Раді Вас бачити!

Наша кухарка – Зося, дійсно, була пухка й добра. Інші молоді служниці, підбурені ревнивою Беатою, дивились на мене косо та зловісно, а ця жінка тільки мудро посміхалась та стверджувала, що зроду не бачила пана Вітольда таким щасливим.

Вірите, вдома я не дуже ходила до церкви, навіть з однолітками на Великдень, щоб просто повеселитись та побити кольорові яйця. А тут раптом зіткнулась з таким життям, що захотілося Божої підтримки.

Я поцікавилась у пані Зосі: де тут можна знайти православну церкву? Вона уважно подивилась на мене, наче мовчки питала, що сталося? Але такого права жінка не мала й тому лише гучно покликала мого водія, свого молодшого сина:

– Зденек, чорти б тебе вхопили! Де ти бродиш, коли потрібен хазяйці?

Двері на задній двір були відчинені й хлопчина миттю примчав на виклик.

– Тут я, проше пані. Лише трішки задрімав... Вибачте мені, будь ласка!

– Та чого ти перепрошуєш, Зденеку? Я просто хочу поїхати до нашої церкви. Знаєш таку?

– Чому ж ні? Знаю. Зараз поїдемо, будьте ласкаві, – ввічливо відповів він.

– Їдьте-їдьте, знає. Воно в мене теж наполовину православне. Тато у нас не католиком був, – доповнила Зося та перехрестила вслід.

Я сиділа на задньому сидінні та розмірковувала, що в Києві завжди відчувала себе, як риба у воді. Там я народилась, ходила до школи й навчалася в МАУП.

Друзів і знайомих у мене було багато. Та й батьки - нормальні самодостатні, зі звичайними турботами та житлом. Але тут Вітольд змусив усіх поводитися зі мною, наче з царицею. Інколи це страшенно діставало, але жити якось треба було!

Мій юний водій, не дивлячись на своє прищаве личко, був доволі кваліфікованим. Водив він вправно, адже розповідав, що батько посадив його за кермо, як тільки він зміг діставати до руля та педалей.

У нас ще було кілька водіїв, але ревнивий Вітольд призначив мені саме цього малого. Так здавалося навіть прикольніше!

Ось ми зупинилися на околиці Варшави, біля невеличкої православної церкви, з золотавим куполом нагорі. Я залишила хлопчину чекати в машині й накинула на голову тоненький шарф. Біля входу перехрестилася тричі та розуміла, що це мій перший самостійний похід до Божого храму.

Тут мені стало якось на диво спокійно, бо відчувала, що ніхто не образить. Взяла кілька свічечок та першу запалила зліва, за упокій душі бідолашного Алекса. Потім поставила справа свічки за здоров’я батьків і мого коханого Дена.

Після цього я підійшла до великої ікони Божої матері та довго дивилася в її мудрі очі. Я мовчки питала в неї поради: як мені вижити тут і не втратити розуму? А вона тільки приємно посміхалась і нічого не казала.

Тому я прочитала в голові «Отче наш», наперед попросила прощення, перехрестилася й пішла на вихід, задкуючи. Зараз мені здавалося, що я не маю права повертатися до Бога спиною... Ось що робить з дурною дівчиною чужий край!

На вечерю була дуже смачна заливна риба. Взагалі, пані Зося готувала неймовірні смаколики, вона знала масу рецептів та завжди урізноманітнювала добове меню.

Думаю, її з радістю прийняв би на роботу будь-який столичний ресторан, але жінка віддано служила господарю й навіть не думала про таке.

Після вечері я пішла до себе та відчувала, що страшенно хочу спати. З горем пополам прийняла душ і кинулася на постіль, навіть не вкрившись. В домі завжди було тепло та затишно. Прекрасна альпійська осінь ніжила й зачаровувала...

Мені снився мій коханий Ден! Він пестив все моє тіло, а особливо нову «зачіску» і все, що нижче. Раніше він ніколи такого зі мною не робив. Та наразі грайливо й глибоко входив язиком у моє збуджене до нестями лоно. А потім хтиво смоктав роз'ятрений бажаннями клітор і пальцями вправно проникав у саму глибочінь змоклої вагіни...

Від блаженно гострих відчуттів я стогнала й звивалася в його долонях. А потім гаряче кінчила та пульсувала й схлипувала, не соромлячись потоку сліз... Зі щасливою посмішкою на розпашілому личку я дякувала за солодкі муки й шепотіла уві сні: «Кохаю тебе, єдиний мій».

Він обіймав мене лагідно та міцно пригортав до себе. Незнайомо й чарівно пестив груди, а потім увійшов плавно та почав рухатися неймовірно солодко. Довго дозволяв насолоджуватися медовим божевіллям і я танула під ним та ще кілька разів бурхливо кінчала...

Прокинулась я поруч з Вітольдом! Він лежав біля мене на подушці, а його немолоді очі сяяли юнацьким щастям.

– Матір Божа, яка ж ти прекрасна, – прошепотів він і я відкрила для себе, що то був не сон та зовсім не Ден...

– Господи, що ти тут робиш? – спитала несусвітну дурницю.

– Кохаю тебе, більше за жиче... Я ще ні з ким не відчував такого... Ти дійсно фантастична жінка, ти – моя жінка. Більше ніколи не доторкнуся до іншої, клянуся усім святим! – якось дивно, навіть приємно, промовляв він.

– Боже, так це ти був у моєму сні? – сором’язливо потягнула я на себе шовкову ковдру.

– Чому Боже? Я не хочу бути Богом, а лише тим, кого ти називаєш «єдиним».

Він впевнено відкинув ковдру й лагідно пройшовся рукою по мені. Це збуджувало...

– Не ховай від мене господні дари! Я хочу знову тебе відчути, – прошепотів Вітольд та продовжив мене дивувати. Він був досконалим коханцем і в ліжку зовсім не старим та вмів задовольняти жінку просто розкішно.

Так і сталося те, чого я страшенно боялася, ненавиділа та уявляла близькість з ним нестерпною й жахливою. Але я так довго була без чоловічої ніжності та сумувала за Деном, що дід виявився зовсім непоганим. Звісно, я ніколи не зможу його покохати, але якийсь час витримаю.

– Скажи, а що ти наказав підсипати мені у страви? – здогадалась розумна дівчинка. Вітольд таємниче посміхнувся й визнав:

– Зовсім трішечки снодійного. Ну, не міг я більше просто дивитися на тебе. А ти ж нізащо сама не здалася б. Я обожнюю твій норовливий характер, квітко моя остання. Ти неймовірно солодка і я хочу кохати тебе до ранку, кожну ніч...

– Віте, прошу, давай спати, – попросила я доволі ніжно.

– Ти назвала мене, як жінка? Не як невільниця? Дякую, маленька богине! – ще радісніше прошепотів він і я відчула, що зможу керувати ним.

Коли вранці у своєму довгому шовковому халаті він переможно вийшов з моєї кімнати – очі старого розпусника сяяли, наче сонце в небі. А я думала про те, як погано, що сьогодні зміна Катажини, а не Беати.

Маленькій стервозі страшенно хотілося, щоб господар наказав саме тій шльондрі змінити наші наповнені гріхом простирадла й вона зрозуміла, що більше непотрібна йому.

За сніданком досвідчена пані Зося не витримала й ляпнула:

– Вітаю, пане Вітольде!

Я думала він накричить, але хазяїн ще більше засяяв і відповів служниці:

– Дякую, Зосю! Готуйся, поїдеш з нами в кругосвітню подорож.

– Та куди мені? А хто годуватиме тут усіх? – красиво викладала чисті серветки жінка.

– Нічого, поголодують. А ти дійсно попливеш з нами на яхті у шлюбну подорож, щоб допомагати палати нашому з дружинонькою щастю...

– Слухаюсь, пане Вітольде! Це я виконаю з радістю, – весело сказала товстушка й доповнила: – То якого кольору сьогодні нести квітку?

– Такого червоного, як моя гаряча кров і кохання, – зізнався він та лагідно поцілував мене в лоб.

Тепер я зрозуміла, що означає бутон троянди в петлиці його костюма. Але ж минулого разу, перед моїми батьками, старий розпусник злукавив! Та сьогодні мав на багряний бутон беззаперечне право.