Раді Вас бачити!

Я прокинулась, коли за вікном мерехтіли зорі. Поряд зі мною на ліжку, традиційно підперши сиву голову рукою, знову сидів Вітольд. Він обожнював милуватись сонною дружиною, адже частенько викидав зі мною одну гидку штуку.

Ще коли забрав мене у батьків і одружився та намагався заволодіти норовливою баришнею, йому в голову прийшла одна ідея. Тоді вперше він наказав підсипати мені до вечері снодійного і тієї ж ночі блаженно пізнав жадане тіло.

А я, в напівзабутті пам’ятаючи свого коханого Дена, віддалась йому шалено й пристрасно. Від неймовірного щастя – він миттю розігнав усіх коханок та марив лише мною.

Часто, поки я спала, Вітольд насолоджувався моїм тілом, як йому заманеться. Адже при здоровому глузді, я була з ним фригідною та відмовляла й лише уві сні дарувала йому шалене кохання.

– Подивись на мене, квіточко. Це так збуджує... – інколи молив мене він, але вдень я зовсім не бажала дивитись на його старечі напружені вени та червоне лице. Мені було неприємно й тому я віддавалась йому мовчки, без емоцій та відповідала:

– Мені краще з заплющеними очима.

Саме тому він продовжував спарюватись зі мною у пітьмі, наче вампір. Я навіть шукала в Інтернеті якихось ліків, щоб протидіяли снодійному. Але, по-перше, це все були наркотичні препарати, яких мені тут не дістати, та й перетворитись на наркоманку, через його дурнувату пристрасть, зовсім не бажала.

Одне рятувало точно. Кожного дня я приймала протизаплідну пігулку та знала, що не завагітнію від старого. Я уважно слідкувала за ним і слугами, але ж Вітольд примудрявся підмішувати мені гидоту майже кожного вечора. А на ранок гордовито поглядав на синці, що залишали його збуджені руки на мені. Інколи моє тіло рясніло гематомами, тобто засосами.

Та вдень він дарував мені все нові подарунки й ходив такий щасливий, наче та пристрасть була взаємною. Головним для мене було те, що я не пам'ятала нашої камасутри, хоча тіло інколи боліло. Можна, наприклад, звернутися до поліції, але ж я його законна дружина! А ще він вважається у них почесним меценатом.

Якийсь час мені було до себе байдуже. Але після нової зустрічі з неймовірно прекрасним Деном я більше не хотіла залишатись покірною тваринкою й панічно шукала вихід. Та він знайшовся без моєї участі! Спочатку мене викрали й можливо звільнили б від страждань, та доля не дала померти і я знову сподівалась лише на диво.

– Ти прокинулась, моя королево! Як почуваєшся? Лікар чекає внизу. Покликати його тобі? – тихенько проспівав мій дідуган.

Я поворушила тілом та зрозуміла, що сьогодні обійдуся без його нічних екзекуцій, адже йому й так шкода мене. Саме по собі це вже надихало і я лагідно відповіла:

– Дякую, Віте. Я навіть не знаю, що сказати. Битий бік сильно болить, а так все нормально.

– Бідна моя кохана! Зараз я покличу Шидловського, він тобі допоможе, – побіг за лікарем він.

Ага, допоможе! Вколе мені снодійного і це дурнувате старе знову полізе на мене, сонну й побиту. Адже йому байдуже, що мені болить. Головне отримати традиційний солодкий кайф, без мого спротиву.

Зайшов сімейний лікар – пан Шидловський. Він уважно обмацав мої травми і сказав, що краще зробити знімок, але на сьогодні він не бачить серйозних проблем. А вражені м’які тканини зараз чимось обробив і приготував ін’єкцію.

– Проше пана, тільки не снодійне! Я потім зовсім не сплю ночами. Вколіть, будь ласка, просто знеболювальне і все, – попрохала я так, наче наказувала.

– Добже, пані. Як скажете, – погодився лікар. Обіцянку він виконав та зник, а до мене на постіль знову приліз Вітольд.

– Кохана моя зіронько, тепер тобі краще?

– Так, мій пане! – ляпнула я, а він зрадів наче дитина та пригадав вечір, після весілля, й слово в слово повторив фразу:

– Ні, не пан. Вітек - твій вічний раб.

«О, Господи, дай мені сили!» - подумала я та прикрила очі.

– Ти хочеш відпочити? Відпочивай, моя пташко! Я буду поруч, на диванчику, всю ніч. Нікуди від тебе не піду. Сьогодні я страшенно перелякався за нас... Чому люди такі жорстокі? Я ж давно нікому нічого поганого не роблю. Навпаки, намагаюсь допомагати, а вони ось так дякують мені, – бурчав Вітольд, вмощуючись на дивані.

Я полегшено зітхнула та чомусь пригадала, як вдома весело обіцяла швиденько виручити батьків. Була тоді самовпевненим дівчиськом і мені море здавалося по коліна.

Адже я кохала й була кохана найпрекраснішим чоловіком на землі! Що мені міг зробити старий польський дід? «Ну, помучиться з моїм нестерпним характером та й поверне до батьків» - думала я нещасна. Але дід виявився не таким вже й старим та завзятим у досягненні своїх власних мрій.

Далі я згадала сьогоднішній початок дня, що тепер виглядав наче був у минулому житті. Господи! Я знову була з моїм Деном. Він знову був весь у мені – чарівний неймовірний чоловік.

Як ніжно і пристрасно він уміє кохати! Дійсно, наче вперше і востаннє у житті. Це між нами не пройде ніколи. Як тепер повернути наше щастя? Те, котре я своїми руками розірвала на шматки?

Знаєте, шановні пані! Зараз я чомусь подумала: скільки написано розумних трактатів про жіноче задоволення і щастя. І багато хто вважає, що воно залежить саме від чоловіків, розмірів їхніх скарбів та уміння кохати...

Не хочу нікого ображати, але це повна маячня та обман самих себе. Тільки мозок жінки дає їй накази: кого і як кохати! Лише жінка обирає свого найкращого на землі. А всі інші, щоб не робили, які б не були шановані та багаті – вони лише примарна тінь. І лежиш ти під ним колодою та чекаєш, коли можна здихатися й піти.

А буває інакше. Ти одного разу заглянеш в Його очі та більше не захочеш нічого на світі, лише їх. А потім він доторкнеться і ти вся мокра до п’яток – мариш про те, коли ж станеться найсолодше.

І коли вже те неповторне сталося – тоді ти зовсім пропаща на всі віки. І неважливо: кричиш ти від щастя чи тільки тихенько плачеш, але медове й гостре блаженство настає знову й знову і саме воно найдорожче у житті.

Ось така різниця в поняттях про жіноче Щастя тепер сидить у мені. І я нічого не хочу міняти, окрім місця перебування. Хочу, щоб клятий дід здох від своїх бажань, а мені навіки залишився Ден. Мій єдиний коханий Чоловік, що тихенько посміхається уві сні та муркоче, неначе котик... Господи! Що ж я заподіяла нам усім?

А що це мій старець, наче дохлий притих? Так швидко виконав моє бажання чи просто спить? Я закашлялась і воно обізвалось:

– Доле моя кохана, ти не спиш?

– Ні, Вітеку. Хочу тебе спитати: а де наш маленький Зденек зараз?

– Квітонько моя, я того дурня звільнив. Він тебе вже двічі на смерть підставив.

– Що? Вітольде, це не він. Прошу тебе: поверни назад хлопця! – миттю вилізла з мене цариця Клеопатра.

– Вибач, кохання моє, не поверну. Навіть не проси. Вперше ти випросила, але наразі НІ. З тобою поруч тепер буде найкращий. Він побував на шести війнах та вийшов цілим і знає такі дива, що навіть охороняв президента. Хоч то неважливо! Головне, щоб ти була ціла, крихітко моя...

– Ясно. Людина президента біля якоїсь Снєжки з Києва. Дякую тобі, Віте! Але маленького Зденека не проганяй, нехай щось робить у дворі. Не ображай нашу Зосю, вона його дуже любить...

– Ти неймовірна жінка! – захоплено вимовив дід. Він посміхнувся та послухався наказу звичайної української дівчини. – Добре, я залишу його чистити басейн та продукти возити. Мені все одно треба було когось знайти.

Ранок розпочався з дурного й принизливого моменту. Пані Зося та Зденек кинулися переді мною на коліна й почали цілувати руки.

Виходить Вітольд, коли залишав хлопця на роботі у маєтку, сказав про моє прохання. Я відсахнулася, бо мене це тільки збурило й точно було зайвим. Але я раділа, що поруч залишаться люди, вірні й потрібні мені.