Раді Вас бачити!

Поки ми з Деном шукали розради одне в одному, а пан Вітольд пив пиво в одному зі столичних барів Києва, зі своїм тестем-ровесником, з колишньою дружиною Дениса Задорожного стались передбачувані, але дуже жахливі речі.

Після відвідин офісу свого колишнього чоловіка та розмов з його начальством, Христина Задорожна запила так, як ще ніколи раніше. Коли Христя починала пити – зупинити її вже ніщо не могло.

Можливо так розпорядилась доля, чи на те її штовхали таткові гени, але молода жінка шукала всього, що ллється й не згадувала ні про маленьку доньку, ні про своє пропаще життя на землі.

Навіть коли вона зустріла красивого хлопця, то перше, що запропонувала йому – це випити. А простодушний та щирий серцем Денис не звернув ніякої уваги на ті її слова.

Дівчина не була красивою чи особливою, просто молодою й веселою. До Христі в нього не було жінок, а вона вже добре зналася на амурних справах. Скоро, за пивом, подружка видала:

– Красеню, я вагітна. Вдув мене, то одружись!

Ден навіть не відразу зрозумів значення слова «вдув». Він перепитав - вона пояснила. Молодий парубок виконав обов’язок, хоч про кохання зовсім не йшлося. Можливо то взагалі була не його дитина, та Бог милосердний.

Маленька Катруся підростала дуже схожою на свого чарівного тата. Дівчинка мала такі ж великі карі оченята й тоненькі чорні брівки, та з кожним роком ставала все гарнішою. Звісно, татко в ній душі не чув.

А Христина лише кілька місяців після першого лікування побула людиною й знову поринула у світ спиртового дурману та невідомих чоловіків, котрі щедро наливали безвідмовній подрузі.

Спочатку Денису стало гидко спати з нею в одному ліжку й він перейшов, з маленькою донечкою, жити до сусідньої кімнати.

Благо Задорожний взяв кредит на двокімнатну квартиру та жваво сплачував внески. От тільки Христині це було абсолютно байдуже й вона весь час тягнулася не до дитини чи чоловіка, а до пляшки.

Ден від народження був добрим хлопцем, але навіть він не витримував такого життя. Сусіди часто слухали гамірні розбірки поміж молодої пари. Скоро дружина самовдоволено сказала:

– Не подобаюсь, іди на фіг. Хочу розлучення!

На той час Задорожний натерпівся вже стільки лиха, що мовчки згодився піти до суду. Але жінці-судді Христина наплела, що він поганий хазяїн та чоловік, тому дівчинку офіційно залишили матері. Звичайно, все виховання лежало на плечах молодого архітектора.

Він тихо жив у сусідній кімнаті. І ось одного разу, коли зморений прийшов з роботи доволі пізно, то побачив дружину страшенно п’яною, а донька палала від високої температури. Це була остання крапля!

Він викликав лікарів й трохи підлікував застуду Катрусі, а потім зібрав сякі-такі речі дитини та й перевіз її до своєї мами, у Фастів. Так вони й зажили, з бабунею, котра невтомно та уважно виховувала їх маленького янгола.

Виходило, що чоловік продовжував заробляти дружині на випивку, бо справно скидав на її рахунок аліменти для доньки, що проживала з ним.

Спочатку вважалось, що Христина працювала технічною робітницею в дитсадку, але за таких обставин, завідувачка скоро попрохала горе-співробітницю написати заяву на звільнення. Та написала. А що їй було втрачати?

Інколи, на тверезу голову, горе-мати навіть приїжджала до Фастова, щоб побачити малечу. Якось випросила у свекрухи дозволу: сходити з донькою в зоопарк.

Насправді ж припхалась до офісу свого колишнього, аби наробити там галасу. Саме тоді я й побачила Христину Задорожну з Катрусею. Ну, а через пару діб - випадково познайомилася з Катрусиним татом.

До нашої зустрічі його чарівні очі були сумними. Але після того, як доля змусила нас перетнутися, життя Дена набуло змін. Спочатку він розумів, що ми люди з різних світів, а ще я йому гордо відмовляла. Та коли між нами сталося диво і щастя переповнило серця – біда прийшла до мене.

Наче в покарання за наше палке кохання, загинув мій перший хлопець. А потім прийшло таке, що й згадувати тяжко! От навіщо Бог дає зовнішність, якій ти сама не рада?

Ні, звичайно приємно, коли на тобі застрягають десятки збуджених очей. Та інколи краще б вони осліпли, адже нахабні й загребущі, потягнуться й перекреслять прекрасний світ догори ногами.

Саме так зі мною й вийшло. Старий заможний іноземець шантажував батьків, щоб заволодіти мною за будь-яку ціну. Тією ціною стало наше з Деном кохання. А я, дурна й самовпевнена, вирішила швиденько розв’язати питання й повернутись до свого кароокого, жива та здорова.

Але свавільний дід думав інакше! Та й мій Коханий гірко страждав, що відпустив. Шукав нової зустрічі, а як тільки покликала, без образ, примчав до Варшави. А доля знову покарала мене викраденням.

Та я невиправна й схитрувала, щоб вже в київському готелі Савана забути в коханні цілий світ. Ось тільки повернутись до законного чоловіка була зобов'язана, а Дена вкотре залишила ні з чим.

Окрилений нашою новою зустріччю, він приїхав до мами й миттю почав бавитися з донечкою. Забринів його телефон. Ден подумав, що то я хочу йому сказати більше про наше шалене кохання, але такого номера він не знав:

– Слухаю? Хто це?

– Денис Задорожний? – спитали офіційно.

– Так, це я, – стривожено підвівся Ден, бо через наші таємні стосунки, кожної миті чекав чого завгодно.

– Я слідчий Шовкун, Голосіївське управління поліції. Задорожна Христина Іванівна – Ваша дружина?

– Так, колишня. А що сталося? Вона знову набралася до чортиків? Де вона, говоріть, – тяжко зітхнув Ден.

– Виходить, що так. Вона в морзі. Мерва Ваша колишня. З першого огляду паталогоанатом сказав, що випила чогось такого, що згоріла вмить. Вона не страждала. До Вас претензій ми не маємо, але ж процедурі підлягають всі. Тому я попрошу Вас ранком під’їхати до міського моргу, з документами, та підписати папери. Пізніше Вам дозволять її забрати...

Ден сидів поруч з їхньою донькою на канапі та після всього, що зранку пережив зі мною, тепер наче впав у кому. Ні, не те щоб він бут убитий горем, адже розумів, що подібний кінець її життя - то лише справа часу. Але й радіти не міг. Все-таки Катрусі вона була матір'ю. Ніякою, але ж була...

Денис підсвідомо обхопив маленьку донечку руками, притис до себе й заплакав. Він не розумів: за що Господь дарує йому стільки напасті? Спочатку бідолашна п’яниця, що дала життя його дитинці.

А потім дівчина, з якою він розтанув серед взаємних неземних почуттів – втекла світ за очі до старого діда? І тепер вони приймають муки та не бачать виходу.

– Па! Ти цього? – спитала маленька Катруся й попестила його по мокрій щоці.

– Нічого, котику! Все добре. Ми з усім справимося. Правда? – шепотів Ден та хотів стати пташкою, щоб зі своєю крихіткою перенестися кудись, де не так тяжко.

Тепер зайшла мама:

– Синочку, що сталося? Чому ти плачеш?

– Ой, мамо! Немає в тебе більше дурнуватої невістки. Зателефонували й сказали, що напилась якоїсь гидоти та в морзі лежить...

– Прийми, Господи, її душу! Відмучилась бідолашна. І ти з нею теж, – кілька разів перехрестилася мати та пішла, щоб запалити свічку.

А Денис дуже хотів зателефонувати мені, але навіть цього зробити не міг. Навколо нього є дорогі жінки, а він відчуває себе самотнім серед світів і це нестерпно боляче.

Ранком Ден зателефонував Дорошенкові й сповістив, що бере три дні для організації похорону. Георгій Олексійович запитав: чим треба допомогти? А ще згадав, як та нещасна приходила до офісу й виглядала не на свої двадцять сім, а на змучену хворобами стару жінку.

Потім згадував наші стосунки з Деном та розлуку й розумів, що хлопець народився під якоюсь дуже несприятливою зіркою. Адже для розумного й щирого чоловіка доля припасла занадто багато горя.