Раді Вас бачити!

Весілля на галявині маєтку було пишним. Гостей понаїхало багато. Вітольда навіть зайшли привітати якісь їхні відомі актори, та мені до того дійства було байдуже.

Я просто посміхалась наклеєною посмішкою голлівудської кінозірки та зовсім нічого не відчувала. Не було в мені вже ні страху, ні болю, ні навіть образи на саму себе.

Це наче померла, але ще ходила по світу. Ось так я підготувалась до життя в шлюбі, без кохання. Думаю, таких як я на землі більше, ніж багато. Але ж всі вони якось існують, деякі навіть задоволені й не хочуть повертатись у світ «живих».

В кімнаті, де я прожила кілька днів, з радістю зняла з себе фату та дорогущу замовну сукню. Поскладала на столику навішані на мене прислугою коштовності з діамантами й знову пішла змивати з себе гидоту, якої набралась за день.

Всі ті лестиві погляди з посмішками, вітання й компліменти – стікали зараз разом з водою в каналізацію і мені ставало дедалі краще...

Батькам відвели одну з гостьових спалень в іншому крилі маєтку, та зараз я почула, що хтось зайшов до моєї кімнати. Миттю виглянула, бо переживала, щоб не вкрали мільйонні коштовності, що лежали на столі.

Це пізніше я дізнаюсь, що в маєтку немає крадіїв, бо одного разу за зрізані в саду квіти цей приємний на вигляд дідусь - відшмагав батогом для коней нещасного злодюжку так, що той потрапив до лікарні. Ось такі бувають дві сторони однієї людини.

Але наразі я побачила найчарівнішу посмішку, яку тільки могла уявити на лиці того діда. Воно стояло в довгому шовковому халаті й тримало в руках ще один неймовірно набридлий мені за сьогодні букет білих квітів...

Що вже він збирався з ними робити, не знаю, але я миттю кинулась назад до ванної та завернулась у свій великий махровий халат, а вже потім з’явилася перед законним чоловіком.

– Не бійся, кохання моє. Я ніколи й нічим тебе не ображу. Ходімо до нашої опочивальні, я подарую тобі свою найщирішу любов...

«О, Господи! Яку любов? От і добралася ти, Снєжко, до найстрашнішої миті у своєму житті. Давай, ощаслив діда...» - здригнулась від цих думок я й смиренно відповіла:

– Вибачте, пане Вітольде, я страшенно зморилась. Прошу дозволу: поспати тут.

– Що ти таке кажеш? Який пан? Я раб твій навіки – Вітек. Тільки так і не інакше. Добре, відпочинь. Я зайду пізніше, – відтермінував мою загибель він.

Тоді я зробила дурнувате обличчя, наче не розумію його. А для себе вирішила, що краще здохну, ніж дозволю йому ту щиру любов!

– Пшепрашам бардзо, Віте. Але не все відразу. Я Вас дуже прошу...

– Та де ж відразу? Коли я жадаю тебе з того часу, як побачив. Нікого в житті так не хотів. Серцем чую, що ти фантастична жінка.

Щоб якось припинити його старечі фантазії, я нагадала:

– Віте, я дуже хвилююся за коштовності. Може їх покласти до сховку?

– То не твоє хвилювання, Беата сховає. А я буду чекати тебе в ліжку до ранку і дуже сподіваюся, що ти прийдеш.

Нарешті він пішов, а я зітхнула й подумала: «Здається на якийсь час відбилась!» Потім забралась до ліжка та відчувала, що тремчу від страху. Але прошепотіла:

– Доброї ночі тобі, коханий Дене. Мені без тебе дуже страшно. Прошу: приснися вночі!

Ранок був такий же прекрасний, як завжди, в золоту альпійську осінь. Робітники майже прибрали з галявини святкові столи, а на терасі маєтку служниці накривали стіл для вранішньої кави.

Мої батьки вийшли такі щасливі, наче це в них сьогодні була шлюбна ніч. Мати безперестанку поглядала на мене допитливими очима й намагалась зрозуміти: як донька провела ніч зі старцем?

Дивно, але Вітольд ввічливо постукав до мене й запропонував допомогу служниці Катажини. Я посміхнулась черговою посмішкою й мовчки пішла за його «невільницею».

У величезній гардеробній ми з дівчиною швиденько обрали для мене сукню, потім я причесалась та приготувалась вийти на люди.

Хитрий старий дочекався мене біля виходу на терасу, а в петлиці його вранішнього костюма красувався багряний бутон троянди. Я не знаю, що це повинно було означати, та вийшов він на ґанок, ніжно підтримуючи мене під лікоть і сяяв таким щасливим поглядом, що вчорашні актори поняття не мали про настільки талановиту гру.

– Вітаю, шановне панство! Який неймовірно прекрасний ранок! Я навіть трішки захмелів від повітря і сонця, – яскраво посміхався він, щоб усі думали, які ми з ним цієї ночі були щасливі.

Вітольд без упину сипав українськими приколами та анекдотами. Всі весело сміялись, а я сиділа з чашкою кави в руці й тихенько згадувала наш чарівний ранок з Деном, після першої з ним найщасливішої в моєму житті, ночі.

Скоро батьки полетіли додому, а я залишилась сам на сам зі своїм страшним дідом. Папери на татову агенцію він чесно підписав і за це я була йому неймовірно вдячна.

Кілька днів пройшли тихо-мирно. Вітольд щедро прикріпив до мене обслугу: дав зі свого чисельного парку надійне Вольво, з водієм, та трьох служниць.

Навіщо так багато – не знаю? Одягатись я можу сама, подавати улюблені страви в ліжко мені не обов’язково. Стелити постіль, то нехай уже стелять, адже дівчатам треба старанно відробляти кожен злотий.

Дуже скоро я побачила: наскільки старанно! Якось принесла з саду букет свіжих троянд та й пішла шукати пристойну вазу. Але з сусідньої кімнати почула дивні звуки.

Ну, не такі вже вони й дивні. Просто хтось посеред робочого дня, в покоях хазяїна, займався бурхливим сексом. На правах господині дому, щоб припинити акт розпусти, я різко відчинила двері й від несподіванки просто заклякла на місці...

Перед моїми очима відкрилась яскрава картина, як дідуган ще може бути корисним жінці. Вітольд тримав симпатичну служницю Беату руками за обидва боки, а та стояла навшпиньки та безсоромно віддавалась хазяїну.

Наразі на обличчях розпусників застиг звичайний вираз «кота, який злизав сметану», а я гірко посміхнулась і сказала:

– Не звертайте на мене уваги, продовжуйте. Не буду вам заважати...

Потім закрила важкі дубові двері так, що вони ледве не злетіли з петель та й пішла до себе в кімнату. Дивно, але зараз у мене зовсім не було бажання плакати.

Навпаки, дуже хотілося когось вбити, або хоч покалічити. Тому я схопила щось фарфорове та з усієї сили жбурнула об стіну. Куски розлетілись у всі боки, а на прекрасній обшивці з’явилась перша зарубка від «щасливого сімейного життя».

Через секунду, наче застуканий на списуванні школяр, в моїй кімнаті вже стояв Вітольд і винувато промовляв:

– Вибач мені, кохана Снєжко! Не розумію: як це сталося. Але ж ти не допускаєш мене до себе, а я звичайний чоловік, зі звичайними потребами. Тим більше коли я дивлюся на тебе, то хочу кохатися безперестанку...

Мені стало так гидко, що якби не знала, що наразі ні від кого не вагітна – подумала б саме про токсикоз. Я схопилась з ліжка й кинулась до ванної кімнати, бо мене страшенно знудило. А цей старий розпусник вже забув про свій гріх й миттю запитав про мій:

– То може пані від когось понєсла й тому вийшла за мене?

Я закінчила неприємну процедуру, добре прополоскала рота й вийшла до нього.

– Поїхали! – скрикнула я й тільки зараз доперла свою найбільшу помилку в житті. Чому я не завагітніла від Дена? Зараз носила б під серцем його дитинку та була найщасливішою в світі. Біда з цими чесними дівчатами!

– Куди? – не зрозумів мене Вітольд.

– До лікаря, який обслуговує твоїх шльондр. Хочу перевірки й негайно!

А він посміхнувся й лагідно відповів:

– Ну, тебе буде обслуговувати інший лікар, найвищого рангу, але якщо хочеш – бардзо проше!

І ми поїхали. Зазвичай будь-який похід до гінеколога, то не тільки неприємна процедура, а ще й неймовірне приниження. Бо в жінку входить не коханий всім серцем чоловік, а медична залізяка та ще й абсолютно незнайома стороння людина заглядає тобі в самі нутрощі. Але зараз я була така злюща, що до подібних тонкощів точно байдуже.