тихого стогону, сповненого збудження. Святославу не потрібні були пояснення — він й без того зрозумів, чого прагне його кохана, відчув це в кожному її русі, у кожній миті їхньої близькості.

Коли вона відчула, як він зубами повільно стягує бретельки її топа, ноги на мить підкосились від нового сплеску відчуттів. Вікторія сперлась руками на парапет, шукаючи опори, довіряючи йому себе цілком. 

Святослав лише усміхнувся — тихо, майже самовпевнено. Вона тремтіла від кожного його дотику, і ця її реакція зводила з розуму вже його самого, підводячи їх обох до межі солодкого напруження.

Він швидко розстібнув її бюстгальтер і відкинув убік. Коли його руки ніжно торкнулись її грудей, з її вуст зірвався новий зойк насолоди. Він не зупинявся, продовжуючи мандрувати поцілунками вздовж її шиї та спини, змушуючи тіло Вікторії відгукуватись хвилями солодкого тремтіння, у яких вона втрачала відчуття часу й простору.

Коли його руки повільно спустились з її грудей нижче, ніжно торкаючись холодної шкіри, Вікторія відчула, як хвилі тепла прокочуються тілом. Його дотики плавно ковзали все нижче, м’яко й уважно, поки пальці не торкнулись ніжного мережива її білизни. 

Дівчина відкрила очі та на мить застигла, дивлячись перед собою. Перед нею розгорнувся розкішний нічний пейзаж: місто сяяло міріадами вогнів, а великий циферблат годинника тихо виблискував у напівтемряві. Холодний вітер ніжно врізався в шкіру, залишаючи прохолодний слід на тілі. Вікторію заворожував цей захопливий краєвид, на тлі якого кожен дотик доводив її до нової хвилі насолоди, ніби сама ніч підсилювала кожне відчуття.

Святослав не хотів більше відтягувати момент. Він вже хотів почути, як її стогін перетворюються на тиху насолоду, яка огортає їх обох. Він різко схопив її мереживну білизну й одним рухом розірвав трусики. Дівчина викрикнула — від несподіванки та чогось первісного, що промайнуло всередині, змушуючи її тремтіти.

Ще мить — і Святослав різко розставив її ноги. Вікторія вигнулась дугою, міцно вчепившись руками за бильця. 

— Можеш кричати, якщо хочеш, — тихо прошепотів він. — Ми далеко від людних вулиць і ще й на такій висоті. Сумніваюсь, що хтось почує тебе, навіть якщо ти кричатимеш на весь голос.

Вікторія засміялась:
— А ти змусь мене кричати.

Святослав лише посміхнувся. Вона кинула йому виклик. Добре… він його приймає.

Вона відчула легкий, ніжний дотик на внутрішній стороні стегон. Спочатку його рухи були обережні, досліджуючи, а згодом ставали все більш наполегливими. Вікторія закрила очі, дозволяючи хвилі тремтіння пройти по тілу. Його пальці знайшли її прихований бугорок і ніжно пестили його, ніби розтягуючи кожну мить задоволення. Вона почала тихо стогнати, відчуваючи, як кожен дотик наповнює її тілом приємним хвилюванням.

Потім вона відчула, як його рухи стають активнішими. Вікторія відчула нову хвилю задоволення та нервово почала кусати губи.

— О, так… так… ще… — виривалося з її вуст. — Святе, будь ласка, не зупиняйся…

Хлопець посміхнувся. Йому цього було замало. Він хотів почути її шалений крик — і він збирається довести її до цього.

Ще мить — і Вікторія відчула, як він закинув одну її ногу на бильця. Вона міцно схопилась руками за холодний метал і завмерла, очікуючи наступного руху.

Він став на коліна, міцно обхопив її стегна та увірвався в її лоно ніжними поцілунками. Спершу його поцілунки були обережними, ніжними, як дослідження. Потім його дотики стали точнішими, і він знайшов саме ту точку, яка змушувала її знову відчути хвилю задоволення.

Вікторія почала стогнати, а її стогони ставали частішими, активнішими й голоснішими. Вона благала його не зупинятись. Та Святославові цього було замало — він прагнув, щоб її крики стали ще сильнішими, ще шаленіші, і він прагнув довести її до цього.

Коли він запустив у неї пальці та продовжив досліджувати її язиком, Вікторія закричала на весь голос. Хвиля насолоди пройшла крізь усе її тіло, огортаючи кожну клітину. Світ навколо здавалось закружляв, і вона впала всім тілом на кам’яну перегородку, стримуючи себе над прірвою висоти.

Дівчина притулилась лобом до холодного каменю і кричала від нової хвилі задоволення. Раптом її тіло напружилось, і довгі кігті вп’ялися в камінь. Ще мить — і напруга поступово спала. А на обличчі з’явилася легка, задоволена посмішка.

Святослав різко схопив її та розвернув обличчям до себе. Вона підняла на нього погляд. Очі її палали червоним блиском, а губи були скусані, до крові.

Раптом хлопець почув стукіт її серця. Він здивовано дивився на неї. Нагостривши свої довгі вуха, він ще раз прислухався. Так, йому не здалось — це билось її серце.

Як? Як таке може бути? Ніч. Її серце не може битись у грудях у цей час.

Ще мить — і навколо розлилась тиша. Йому здалось? Що це було? Що відбувається? Він здивовано дивився на неї, не розуміючи, що з нею трапилось. Як таке можливо?

Раптом сама Вікторія відволіклась його від здивування. Вона увірвалась у нього палким поцілунком. Він відчув у роті смак її крові — солодкий, гарячий, чарівний. Вона п’янила його, губи її були наче найцінніший нектар. Він цілував її, забуваючи про все навколо, і відчував насолоду, яку, напевно, ніколи раніше не відчував.

Коли він відчув, як її гострі кігті врізаються в його плечі, він не зміг стриматись. Хвиля збудження накрила його з новою силою. Він різко відірвався від неї, штовхнув, але миттєво схопив за стегна, щоб вона не полетіла вниз. Дівчина зухвало посміхнулась. Вона облокотилась на парапет, закинула руки за спину і сперлась на них. Погляд її червоних очей був загадковим, він ніби манив і водночас мовчки спостерігав за ним, чекаючи.

– Ти хотіла спочатку ніжно? – посміхнувся він.

– Ні, я передумала. Давай зробимо це дико, – сказала вона рішуче. – Ти ж хотів, щоб я кричала. Покажи мені, як треба кричати… голосно.

Святослав опустив погляд. Вона граційно розвела ноги, демонструючи перед ним всю красу свого таємничого жіночого тіла. Коли вона повільно почала обвивати його стегна своїми ногами, Святослав уже не витримав. Він міцно схопив її ноги та закинув їх за свою спину.

– Ти доводиш мене до безумства, – прошепотів він хрипким голосом.

– Так, – посміхнулась вона. – Я теж хочу збожеволіти з тобою… тут і зараз.

Далі Святослав втратив будь-який контроль і міцно схопив її за стегна. Він різким рухом увійшов до неї до самого упору. Він не відводив погляду від її очей — вони палахкотіли червоним блиском. А її хитра посмішка дражнила його, особливо коли вона демонстративно показувала свої білосніжні ікла.

Святослав рухався в ній рвано, дико. Коли вона видала нові крики насолоди, його рухи стали ще сильнішими та жорсткішими. Вона закрила очі та врізалась в його плечі своїми довгими кігтями. Коли вони прорізали його холодну плоть, залишаючи тонкі смужки крові, для Святослава це стало останньою краплею контролю.

Він схопив її за шию й різко штовхнув уперед. Вікторія встигла вчепитись руками, спершися об край. Обережно озирнувшись через плече, вона глянула вниз — висота була неймовірна. Ще один необережний рух, і вони разом зірвуться в безодню. Звісно, розбитись їм не судилось: будь-якої миті вони могли розправити крила й зникнути у потоках вітру. Та раптовий спалах адреналіну накрив її з головою, змусивши відчути цю мить особливо гостро.

Вона підвела на нього погляд. Його очі палали червоним полум’ям. А з його грудей виривалось вже не стогнання, а глухе, хиже ричання. Він був таким шалений, що на мить дівчина відчула себе розгубленою. Вона опустила погляд нижче, стежачи за тією нестримною швидкістю, з якою він рухався в ній.

Напевно, таким шаленим вона бачила його вперше. Святослав знову стиснув її шию й відкинув ще далі. Їй здавалось, ніби вона опинилась у невагомості — тіло більше не слухалось, втрачало межі. Вона немов парувала, а вітер підхоплював її, тримав у повітряному потоці, дозволяючи зависнути й не зірватись вниз.

Вона заплющила очі, віддаючись райській насолоді, якої, здавалось, ніколи раніше не знала. Її майже перекинуло через перегороду. Волосся вільно спадало локонами вниз, а сильний вітер розвіював його над прірвою, немов стираючи межу між падінням і польотом.

А Святослав дедалі сильніше захоплював її у вир шаленого ритму. Його темп був таким нестримним, що Вікторія більше не могла стримувати себе. З її вуст зірвався гучний, довгий, безперервний крик. Унизу живота спалахнуло полум’я, яке хвилею розлилось по всьому тілу. Ніколи раніше вона не відчувала нічого подібного — такого дикого, всепоглинального. У ту мить вона більше не належала собі ні тілом, ні розумом.

Її тіло охопило жарке полум’я, що хвилею прокотилось всередині, розливаючись по кожній клітині. Пальці судомно вп’ялись в холодний камінь. Новий крик вирвався сам, розчинившись у нічному просторі. Вона тонула у відчуттях, що накривали з головою, залишаючи після себе лише тремтіння й солодку втому. Світ повільно повертався, ніби неохоче, а вона ще довго не могла зрозуміти, де закінчується ця мить і починається реальність.

Святослав посміхався. Він ніколи не бачив її такою. Її тіло здригалось під ним у неймовірно приємних конвульсіях. А її крики лунали мелодією, що пронизувала його свідомість. Він зробив ще кілька різких поштовхів — і напруга, яку він тримав у собі, нарешті зламалась. Мить вибухнула всередині нього сліпучою хвилею. Ще один останній поштовх — і він вилив у неї всю свою насолоду.

Він підняв її на руки, ніжно обіймаючи. Вона обхопила його стегна ногами та міцно обняла його за плечі. Її стогони звучали тихіше, але кожен з них дарував йому солодку радість.

Раптом Святослав відчув її дихання на своїй шиї. Тепер він чув його чітко і ясно — це йому не здавалось. Він відчував її тепле й приємне дихання. Вона міцно обвела його плечі руками та важко зітхнула. Потім зітхнула ще раз, а її серце знову билось швидко, шалено, безперервно.

Він трохи відсунув її від себе і заглянув у її обличчя. Її очі були ще закриті — напевно, вона ще відходила від хвилі, що накрила її з головою, і ще не до кінця розуміла, що з нею відбувається. Її тіло ставало теплим, і через це хлопець не міг приховати свого збентеження.

Нарешті вона відкрила очі. Вони були небесно-блакитні, вони дивились на нього з такою ніжністю, що він не зміг стримати посмішки. Вона посміхнулась йому та ніжно поринула в його поцілунок.

Вона навіть нічого не помітила, що на кілька секунд стала  людиною посеред ночі. Сказати їй? Він вагався. Але коли вона міцніше обійняла його, а її поцілунок став більш вимогливим, Святослав остаточно відмовився від думки розкривати те, що щойно навело на нього паніку і страх…

… за кілька хвилин Святослав уже накинув на себе куртку й мовчки спостерігав за коханою. Вона вже одягла джинси й светр та стояла біля парапету, вдивляючись у нічне небо, де міріадами сяяли зірки. Над ними розкинулось безкрає склепіння яскравих світил, що тихо накривало їх обох, мов оберіг.

Він тихо підійшов до неї та ніжно обійняв за талію. Вона прижалась плечима у його груди та задоволено посміхнулась.

— Гарно. Так? — прошепотіла вона.
— Так, ти дуже гарна, — усміхнувся він.

Вікторія засміялась. 

Хлопець нахилився, підняв із землі її куртку й обережно її накинув на неї. Коли вона розвернулась до нього обличчям і підняла на нього свої карі очі, він ніжно провів долонями по її обличчю.

— Ти чого? — посміхнулась вона. — Я зараз зовсім не відчуваю холоду.

Святослав різко, але водночас так ніжно обійняв її, що Вікторія аж розгубилась. Він міцно притис її до себе, немов боявся відпустити, зарився обличчям у її волосся й повільно провів рукою по голові, заспокійливо й обережно.

— Ти навіть не уявляєш, як сильно я тебе кохаю, — прошепотів він. — Я готовий віддати за тебе життя. Лише б ти була щаслива.

Вікторія завмерла. На щастя, він зараз не бачив її розгубленого обличчя. Її очі стривожено розбіглись. Недавно такі слова їй сказав Максим, і тепер її охопило відчуття провини й сорому. 

А що якщо насправді її ніхто по-справжньому не любить і вона нікому не потрібна? Що якщо, коли вона стане людиною і її вампірська сила згасне, Святослав більше ніколи не гляне на неї так, як зараз?

Вікторію накрило сильне почуття сумнівів. Уперше вона задумалась: а чи не було б для неї краще залишитись вампіром? Що ще більше тривожило — чому ці думки з’являлись саме зараз. Можливо, її вампірська природа повільно переважала людяність, і вона змінювалась, майже непомітно навіть для себе.

Святослав зустрів її погляд. Вона посміхалась, але сум у її очах залишався неприхованим. Він не сказав нічого більше — лише ніжно торкнувся її чола поцілунком і обережно притягнув до себе. Коли відчув, як її руки повільно обвивають його спину, він усміхнувся, насолоджуючись цією миттю близькості.

Йому було тихо і затишно поруч із нею. Навіть коли вона мовчала, поринувши у власні думки, йому було добре бути поруч. Вона була для нього надзвичайно важливою — настільки, що він готовий був розчинитись в ній. Стати її опорою. Він хотів оберігати її, захищати. Головне, щоб тільки вона могла спокійно жити. Навіть якщо вона не буде поруч із ним, для нього головним залишалось одне — її щастя.

Раптом він послабив обійми.

Ще мить — і вона відчула в долонях холод металу. Вікторія опустила погляд і завмерла: в її руках був кинджал. Срібний. Той самий.

Дівчина повільно підняла очі й подивилась на нього з подивом, у якому змішались питання і страх.

— Повертаю тобі твій подарунок, — посміхнувся Святослав.

Вона зраділа, мов мала дитина. Вона легенько торкнулась металевого держака, милуючись тим, як срібне лезо виблискувало в темряві.

Святослав обережно взяв її за підборіддя й зазирнув у темно-карі очі — уважно, майже ніжно, ніби в цю мить для нього існувала лише вона.

— Повторюю: я дарую його тобі для самооборони, — суворо промовив він.

— Авжеж, — посміхнулась вона.

— Пообіцяй мені, що більше не робитимеш дурниць, — знову твердо сказав Святослав.

— Обіцяю, — упевнено й гордовито відповіла вона.

Хлопець усміхався, спостерігаючи, як Вікторія милується його подарунком. Дівчина захоплено дивилась на кинджал, по-дитячому щиро.

Раптом вона підняла на нього очі й подивилась таким ніжним поглядом, що Святослав мимоволі завмер.

— Я кохаю тебе, — тихо промовила вона. — Дуже сильно кохаю.

Він знову заключив її у свої обійми. Вона притулилась до нього, ніби шукаючи в цих обіймах спокій. Її руки стискали його дедалі міцніше, і від цього хлопець усміхався ще щиріше.

У цю мить у серці Вікторії з’явилась впевненість. Які б сумніви чи хмурі думки не навідували її, вона знала: це не має значення. Святослав — саме той, хто ніколи її не зрадить і завжди буде на її боці, навіть тоді, коли вона буде не права. Він був тим, про кого вона мріяла. І ось зараз вона — в його обіймах. Чого ще бажати, окрім того, щоб бути поруч із ним і бути щасливою?

А міріади зірок мерехтіли над ними, огортаючи їх нічною, таємничою загадкою.