Раді Вас бачити!

— Зосередься, Кассіель, — наказала демониця, коли його погляд знову опустився на її сорочку, застібнуту лише на кілька ґудзиків посередині. — Тобі що, мало було?

Архангел важко зітхнув і прикрив очі.

— Це обов'язково робити в ліжку? — його брови невдоволено зійшлися до перенісся.

— Тут комфортно, і ти більш розслаблений, — усміхнулася Луксурія, із насолодою розглядаючи його оголене по пояс тіло.

Вона дала йому рівно чотири години на сон, щоб він відпочив. Але час невблаганно спливав, наближаючи мить, коли благодать архангела зникне назавжди.

Кассіель, усе ще втомлений, ледь не засинав, поки вона намагалася знову занурити його в найгірші спогади. Він починав говорити, але голова щоразу схилялася до подушки. Лише коли Луксурія щипала його за боки, він здригався й розплющував очі. А тоді його думки знову розбігалися, щойно погляд затримувався на ній — напівоголеній, розпашілій і чарівно скуйовдженій після близькості.

— Розповідай, янголятко.

— Я вже все розповів. Ти була ледь притомна. І вибір… Або я нічого не зробив би й порушив рівновагу твоєю смертю, або ж треба було відрізати крила, що недопустимо для ангела, — проговорив він уже, напевно, вп'яте. — Потім твої крики, відрізані крила і кров на моїх руках. Все.

Луксурія кивнула, слухаючи безбарвні слова, що вже більше нагадували мантру.

— Що саме тебе це зачепило?

— Порушення рівноваги. Твоя смерть. Відрізані крила, — викарбував він кожне слово й відкрив очі, у яких уже проступило роздратування. — Скільки разів ти хочеш, аби я це повторив?

— Поки не зрозумієш, що саме тебе привело до зневіри, — спокійно зауважила демониця. 

— Нічого мені вже не допоможе. Хіба це не зрозуміло? — він понурив голову, обійнявши себе за передпліччя.

— Не впирайся — тоді все вийде.

— Може, справа в тому, що мені намагається повернути віру демониця? — розмірковував він уголос.

— То тобі Анаель прислати? — поцікавилася Луксурія з насмішкою. 

— Вона занепала, до того ж не хоче зі мною спілкуватися… Який сенс? — похитав він головою і лише тоді підняв очі на демоницю, яка дивилася на нього спідлоба. 

— А якби Анаель була світлою? 

Кассіель замислено насупився, наче сам для себе щось зважував, роздивляючись її роги.

— Можливо…

— То мої слова для тебе нічого не варті тільки тому, що я не та, кого ти звик вважати світлом? — усвідомила вона, відчуваючи, як гірка образа проривається назовні.

— Ти демониця і можеш затягнути у свій гріх будь-кого, якщо того захочеш, — ангел примружився. — Хоч ти й кажеш, що я для тебе важливий, довіряти тобі важко. Це проти нашої природи.

— Я дарую гріх тим, хто цього бажає. Рішення, кого запрошувати у свої обійми, я залишаю за собою.

— І що ж буде тоді, коли я стану тобі нецікавим, Луксуріє?

Вона на мить завмерла, явно не очікуючи такого питання. А тривале мовчання демониці тільки підтвердило його думки.

Кассіель збентежено підтиснув губи й нервово засмикав крилами.

— Ось бачиш, — він тихо хмикнув. — Легше вірити у Творця і місію, яку він у мене заклав. Там немає того, що руйнує душу.

Луксурія підсунулася ближче й ніжно провела пальцями по його щоці. 

— Я не покину тебе, янголятко. Навіть не думай про це, — прошепотіла вона. — А будеш впиратися і намагатися від мене втекти — посаджу на ланцюг, щоб більше не смів сумніватися в мені. 

Кассіель зашарівся, а в очах промайнуло здивування.

— Зосередимося на благодаті? Зрештою, я хотіла б мати біля себе архангела, який вірить не тільки у Всесвіт, а й у себе, — вона взяла його за руки.

Той знову засумував, з болем подивившись на неї.

— У тебе все вийде, Кассіель, — демониця міцно стиснула його долоні, коли почула тремтливий видих. — Поговори зі мною…

Він на мить прикрив очі, знову занурюючись у спогади.

— Моє серце розривалося, коли ти кричала з таким болем, що холола душа, — промовив ангел, дивлячись на їхні сплетені руки. — Мені здається, я досі чую твій крик, насичений несправедливістю і втратою.

Луксурія затамувала подих.

— А потім ця кров… — він важко ковтнув. — Я відчував, що все це неправильно.

— Кассіель, вина за те, що сталося, не на тобі…

— Не треба мене заспокоювати, Луксуріє. Я знаю, що зробив!

— Не знаєш, — вона сумно посміхнулася. — Таріель спровокував падіння завіси, а тоді підступом змусив через це пройти всіх нас, аби ти зневірився і став занепалим.

— Таріель? — ангел випрямився.

— Його віра безперечно сильна. Проте він хотів якомога швидше дістатися до пророцтва. Я не усвідомлювала, що він може піти проти мене... Була надто зосереджена на тобі.

— Пророцтво? — зачепився Кассіель за слово, яке його різануло.

— Це неважливо, — демониця відвела очі. — Краще подумай про те, що твій вибір у той момент не був… справжнім. Таріель не залишив тобі іншого шляху. І якби ти не погодився, він змусив би мене мучитися ще довше.

— З чим пов'язане пророцтво?

Луксурія суворо подивилася на нього. Здавалося, він готовий говорити про що завгодно, аби тільки не згадувати ту мить, коли зневірився.

— Розповім, коли ти повернеш благодать.

— А це пророцтво має відношення…

— Кассіель! Не зараз, добре? 

Архангел примружився. Він відчував, що демониця щось приховує, і йому це зовсім не подобалося. Але сперечатися з Луксурією, яка точно зараз нічого не розповість, — марна трата часу.

Він слухняно заплющив очі.

— Після того, як Таріель сказав, що без моєї допомоги ти можеш загинути… 

Ангел знову занурився в минуле, детально пригадуючи все, що сталося. Демониця слухала, зважуючи кожне його слово, але знову все впиралося в кров на його руках і усвідомлення того, що саме він зробив.

— Ти сам вимив руки? — запитала Луксурія.

— Здається, це була Ел…

— Сиди й не рухайся. 

Вона стрімко підвелася й попрямувала до вбиральні. Почувся шум води, через що Кассіель напружився, але очей так і не відкрив.

Демониця повернулася з милом, рушником і ємністю, наповненою водою. Обережно влаштувалася на ліжку й узяла його за руки. 

— Ти найчистіший архангел, Кассіель. Але якщо в тебе є сумніви… — вона занурила його руки в холодну воду. — Не відкривай очей. Просто змий із себе цей бруд.

Демониця вклала в його долоні мило. Він почав слідувати її вказівкам і повільно намилив руки, розхлюпуючи воду.

— Завдяки тобі зі мною все гаразд, як і з рівновагою. Всесвіт прийняв твоє рішення. Залишилося тільки тобі самому його прийняти. До того ж… невже ти забув, як нещодавно змушував мене стогнати від задоволення, а не кричати від болю?

Кассіель смикнув куточком губ, але одразу сховав усмішку. Думати про таке зараз було просто недоречно.

— Ти ніколи не хотів нашкодити мені. Такого зла в тобі просто немає. Саме тому мене й притягує твоє світло, чисті думки й твоя здатність залишатися собою, навіть коли навколо все руйнується.

Луксурія допомогла йому витерти руки.

— Подивись на мене.

Кассіель повільно розплющив очі.

— Немає світлішого ангела за тебе, Кассіель, — вона розгорнула рушник. — Твої руки чисті. Подивися сам.

Архангел задумався, роздивляючись власні долоні, які ще мить тому в його уяві були вкриті кров'ю.

— Але ж вони…

— Немає ніяких «але», янголятко, — вона підняла його долоні, розкриваючи їх. Легко поцілувала спочатку одну, а потім другу. — Вони чисті. Інакше я б ніколи тебе не торкалася.

Кассіель судомно видихнув. Його долоні палали від її дотику, в грудях стислося від хвилювання, а все тіло затремтіло разом із крилами. А у ній не було жодної хитрості — лише ніжність і віра саме в нього.

Демониця відставила ємність убік, підвелася на коліна й притиснула до грудей свого ангела. Кассіель одразу вчепився в неї міцною хваткою. 

— Ти впораєшся, — вона поцілувала його в маківку.

Ангел огорнув її крилами, притискаючи до себе щільніше.

Луксурія була тією, від кого він найменше очікував відчути це... світло. Але саме зараз воно наче торкалося його крізь руки демониці, народженої з темряви. Кассіель не міг пояснити власних почуттів, але більше не мав сил їх заперечувати.

Щось у ній було таке… чуже її природі. Як і в ньому.

— Спробуємо ще раз? — запитав він.