Раді Вас бачити!

В дорозі Вітольд весь час посміхався, наче його нагодували чимось солодким і смачним. Він мчав Варшавою на своєму улюбленому Мерседесі, та виглядав наче хлопчисько, що вперше взяв татову машину, щоб покатати дівчину.

Я не звертала на його піднесений настрій ніякої уваги, адже розуміла, що він просто демонструє людям нову іграшку, тобто мене.

Ми заїхали до старого міста й він припаркувався під якимось, стерильного вигляду, триповерховим будинком. Всередині приватного медичного центру було багато квітів та усміхнених працівників.

Вітольд залишив мене у м’якому кріслі, а сам зник за одними з дверей. Повернувся він у супроводі людини, що могла б позувати художникові при написанні картини «кращий лікар століття». Він був у тонких золотавих окулярах, з чарівною сивою борідкою, в милій шапочці та стильному медичному вбранні.

Притримуючи мене за кінчики пальців так, наче ми будемо танцювати, медик провів до свого кабінету й виконав неприємну процедуру дуже лагідно та обережно.

Як тільки я звільнилась, Вітольд прожогом кинувся всередину, а вийшов з таким гордим виразом обличчя, наче я вже народила йому купу дітей.

– Дякую тобі, кохане серце, що так ненароком ми заїхали сюди. Взагалі-то цю процедуру жінки-іноземки повинні проходити до реєстрації шлюбу, але твоїй родині я безмежно довіряю, тому не став дарма принижувати. Наразі я неймовірно щасливий. Адже мій великий друг-професор сказав, що такої здорової жінки він не бачив давно і в нас будуть прекрасні діточки...

При цих його словах, навіть після огляду у професора, я знову відчула позиви токсикозу, але стрималась.

– Вітольде, прошу тебе, поїхали звідси кудись, – щиро попросила я його.

– Так, моя дівчинко! А куди ти хочеш?

Я хотіла лише в обійми Дена до кінця життя, але туди мій шлях припинився і я панічно шукала, що йому запропонувати. Адже повертатися в кубло розпусти наразі я точно не бажала. Що ж вигадати?

– Вітольде, а можна мені до якогось салону краси? У цього лікаря я зрозуміла, що запустила себе до неможливості...

Як на свій вік, дід аж занадто швидко обробляв інформацію в голові та від моєї пропозиції просто розквітнув:

– Яка ж ти в мене розумниця! Так, негайно їдемо в салон краси. Я теж давно хочу зробити собі інтимну зачіску.

Зараз мене точно знудить! Я вхопила в рот жуйку, попросила більше опустити вікно та прикрила очі, щоб не бачити поряд цього хтивого збоченця.

«Яка ж це страшна річ: буди з нелюбом. І скільки я ще витримаю подібні тортури?» - думала я, коли він заїхав на стоянку якогось хмарочоса.

Весь перший поверх, дійсно займав величезний салон краси, з найрізноманітнішими послугами. Ясно було, що старець тут крутиться часто. Адже коли ми зайшли в галерею, дівчата-адміністраторки за столиками, кланялись йому так, наче ми зараз перенеслись до Японії.

Спочатку Вітольд познайомив мене зі своїм стилістом-перукарем і ми обновили зачіски. А вже потім нас провели до інших фахівців. Він лагідно поцілував мені руку й попрохав, щоб я не боялась. Оце дивина! Я не побоялась вийти за нього заміж, а тут злякаюсь якогось воску?

В кріслі, чимось схожому на гінекологічне, молода жінка оглянула «робочу поверхню» й запропонувала подивитись каталог. Такого я ще не робила. Ну, як нормальна дівчина я звичайно влітку ходила на пляж і «в тому місці» була абсолютно голенька, але ж взимку залишала на лобку невеличку доріжку.

Варіанти в каталозі були різні. Я дивилась на сторінки й думала: яких тільки професій не вигадало життя? Це ж треба бути «стилістом» саме оцих зачісок та цілісінькими днями заглядати й нюхати інтимні місця клієнтів! Залишається сподіватись, що заробляє ця дівчина достатньо.

Після знайомства з чудо-книгою я обрала скромну «зачіску», виключно для гігієни, адже була абсолютно впевнена, що бачитиму її лише я. Звичайно, мені дуже сподобалося «сердечко».

Саме ним я марила спокушати найчарівнішого чоловіка на землі. Але мій коханий був тепер недосяжний, тому розслабилась та дозволила професіоналу зробити свою справу.

Коли ми вийшли з салону був вже полудень. Мій «оновлений дід» виглядав дійсно чудово.

– Яка ж ти в мене красуня! – хотів вчепитися за мій стан він, але я різко нахилилась й почала поправляли лямочку на туфлі. Він зрозумів, але не образився та посміхнувся:

– Хочу сьогодні ж побачити твою зачіску й похвастатися своєю...

«Боже, зроби щось!» - благала я в голові та розуміла, що до цих його вибриків прийдеться якось звикати, інакше я посаджу рвотою власний шлунок.

– Що скажеш, кохана? – не відставав старий.

– Вітольде, але ж ще не вечір! – знайшлася я, а дід щиро розсміявся:

– Чарівнице моя, ти права. Їдемо по крамницях! Нам треба поповнити гардероб для шлюбної подорожі.

– Для чого?.. – скрикнула я, не стримавшись.

– Так моє дєцко, аякже! Фацети вже закінчують готувати мого «Вар’ята» до медової подорожі.

– Хто кого готує? – сильно плавала я в польській мові.

– Мою прекрасну бригантину під назвою «Божевільна», а фацети – це хлопці. Тобі неодмінно треба найняти вчителя мови й терміново, – спокійно констатував він.

Я посміхнулась і хотіла заперечити, що я знаю дослівний переклад назви його бригантини. Може для нього вона й «божевільна», а для мене скоріше «дурнувата», чи «безмозка». Та нехай собі вважає мене дурепою, так навіть краще.

Насправді зараз мене добивало те, що ми попливемо на яхті лише вдвох, або ще гірше з обслугою й цей збоченець, на обмеженому просторі, буде задовольняти якусь курку. «Це що ревнощі?» - почула я в голові своїх чортиків та послала їх до пекла.

– Вітольде, а скажи мені, будь ласка: ми попливемо самі, чи з персоналом?

– Коточку мій, звичайно з обслугою. Я не зможу стояти за штурвалом день і ніч, адже буду кохати мою незрівнянну красуню...

Тепер мені знову захотілося смерті!

– Тоді в мене буде до тебе єдине прохання, – розійшлася я в бажаннях.

– Все, що захочеш! – шалів в передчуттях старий. – Зірку назвати твоїм іменем? Це запросто!

– Ні, нехай собі зірки сяють без мене. Я тільки хочу, щоб у подорож з нами попрямувала дівчина, що тобі зовсім не до вподоби...

– Клянуся, зіронько моя! – загорілись хтивими вогнями його очі. – Я візьму найстарішу, товсту Зосю. Ніхто, крім тебе, не буде задовольняти мої апетити. І вибач мені, будь ласка, за ранок. Просто я страшенно тебе кохаю й хочу...

Я слухала цю гидоту й починала допускати, що він дійсно в мене закоханий. Але від подібних припущень мені ставало ще гірше! Не знаю: про яке щастя він мріяв зі мною, але був вихованим і точно порядним.

Адже законний чоловік міг будь-якої миті та де завгодно володіти мною й ніхто слова не промовив би на мій захист. Та він стійко тримався й чекав невідомо чого, а я жахалась кожного погляду та тремтіла у передчутті невідворотного.