Раді Вас бачити!

Ранок приніс нам нові дива. Спадкоємець пана Стеловського зник по-англійськи, а разом з ним з сімейного сховища зникла й чимала сума грошей.

Шифру від сховку Янек точно не знав, а от одна з давнішніх коханок Вітольда – знала. Раніше вона вважалась поміж його куртизанок номером один і мала доступ до сейфа.

Пам’ятаю, як після весілля він доручив саме Беаті сховати коштовності, що були на мені. Але після нашого з ним першого знайомства в ліжку – Вітольд забув про її існування. Дівчина затаїла злість та, скоріше за все, так вирішила помститися колишньому коханцю.

Після крадіжки вона зникла з маєтку в невідомому напрямку. Звичайно, Вітольд зі своїми охоронцями міг запросто відшукати злодійку, але він пообіцяв мені не шукати. А притягувати до відповідальності власного сина – теж було якось незручно.

Дивно, але коштовності, що красувались на мені в день весілля – залишилися на місці. Скоріше за все дівчина була не зовсім дурною й розуміла, що взяти грошей - це одне, а мільйонні родинні прикраси - зовсім інше. За них Вітольд міг не лише відправити за ґрати, а й щось гірше. Так мені здалося!

Тепер розповім про свою біду. Кажуть, що людське життя смугасте, але ж не горбате? Спочатку Вітольд бушував через крадіїв, а потім «життєві пригоди» перекинулись на мене. Буквально наступного дня, ми з маленьким Зденеком, поїхали до Варшави.

Мені потрібно було отримати готовий дозвіл на тимчасове перебування у зв’язку зі шлюбом, та дещо купити в аптеці. Звичайно, Вітольд з радістю поїхав би зі мною й сам, але в нього з’явились якісь невідкладні справи, тому я помчала з водієм.

Спочатку все було добре, але раптом хлопчина почав мінятися в личку й частіше прокачувати гальмівну педаль. Автомобіль Вольво не Жигулі, тому несподіванок під час руху не припускає, але зараз досвідчена малеча вже майже не контролювала авто.

Зденек не придумав нічого ліпшого, як скерувати його з траси в поле, де лежали великі валики соломи. Швидка машина захиталась по вибоїнах і трішки перевернулась. Та малий, що відповідав за моє життя, миттю відстебнув свій пасок і накрив собою, щоб убезпечити господиню від синців. Це було зайвим, але виглядало благородно.

Скоро на автопригоду з’їхалося стільки екстрених служб, що більше могло б бути хіба при посадці на цьому полі НЛО. Вітольд бігав поміж спецавто з перекошеною фізіономією та кричав на всіх. Таким переляканим свого врівноваженого дідугана я навіть уявити не могла. Ось він заскочив до мене у швидку та ніжно взяв у свої мою руку.

– Як ти, кохане дєцко? – прошепотів він і доповнив: – Я дуже злякався, коли сказали... Більше ніколи тебе від себе не відпущу. Пропади вони пропадом ті справи.

Потім він гримнув на лікаря:

– То може вже поїдемо до центру, докторе? Скільки можна тримати тут мою поранену дружину?

Мені було ще й досі трохи страшно та боляче. Бік опух і посинів, а перед очима все крутилося й підступно нудило. Але бачити таким багатого польського діда було незвично й навіть сумно.

Звісно, спочатку він повівся негідно та виміняв мене на спокій батьків. Але ж зараз я розуміла, що він мене щиро кохає. Тільки нічим не могла зарадити! Так, фізично я жила з ним, але в моєму серці навіки поселився лише один і витравити чарівного Дена з мене не вийде ні в кого!

– Віте, а де наш Зденек? – спитала я, щоб відволіктись.

– Лежи, не рухайся, люба моя. З ним усе буде добре, – запевнив мене Вітольд.

– Як це добре? Він же мене собою прикрив. Бідолашна дитина тепер, мабуть, вся скалічена...

– Та нормально з ним все, доле моя кохана! Відразу до лікарні повезли. Заживе на малому, наче на собаці. Тобі болить, а ти про інших дбаєш. Господи, за що ти мене так нагородив? Я навіть не мріяв про таку прекрасну жінку, – весь час пестив Вітольд мою руку, коли їхали в медичний центр до Варшави.

Там на мене вже чекала окрема VIP-палата. Лікарі приходили та щось шукали на мені й це починало набридати. Я ж не космонавт, що повернувся з орбіти.

Скоро ми з Вітольдом припинили той нестримний медичний потік ніжностей. Мій схвильований дідуган замовив до палати купу квітів та все запитував: чим мене пригощати?

Коли принесли замовлення, він спочатку все спробував сам, а потім хотів годувати зі своїх рук. Це більше нагадувало старечий маразм, але коли я дізналася правду – теж стало доволі моторошно.

Виявилося, що наше Вольво без стороннього втручання, було б у повному порядку. Працелюбний Зденек слідкував за авто, як за коханою дівчиною.

Але рідний батьків син, з ненависті до юної мачухи та за ганебне ставлення тата – вирішив здихатися мене. Він обережно підрізав гальмівний шланг та не став чекати невідворотного й зник.

В дорозі машина якийсь час ще трималась, але потім здалася й ми опинились посеред поля, на боку. На наше щастя, маленький Зденек миттю зорієнтувався та скерував авто до м’якого поля, не чекаючи поки вріжемося в зустрічний бензовоз або завантажений MAN.

Вдома мною теж опікувались, наче інвалідом. Я нормально ходила та й бік уже майже не болів, а хитати мене перестало ще в лікарні. Тому я не витримала та й дала команду слугам: не поводитися зі мною так, ніби я при смерті.

Вони посміялись з веселої вдачі молодої господині та погодилися відчепитись. Польську мову я вже знала досконало. Вона не набагато відрізнялась від української, по-перше. А ще я повинна була чути й розуміти все, що навколо відбувається.

Якось вночі, Вітольд вирішив порушити дуже важливу для нього тему. Після аварії я вже повністю одужала, дурнуватий Янек покинув наш дім, тому дідові не терпілося з’ясувати найжаданіше. Він лежав, підперши голову рукою та милувався придбаним скарбом.

– Навіщо Бог дав тобі одній стільки краси? Не можна все так залишати. Я хочу, щоб у нас з’явилося повторення твоєї вроди, – здалеку почав він. Та я не збиралася здаватись:

– Віте, чому б тобі не лягти відпочивати? Хіба наразі час для з’ясування: як твій Янек вийшов саме таким? І скільки ще може народитися йому подібних?

– Ти неповторна, квітко моя! Ніколи не криєшся та б’єш по найболючішому. Ну так, мій син гидко вихований. Але ж ти – ідеальна жінка і в нас можуть бути такі ж ідеальні дітки. Прошу: зніми з мене закляття! Я дуже хочу малесеньких Сніжиночок, прекрасних як ти...

Зараз він був наче медовий пряник. Але я ще й досі мріяла про те, що ця подорож до чужого краю завершиться і в нас з Деном буде купка діточок, чарівних, як Він.

Навіщо мені спадкоємці від цього польського дідугана? Як добре, що вибираючись сюди, я випросила у подруги-фармацевта упакування протизаплідних пігулок й тихенько приймала їх тоді, коли Вітольд був особливо активним та невблаганним.

Він щось намудрував собі, а мені треба лише одне: бачити чудесні карі оченята діток, котрі народяться у нас з Коханим... Я божевільно хочу лише цього! Щоб у наших спадкоємців був ніжний і щирий характер Задорожних. Тільки тоді я зможу впевнено сказати, що найщасливіша серед людей!