Раді Вас бачити!

Вітольд був монстром, але додому повернутися не зміг. Навіть зараз, коли віддав мене потворам і виніс вирок про болісну смерть, весь час бачив перед собою прекрасні сині очі й ніжну посмішку.

Він згадував, як вперше зустрів мене в Києві та відчув шалені молодечі бажання. Поїхав додому й намагався зрозуміти: як отримати собі українську дівчинку?

Вихід підказав старий адвокат, що був в курсі справ київської контори. Вітольд миттю вчепився в шантаж і ввічливо «попросив» у батька дочку, не просто так, а в дружини. Ну, хіба ж це гріх? Дати дитині царське життя в його маєтку.

Він не очікував, що дівчина погодиться. Заради батьків заміж вона вийшла, але жити з ним не хотіла. Тоді старий хитрун якось підпоїв дівча одним пійлом і вони солодко кохались, наче в казці.

Звісно, під препаратом, дружина-невільниця прийняла його за іншого. А коли дізналась правду – знову замкнулась у собі й більше не хотіла його.

Та Вітольд просто божеволів від її тіла та продовжував підпоювати снодійним. Квола красуня була не такою привабливою, але ж він ладен був навіть на таку близькість. Тим більше коли вона не чинила опору – збоченець урізноманітнював задоволення.

Вона навіть попливла з ним у весільну подорож на яхті та деякий час терпіла його пристрасть, але ж не кохала! А він страшенно хотів взаємності й діточок. Тільки молода дружина, виявляється, весь час приймала протизаплідні пігулки та зневажала його бажання.

Потім була автопригода, викрадення, суперохоронець за нечуваний гонорар. Він же думав, що захищає дружину від зовнішніх ворогів, а той охоронець сам закохався й почав захищати її від самого Вітольда, ще й допомагав утекти. Ця зрада стала останньою краплею й тоді пан віддав красуню-дружину на смерть...

Вітольд мчав містом та не розумів: куди й навіщо він їде? Перед очима стояли її збурені ненавистю прекрасні очі та не відпускали ні на мить. Він чув прокляття коханої жінки на свою адресу й це було неймовірно боляче.

Зараз Вітольд різко загальмував та повернув на стоянку ресторану східної кухні. Ним володів його шурин, тобто брат покійної першої дружини. Коли Ельжбета померла, той почав стверджувати, що саме Вітольд завдавав їй великих страждань.

Щоб заткнути шурину рота Стеловський подарував тоді цей заклад. Дивно, але Мілош відразу притих й навіть почав запрошувати родича до себе на частування.

От чому не всі такі згодливі? Чому ця маленька гарна дівчинка так і не скорилася йому? Він же дарував їй тіло й душу, катав на яхті та літаку, дарував царські коштовності, а вона зовсім не оцінила його старань та захотіла втекти з якимось малолітнім вилупком? Чому? Він не розумів!

В арці дівчата у східному вбранні низько кланялися шанованому пану та одна з гейш-офіціанток провела його на законне краще місце в залі. Миттю з’явився пан Мілош.

– Як живеш, Вітольдику? Чому так довго не заходив? Все кохання зі своєю юною україночкою спочину не дає? – ввічливо спитав той, а у Вітольда очі налились кров’ю й він так гиркнув у відповідь, що Мілош нічого не зрозумів.

Він покликав до себе рукою дівчину та вклонився:

– Сюзі-сан вся твоя. Ідіть до кабінету. Бачу настрій у тебе поганий, вона вміє робити хороший. А тим часом тут накриють, як ти любиш...

– Нехай згине! – скрикнув Вітольд і дівчина з кольоровим віялом розтанула у пітьмі залу. – Літрову мого улюбленого бурбона та ніяких дурнуватих страв з твого меню. Хочу стейк, з кров’ю... І Мілоше, Христом-Богом прошу, згинь!

Шурин з давніх-давен знав шалений характер свого родича й миттю зник. Зате вдалині, через блискучі шторки на пана Вітольда, одночасно з любов’ю та ненавистю, дивились ще одні давно знайомі очі жінки.

Так, то була Беата – служниця й коханка, з якою він розстався, коли одружився зі мною. А потім вона переспала з його сином-п’яницею і вони вкрали зі сховку чверть мільйона євро. Та щастя це Беаті не додало. Вона й грошей не хотіла, раче насолити колишньому коханцю.

Гроші поїхали з синочком в казино Лос-Анджелеса, а дівчина знову й знову сумувала за старим життям. Після мого невдалого викрадення, Беата залягла на дно, але залишала Вітольда в полі свого зору.

І ось тепер, коли побачила його одного, без мене, їй знову закортіло випробувати долю. Колишня служниця перевірила пружність свого корсета, підкрутила пасмо волосся та й пішла назустріч коханому.

– Мої вітання, ясновельможний пане! – вимовила жінка якомога ніжніше й лагідно посміхнулась. Здавалось, наче Вітольд побачив привида. Він насупився гірше, ніж до того й без прелюдій спитав:

– Хто ти й чого тобі треба?

Це звісно було дуже образливо для жінки, всередині якої він провів багато часу, але вона не здавалась і продовжила:

– Дякую, що залишаєтесь таким же жартівником, мій пане! Я – Беата, Ваша улюблена служниця. Можна присісти?

– Ні! – скрикнув він, а потім додав: – Пішли зі мною.

– З радістю, мій пане! – щасливо посміхнулась вона й, мабуть, думала що колишній коханець поведе її до кабінки для втіх. Але Вітольд виволік дівчину через службовий вихід на задній двір, а потім підхопив та скинув у сміттєвий бак. Беата вдарилась об щось тверде й скрикнула від болю.

– Будь там, де тобі місце й більше ніколи не потрапляй мені на очі! – злісно прошипів пан Стеловський та повернувся в зал. Після зустрічі з минулим добре вимив руки й розпочав літрову пляшку бурбона.

А нещасна Беата вилізла зі сміттєвого бака та обтрушуючись пішла геть. По дорозі додому вона ридала, як звичайна ображена жінка і чомусь не хотіла зрозуміти, що будь-яка біда спричинена іншим, наче бумеранг, обов’язково повертається до свого творця.

П’яний мов чіп пан Вітольд, звичайно ж, не поїхав до себе додому. Та й нікуди йому було поспішати, бо ні мене, ні тривог пов’язаних з нашим спільним життям він більше не мав.

Спочатку настирливо чекав докладних новин від тварюк, яким вручив наші життя, але телефон наче онімів. Вітольд піднявся на другий поверх, в номер невеличкого готелю й відключився.

Його сон швидше нагадував гарячку. Змучений пошуками тіла юної дружини він кричав, потім плакав та все одно залишався самотнім звіром і катом.

Зате зраджена та принижена Беата вирішила діяти напевно. Вона зрозуміла, що зворотного шляху ні до маєтку, ні до серця пана Вітольда в неї немає і в жінці знову прокинулась дика жага до помсти. Двічі: з гальмами в авто та викраденням суперниці – у неї не склалося. Але втретє вона не схибить.

Рано-вранці жінка дістала з-за образів маленького пакуночка, одягла рукавички, пересипала трішки порошку до крихітної пляшечки, розмішала з водою, протерла й засунула поміж пишних грудей.

Вона приїхала до ресторану й точно знала, що сповнений муки від вчорашньої пляшки бурбона Вітольд обов’язково спуститься похмелитись та чогось попоїсти. Ще з часів їх дружби з паном, Беату тут добре знали та не звертали на неї ніякої уваги.

А Вітольд, дійсно, спустився до сніданку. Він був страшенно пом’ятим та неголеним. Ніколи раніше так виглядати пан собі не дозволяв. Сів за стіл, замовив суші та біле вино й чекав на виконання замовлення.

Шустра Беата вловила хвильку, коли сушист відвернувся, хлюпнула на тарілку безбарвної рідини й миттю опинилась аж на іншому кінці зали. Пан Мілош, особисто взяв блискучу тацю та й поніс сніданок родичеві.

Вітольд довго насолоджувався вином, а потім взяв палички й почав снідати. Він з’їв майже половину свого останнього в житті харчу, коли перед очима почали з’являтися дивні картинки. Вони ставали все розмитішими, аж доки світ не провалився у пітьму.

Дівчатка-гейші побачили як величний дідуган падає на стіл й заверещали так, що всі інші вранішні відвідувачі розбіглись хто куди. На гамір з кухні вийшов пан Мілош. Він приклав пальці до сонної артерії родича, але там було тихо, як на цвинтарі.

– Матір Божа, так він же мертвий! – скрикнув хазяїн закладу. – Барбаро, вішай табличку «Ми зачинені». Чеславе, дзвони медикам та в поліцію. Достукався клятий деспот! Тепер зустрінешся з моєю сестрою. Нехай тобі Ельжбета хоч на тому світі покаже, де раки зимують.

А через вікно, з вулиці на все це дійство тихо дивилась знайома нам дівчина, з її очей капали сльози, а вуста промовляли:

– Це тобі, Вітеку, за мою розбиту юність і втрату надій. Гори в пеклі!