Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Татків ювілей пройшов вдало та вже забувався. Якось ввечері після роботи, я зайшла до супермаркету й шукала щось смачне, або просто не хотіла йти додому.
– Дівчино, чого у вашому супермаркеті ціни, як на ринку, скачуть? – незадоволено спитала я у людини, що до цінників не мала ніякого відношення.
– Що Ви маєте на увазі? – не здавалась переді мною ровесниця, мирно протираючи баночки в залі Екомаркету.
– Ну, дивіться: код один і той же, а різниця на цінниках майже в двадцять гривень. По-вашому, це нормально? – добивала я ерудицією нещасну.
– Вам покликати адміністратора? – знизала плечима вона.
– Та навіщо він мені здався? Я краще до Фори сходжу, навпроти. Там цінники виставлені, наче на параді, – кинула я баночку на полицю й хотіла вийти, але зіштовхнулась з якимось чоловіком та намагалась обійти перешкоду. – Вибачте, будь ласка!
– Перепрошую, це я винен! – почула я голос Дена й підняла на нього здивовані очі.
– Привіт! А що ти тут робиш, в такий час? Це ж не твій район.
– А мені у твоєму більше подобається, – емоційно вимовив він і знітився, згадавши, що обіцяв не залицятись. – Вибач...
– За що? Ввічливість ти вже проявив, тоді за що знову перепрошувати? – тепло посміхнулась я й сама провокувала на приязнь.
– За те, що обіцяв, але виконати не в змозі...
– Та перестань, будь ласка. Я спілкуватися з тобою не відмовлялась, просто дещо заборонила і все, – роз’яснила свої вимоги я, від чого Ден страшенно зрадів.
– Правда? А я думав до тебе взагалі підходити не можна.
– Так ти й не підходиш більше. Проскочиш, наче вжалений і навіть не глянеш в мій бік.
– Бо ти заборонила. А мені та розмова й досі болить... – тихо зізнався він і я не витримала:
– Давай шукай, що хотів, а потім підвезеш мене додому!
– Не треба нічого шукати, – знову загорілись жагою його очі. – Я вже знайшов.
Він посадив мене у свою стареньку Шкоду та виїхав на проспект. Наразі мені здавалося, що можу їхати з ним так довіку! Можна до раю, а можна до пекла, тільки б поруч.
Я страшилася своїх думок та намагалася не демонструвати того шаленого настрою, що вже вирував у мені. А коли у дворі Ден вийшов відчинити дверцята, мене наче біс попутав, і я спитала:
– Кави хочеш?
– Що? – недовірливо примружився він.
– Ти чув. Батьки на дачі. А мені одній сумно. Пішли? – промовила я, на перший погляд, звичайні слова та розуміла, що зупинитися ми вже не зможемо ні за яку ціну...
– Понад усе на світі хочу, – якось урочисто сказав він і схвильовано зітхнув.
У нас вдома було гарно. Я провела гостя у вітальню й плеснула в долоні. Миттю «розумний дім» увімкнув приємну музику, а я пішла до кухні варити каву, але не встигла.
Мабуть, Дену стало сумно наодинці слухати саксофон. Він обережно підійшов до мене ззаду й тихенько пригорнувся всім тілом. Сьогодні нічого не питав і не казав, а лише дихав мені в потилицю своїм теплом та пестив губами волосся.
Від болючої насолоди я заплющила очі й відставила з панелі турку. Господи! Вперше в житті мені було так неймовірно добре тільки тому, що поруч саме Він.
Я боялася зробити зайвий рух, щоб не прокинутися від чарівного сну. Не могла повірити, що все це відбувається з нами насправді. Моє бідне серце билося так гучно й зрадливо, наче зараз прив’язану переїде потяг.
Здавалося, що розум вже залишив мене, а Ден провів руками по моїх плечах і, не отримавши спротиву, лагідно опустив їх на мій збуджений до нестями живіт. Я не стрималась і зойкнула, а він неквапливо підіймав долоні все вище, аж доки не оповив ними мої груди.
Від його ніжних пестощів мені стало важко дихати і я забула про все, що думала та говорила раніше. Тепер він володів мною повністю і мені було байдуже, і до дружини, й до доньки. Наразі я б продала душу дияволу, тільки щоб він тримав мене ось так нероздільно та дарував свій блаженний світ...
Ден тихенько застогнав і продовжував тулитися обережно, наче янгол. Я чула, як рветься з його грудей до мене спантеличене серце. Ми стояли посеред кухні, в одязі, без поцілунків та розмов про кохання, а я вже розуміла, що те жіноче щастя існує!
– Сніжиночко... Господи, мої мрії збуваються. Я ще не вірю... – ледве чутно прошепотів мені на вушко він і я затремтіла всім тілом та ослабла в його руках. Вперше, без близькості, я пульсувала солодкою мукою й бідолашний божеволів від того, що бачить.
– Дене... Як же довго я чекала на твій дотик. Пробач за все, що наговорила раніше. Ти заповнив всю мою душу відразу і немає нікого на землі, щоб витіснити тебе звідти. Мені нічого не треба, тільки відчувати тебе ось так поруч і танути...
– Не перепрошуй... Я відчуваю наш світ. За те, що робиться між нами, життя не шкода віддати. Але я хочу трішечки пожити, щоб дарувати кожну мить і кожен подих лише тобі одній...
Ден повернув мене до себе й торкався найніжнішими цілунками, легенько наче вітерець. Скільки ночей я провела без сну, намагаючись уявити це дійство! З того самого першого погляду відчула страшну силу його влади наді мною. Інколи я боялась бути грішною, але як же я марила бути грішною з Ним...
Зараз мені знову захотілося потонути в глибині його очей, тому я обійняла долоньками лице своєї Долі та попрохала:
– Побудь ними у мені. Твій погляд - це найпрекрасніше з усього, що я бачила на землі. Я намагалася боротись, але не справилась. Ти тільки мій...
Відтоді та на все життя я зрозуміла, що немає більшого щастя, ніж просто дивитися в Його очі, чути Його голос і дихати поруч. Тоді не страшно ні дощу, ні снігу, ні кінця світу взагалі. Тільки б розчинятися в Його погляді та божеволіти від мрій.
– Дякую тобі... Я не знав, що вмію так кохати. Це вже не я, а перевтілення якесь. Легенька оболонка, а всередині ти і кохання... Не треба боротись. Неможливо. Дозволь нашим душам бути разом, – тихенько попрохав у відповідь він.
– Дене! Та вони весь час разом. Я скорилась і підвладна лише тобі. Зі мною такого ще ніхто не робив. А з тобою я згодна на все на світі... Пішли до мене, – забула я про каву, протерла сльозинки, взяла його за руку і всім єством відчула щастя на дотик.
Одяг поступово зник і тепер ми зліпилися тілами так, наче давно не бачились. Мабуть, то була розлука у кілька минулих життів, але тепер ми вже зустрілись.
Я тихенько розвернула каблучку на пальці олександритом вниз, щоб не поранити коханого, а може, щоб сховати зраду? Наразі я не думала про Алекса, бо він назавжди залишився в минулому житті.
Тільки один чоловік заповнив весь мій простір і я божеволіла від усвідомлення, що зараз він заповнить собою моє тіло. Ден ще й досі слухняно чекав згоди, а я заглянула у його чарівні очі й тихенько сказала:
– Ти прийшов до мене з небес. Тому нехай це буде, як вперше і востаннє у житті. Саме так я хочу...
Завжди веселий і дотепний, зараз він був серйозним і мовчазним. Таким, наче й справді то була остання мить нашого життя. Ми відчули, що дійсно народились одним цілим. Не придумали люди слів, якими передати ту неймовірну ніжність і блаженство, що поглинули нас. Зараз ми ще не знали: скільки горя чекає попереду та губилися серед світів, захлинаючись від найгострішого меду і не могли розділитись.
– Кохаю... – ворушились його ніжні вуста.
– Кохаю... – віддзеркалювалася в ньому моя душа й належала найріднішому. Чому він не прийшов трішки раніше, щоб бути лише моїм? Скільки щастя, під сонцем і зорями, вже пізнали б ми на землі!
– Можна я залишусь на ніч? – почула я виконання своїх мрій.
– Можна. Я б хотіла сказати: залишайся на все життя, але це тобі вирішувати.
А він пригорнув мене ще лагідніше й тихо відповів:
– Чому мені? Сам я вже нічого не хочу вирішувати. Коли поринаєш у таке неземне єднання, то ясно, що його дарує Бог. Ми не грішники, а слуги Кохання, без права на помилування.
