Раді Вас бачити!

Наразі я глянула на свій телефон, бо мені дзвонив Алекс. Тільки тепер я згадала, що в мене є хлопець і він зовсім невинен, що я шалено закохалась. А ще згадала, що ввечері ми збирались потусити в невеличкому клубі Апельсин.

Це було поруч з домом і батьки мене відпускали, в супроводі високого спортивного хлопця, без зайвих слів. Бійок чи наркотиків там не водилось, а якщо інциденти й траплялись, то ми їх не бачили.

– Привіт, Коваль! Я ще на роботі. Чого тобі? – спитала я так, наче ми були років тридцять жонаті й він мені дуже набрид. – Та пам’ятаю я про клуб. Підемо, звичайно. А зараз відчепись!

От навіщо я з ним так? Адже раніше між нами були доволі романтичні стосунки. Так, звичайно, я знаю його з першого класу. А кілька останніх шкільних років ми навіть посеред уроків ніжно стискали руки одне одного.

На випускному він не дозволив нікому потанцювати зі мною й повів зустрічати сонце під вербами, на Дніпрі. А коли я вступила до МАУП, Алекс страшенно боявся, що я його кину.

Навчалась я натхненно та дійсно інколи відмовляла йому в побаченні. Тоді він влаштовував мені такі сцени ревнощів, що я навіть не виправдовувалась, а просто чекала, коли заспокоїться та знову прийде з квітами під моє вікно.

Я живу з батьками на третьому поверсі, тому Алекс може свистом запросто викликати мене й цим постійно зводить з розуму мою матусю. Ми часто засмагали разом на Дніпрі та інколи вибирались до лісу.

Саме в один з таких днів він став моїм першим чоловіком. Я так говорю, наче в мене їх було багато. Лише він і був, ще на першому курсі.

Якось восени запропонував піти на пікнік тільки вдвох. Йшли ми доволі довго, аж поки ноги не перестали слухатись і тоді я впала під величезним деревом та сказала:

– Все. Можеш мене тут залишити вовкам на обід, але далі я не піду.

– Навіщо ж вовкам? Я тебе й сам готовий з’їсти, – розсміявся він та скинув з плечей рюкзак.

Впав поруч зі мною на пишний килим з осіннього листя і ми так пролежали деякий час. День тоді був неймовірно сонячний і прекрасний.

Коли обоє трішки відпочили, Алекс тихенько нахилився наді мною й обережно поцілував. Ні, цілувався він дуже гарно й звабливо, особливо в кінотеатрах, у пітьмі. А як робиш це на очах у сотень людей, це неймовірно збуджує! Хоча знервованим глядачам, як правило, не подобається.

Тоді він лагідно опустився до моєї шиї й нижче, розстібнув ґудзик на кофтинці та доторкнувся вустами до грудей. Я здригнулась, бо відчула блаженство. Де він про таке вичитав? А може в нього була інша жінка?

Та, ні! Серед наших друзів було стільки язикатих, що про суперницю я точно дізналася б. Далі він забрався рукою в мої джинси й прошепотів, питаючи згоди:

– Якщо не хочеш, я не буду...

– А якщо хочу? – з викликом відповіла я, а схвильоване серце просто вискакувало з грудей.

Тоді збуджений до нестями хлопець задоволено посміхнувся й запевнив:

– Не бійся. Боляче не буде.

– Звідки ти знаєш? Ти це вже робив? – спитала я підозріло.

– Не важливо. Але я обіцяю, – тихенько відповів він та обережно розсунув коліном мої ніжки й забрався поміж них. Він довго збуджував моє тіло вустами, а потім я відчула у себе на животі щось тверде й гаряче.

– Я вже не боюся... Зроби це мені, – попросила я й він спробував пробратись в мене обережно, за кілька разів. Потім я все ж відчула легенький біль і він опинився всередині. Відчуття були незвичні, але приємні.

– І все? Тепер ти задоволений? – прошепотіла я йому на вухо, а щасливий до нестями хлопець відповів:

– Смішна ти, звичайно ні. Це тільки початок нашого кохання. Бачиш, я ж обіцяв, що не відчуєш нічого поганого. Хочу бути завжди у тобі, бо там так солодко й гаряче... Тобі не подобається?

– Я ще не знаю. Мабуть, подобається. Але я б чогось поїла. Що ти там з собою приніс? – недоречно прокоментувала тоді я перші враження від чарівного дійства, адже від хвилювання страшенно зголодніла.

– Добре. А в тебе точно нічого не болить? – турботливо запитав він та я попрохала відчепитись. Ми накрили поляну зі смаколиками з МакДональдзу, що він прихопив з роботи. Потім запили Колою та знову вляглись роздивлятися небо. А пізніше він попросив:

– Я хочу ще. Витримаєш? Один разочок...

– Не знаю, роби що хочеш, – чомусь надулась я тоді.

– Тобто тобі не сподобалося? – засумував мій Алекс. Я не хотіла нічого казати, тільки дивилась в його щасливі очі та з посмішкою кивнула:

– Сподобалось. Заспокойся вже, ти ж саме цього хотів?

Далі я пригадала, як на мій двадцять перший рік народження він подарував мені красиву каблучку з олександритом. Вона складалась з маленького золотого листочка і коштовної квіточки.

Я розуміла, що для нього це дуже дорого й запитала: де він взяв стільки грошей? А цей дурник відповів, що продав комусь свій улюблений мотоцикл, на якому ми ганяли по окрузі.

– Господи, ти ж його так любив! І потім то був спадок від батька. Як ти міг? – замість щирої вдячності почала перевиховувати його я, та Алекс відповів:

– Колись ще куплю. Зате тепер в тебе є олександрит від Олександра, як оберіг від інших чоловіків.

Каблучку я носила й досі та донедавна зовсім не думала йому зраджувати ні з ким. Аж доки днями, не пішла у запилений старий двір та не зустріла там свою Долю. І тепер сиджу з усім цим в голові та не знаю: як мені бути?

Алекс – він хороший, тільки мої предки від нього зовсім не в захваті. Бо в нього батько давно помер, а мама працює в метро черговою по станції. Та й сам Алекс, як я вже казала, просто працював у МакДональдзі.

Після школи він кинувся таксувати, але серйозні дядьки почали вимагати в нього такий процент від виторгу, що хлопець забув про ту справу й більше на вулицю не потикався.

Всі знають, що моя мама мріє про багатого та знаменитого нареченого для мене. Татко ж бажає помічника у своєму бізнесі. А я не шукала ні тих, ні інших тому, що заміж поки не збираюся. Теж мені радість: готувати, прибирати, рано вставати та бігати за покупками. Навіщо це мені?

Саме так я думала, аж поки в моє життя не прийшов Він. Нічого не робив, просто заглянув в очі тим неповторним оксамитом і я забула про цілий світ.

Та зрозумійте ж: я Його не шукала спеціально й ні в кого не відбирала! Так, мені дійсно зараз дуже страшно, бо частково він ще чужий. Але як тільки ми перетнулись поглядами – відразу стало ясно, що Він не може бути нічиїм. Лише моїм одним-єдиним на землі, що б там не сталося!