Раді Вас бачити!

Краще б я Дену не телефонувала! Тед дозволив використати свій «чарівний» телефон для розмови з моїм коханим і він розповів мені про все, що сталося.

Тепер я знала, що Денис Задорожний – вдівець. Мабуть, я повинна була миттю стати безмежно щасливою. Але це не про мене. Людське життя дається десь там, нагорі, й відбирається теж звідти. Я так вважаю. Тому радіти смерті молодої жінки було б якось дивно.

Так, вона не оцінила щастя, що випало на її долю і знехтувала ним. Виходить за це й покарана смертю. Чому тут радіти? Навпаки, мені дуже шкода свою половинку, бо він там без мене!

От коли вбили Алекса, Ден весь час знаходився поруч та підтримував мене. Був бальзамом моєї душі та лікарем тіла. А я не можу йому відповісти взаємністю, бо й сама підвішена на волосинці в цьому житті.

І як тепер страшенно хочеться стати Сніжаною Задорожною! Допомагати у вихованні Катрусі, хоча я її мало пам’ятаю. Та Ден дуже любить свою маленьку донечку й каже, що вона на нього схожа. А все, що рідне Йому – рідне мені.

У розмові, як змогла, я заспокоїла коханого. Розповіла йому, що тепер у мене є гарний друг і охоронець, котрий за Вітольдову зарплатню охороняє мене саме від свого роботодавця.

Цьому Ден неймовірно зрадів. Правда, якби він був звичайним безмозким мужиком, то відразу ревнував би або навіть запідозрив би в зраді. Але Денис Задорожний дуже розумна, добра та віддана людина і довіряє мені, як собі. Це зачаровує й дає наснагу кохати Його ще більше.

Зате поруч зі старим розпусником жити стає все нестерпніше. Після того, як я почала відмовляти йому в утаємничених нічних розвагах – незадоволений жінкою, він тероризує весь маєток та з самовдоволеного усміхненого господаря перетворюється на деспота й тирана.

Якось пані Зося не витримала й попросила мене:

– Пані Снєжко, може Ви вже помиритесь з господарем, бо терпіти це просто неможливо. Вчора ледве не вбив бідну Крисю за те, що погано помила посуд. Здається він зовсім забув, що в нас для цього є посудомийна машина. Щось збилося в програмі, а винна була дівчина.

– Прости, Зосю, та я не можу. Мене в житті ніхто й пальцем не торкався, а він ударив. Я його просто боюся, розумієш? – відповіла я їй.

– Ще б пак! – витираючи сльози, сказала добра жінка.

Так ми всі й жили до наступного гормонального сплеску пана Вітольда. Дивно було спостерігати, як він недавно прийшов до мене з коробкою від ювеліра та намагався задобрити дорогим кольє.

Воно було дивовижне, але це образило мене навіть більше, ніж той ляпас. Невже він вважає мене продажною настільки, що я за якісь камінці пробачу йому насилля?

Сьогодні я нудьгувала у відведеній мені кімнаті. Поговорила вже з мамою та просто зависала в мережі, читаючи новини світу. Тед примчав неочікувано й простягнув мені свій телефон:

– На, поговори зі своїм щастям-горем. Я тепер у вас наче секретарка. Та не ображайся, я ж не проти! Посередник між закоханих – це для мене щось новеньке й навіть приємне.

Я схопила трубку та шмигнула до ванної кімнати. Якоюсь штукою Тед регулярно перевіряв моє житло на прослуховування, але казав, що тут чисто.

– Привіт, коханий! Як ти? Господи, як же мені хочеться бути поруч з тобою. А що ви сказали Катрусі? Вона ще не знає? – закидала я питаннями Дена.

– Все нормально, поховали. Маленькій ми не казали, відправили до тітки в Черкаси. Там у неї онук, ровесник Каті. Нехай пограються, поки я житло до ладу приведу. Повернемося додому. Воно наче й дико таке казати, але все стає на свої місця. Я телефоную, щоб просто спитати: як моє кохання почувається?

Та відповісти я не встигла. Тед влетів зі швидкістю світла. Він вихопив у мене апарат та сховав його в кишені військових штанів. Інколи я жахалась його швидкості. За долі секунд цей чоловік встигав робити такі речі, які нормальна людина не зможе осягнути поглядом. За ним до ванної кімнати заскочив Вітольд та з перекошеним від гніву обличчям закричав:

– Що, тепер з охоронцем мутиш? Шукаєш молодшого? Я вже застарий для тебе? – він виглядав так, наче настав мій останній час.

– Пане Вітольде, будьте ласкаві, не треба кричати на мою підопічну. Їй і так зле, я просто допомагав. А Ви Бог знає про що подумали, – перекрив Тед своєму роботодавцю шлях до мене й відступати не збирався.

– Вийди геть, клята тінь! – репетував старий негідник.

– Лише після Вас...

– Я тебе звільняю! Сьогодні ж щоб духу твого в моєму маєтку не було. Не треба мені тут розводити коханців. Я її законний чоловік і сам розберусь: чим лікувати власну дружину, – шипів на охоронця Вітольд.

– Я перепрошую, але у нас з Вами контракт на рік. Я залишив відповідальну службу, на Ваше прохання. Я, звичайно, запросто можу поновитись на старій роботі. Але людина, якій я служив, буде дуже незадоволена Вашою поведінкою. Розумієте, про кого я зараз? – стояв на своєму мій захисник.

– От же ж холєра! – махнув рукою збуджений дід і вибіг геть.

Тільки тепер я поповзла по стіні додолу, але Тед не дав. Він підвів мене за плечі та переніс на диван. Від пережитого страху я, дійсно, була на грані втрати свідомості.

– Не уявляю: скільки ще зможу протриматись тут живою... – зізналась я й заплакала. Тед подав мені води.

– Ось тепер це вже схоже на справжню охорону! – з сарказмом вимовив він. – Ти перестань розкисати та пам’ятай, що в тебе є ціль. Ти ж супержінка, яка хоче жити і кохати. Окрім того, я поруч й нікуди не збираюсь. Але, думаю, тебе дійсно треба витягати звідси. На, договори. Бо там твій Денчик, без інформації, теж розум втрачає.

Вихований Тед покинув кімнату, а я знову набрала Дена й тепер не могла стримати сліз:

– Вибач, коханий! Трохи відволіклась. Що сталося? Та це наш дід тут істерики влаштовує. Добре, що Тед поруч.

– Ти плачеш? Що він тобі зробив? – бісився на тому кінці мій коханий.

І здається таким я його теж ще не пам’ятала. Виходить, що там і тут вирує якийсь нервовий ураган. Мабуть, ретроградний Меркурій пустує... Перепрошую у тих, хто в це вірить!

– Та поки нічого не зробив, але навіть Тед каже, що мені треба звідси вибиратись.

– Господи! Ну, хоч знайшовся розумний чоловік, котрого ти слухаєшся. Я приїду за тобою і навіть не сперечайся! – рішуче сказав мій Задорожний.

– Дене, рідненький, але ж у тебе поминальні справи...

– Чорт з ними, з поминками! Вона про нас ніколи не дбала, а мені потрібно рятувати живу й найдорожчу. Тільки ж я не супервоїн, тому мені треба з твоїм охоронцем порадитись.

– Так, звичайно я йому скажу. Наразі він охороняє вхід до моєї кімнати, день і ніч. У нас тут що не година, то «веселощів» додається. Цей ненормальний затероризував уже всіх. Дене, виходить я скрізь винна й можливо скоро прийде розплата. А я хочу сонця й квітів, тільки останніх бажано не на могилці. А ще твоїх божественних обіймів. Прошу тебе, будь ласка, приїдь! – просила я та тільки тепер до кінця розуміла: яке страхіття той «фіктивний шлюб» й чим він закінчується...

Я покликала Теда та сповістила, що Ден зібрався мене рятувати. А він сказав майже те саме, що мій коханий, тільки навпаки:

– Ну, слава Богу! Дійшло до твого доброго й ніжного, що він може відразу ще одну жінку втратити. Тільки цього разу Кохану! Я з ним поговорю і ми все владнаємо, а Ви пані, лягайте собі відпочивати та ні про що не хвилюйтеся.

Тед лагідно посміхнувся і мені здалося, що у нього над головою з’явився ореол янгола. А як іще мені дурній пояснити ситуацію, коли Бог подарував мені цю людину для захисту, коли вже нічого не могло врятувати?

– Добре, Теде. І знову щиро дякую, що жива, що допомагаєш. Дай тобі Боже здоров’я! Я вже й не знаю: пігулку ту приймати, чи відразу на цвинтар збиратись? Мені її навіть пити гидко, – згадала я, що стурбований дід може мене підстерегти та зґвалтувати.

– А, точно! Я й забув. Прийми, на всякий випадок, – дивно сказав він і я зрозуміла, що людина в якої немає страху, тепер теж розмірковує про різні варіанти подій, навіть про власну смерть.

Невже він готовий мене аж так захищати? Та не треба про найгірше! Я випила жіночий захист, який нормальні люди приймають, живучи з коханими, а потім вклалася у свою першу тут постіль і спробувала поспати.

Тед пішов на пост за дверима, але не став говорити про таємне. Наразі по садибі бродили різні очі й вуха, та далеко не всі вони були нашими друзями. Хто його знає: де і як, але охоронець поспілкувався з Деном і вони порозумілись, наче давні друзі. Я відчула це, коли Тед мені сказав:

– Все буде добре, пані. Я навіть не знав, що чоловік може так віддано і неймовірно кохати. Мабуть, це в мені говорив егоїзм. А тепер я точно знаю, що хочу й буду вам допомагати. А ще вірю в те, що ми розворушимо це середньовічне кубло одного тирана. Люди ж зовсім про нього нічого не знають. Ось відправлю вас на Батьківщину й підійму у ЗМІ такий гармидер, що йому буде вже не до меценатства.

Семе таке пообіцяв мені вірний друг-охоронець та знову застряг, на ніч, під моїми дверима.