Раді Вас бачити!

Її рука спустилася на його груди, туди, де під долонею нестримно билося серце. Його хвилювання вона відчувала навіть крізь одяг.

— Серафіель прийшов наступним. Я одразу відчула, що він уже уражений гріхом. Проте його спрага до знань виявилася цінним даром.

— Жадібність, — ледь чутно промовив Кассіель.

У пам'яті спливли знайомі риси брата, які раніше здавалися йому звичайною жагою до пізнання. Серафіель пішов із Небес тихо, коли інші дізналися, наскільки далеко його завела жага до таємних знань.

— Складніше було з Елораель. Вона дивилася на мене й бачила все те, чого хотіла сама. Її це дратувало, і їй було легше злитися на мене, ніж визнати, що вона хоче того самого. Та коли зовсім ослабла, сама мене покликала.

— Заздрість, — визнав ангел.

— Анаель зрештою сприйняла своє вигнання як свободу від обов’язків, які її пригнічували. Вона більше не хотіла жити для когось, коли зрозуміла, що може жити для себе.

— Лінощі? — задумливо підтиснув губи Кассіель.

Демониця підтвердила його висновок коротким кивком.

— Рафаельйон… — на її обличчі з'явилася тепла усмішка, зовсім не схожа на ту, яку Кассіель звик бачити. — Ангел гармонії вирішив скорити мене своєю мелодією кохання. Він шукав у кожному інструменті те саме звучання, яке змусило б мене відкрити йому серце.

Кассіель намагався поєднати почуте з образом Рафаельйона, якого знав. Його ревниві погляди були досить красномовними, проте архангел ніяк не міг зрозуміти, що саме так його привабило в демониці.

— Варто було йому знайти щось прекрасне, як він одразу прагнув перевершити себе… І досі не зупинився.

— Надмірність, — зрозумів він.

Раптом погляд архангела змінився. Думка, яка досі ховалася десь на краю свідомості, нарешті склалася в одне ціле.

Кассіель випростався, а в плечах знову з'явилася напруга.

— Чекай… Нас семеро, як і смертних гріхів. Якщо у Захаріона — гординя, а у Таріеля — гнів… — його обличчя витягнулося спочатку від подиву, а тоді зашарілося від люті. — То для мене ти залишила хтивість?

Луксурія тихо хмикнула, не приховуючи задоволеної усмішки.

— Я не обираю для вас гріхи, янголятко. Це ви до них тягнетеся.

— Он як! — голос Кассіеля став різкішим.

Він відкинувся на камінь, який неприємно дряпнув спину і уже не приховував роздратування.

— Твоя похіть мені завжди була байдужою. Архангели вищі за всі ці гріхи, які не мають жодної цінності. Я без цього легко проживу!

Кассіель сердито врізався зубами у свій недоїдений персик. Сік бризнув убік, проте кілька крапель потрапили на демоницю.

Вона підчепила краплю зі своєї щоки й облизала палець, не зводячи з нього очей. Ангел наче й не дивився на неї, проте краєм ока пильно стежив за кожним її рухом. Він уже добре знав, що Луксурія здатна будь-якої миті щось утнути.

— Не нервуйся, янголятко. Гріх смакують тільки занепалі, а тобі боятися нічого. Ти ж у нас святий…

Кассіель невдоволено засопів, чим лише потішив демоницю. Її погляд ковзнув до його губ, коли кінчик язика повільно зібрав солодкий сік.

Луксурія схопила його за комір і рвучко потягнула на себе.

— Сам напросився!

Демониця припала до його вуст, нахабно перериваючи всі заперечення. Кассіель подався назад, але вона так міцно в нього вчепилася, що він несвідомо підхопив її разом із собою.

Луксурія одразу влаштувалася зручніше на його стегнах, напираючи на нього й досить жорстко хапаючи скуйовджене волосся на потилиці. А потім зробила те, від чого Кассіель широко розплющив очі, — підчепила язиком шматочок персика просто з його рота.

— Не розумію, що ти в них так полюбив… — прошепотіла вона. — Твій рот значно смачніший після мене.

Архангел увібрав повітря й глянув на неї спідлоба.

— Досить, Луксуріє. Дай мені відпочити, — вимогливо сказав він.

— Бідолашне янголятко… — вона награно зітхнула. — Невже ти так зморився лежати піді мною?

— Я зморився від твоїх знущань! — обурено засичав ангел, безпорадно підвищуючи голос.

— Роздягайся, Кассіель. Я тебе зараз пожалію, — її очі багатообіцяюче блиснули, а стогін розчарування, що зірвався з його вуст, викликав у демониці заливистий сміх.

Вона вже відчувала його бажання, хоч ангел старанно зображував святу невинність.

Кассіель почав чинити опір, та все ж був обережним, за що й поплатився, опинившись на спині. Її очі блищали від веселощів, поки він пихтів і шарівся від бурхливих емоцій.

Демониця звично влаштувалася зверху. За кілька рухів легка сукня зісковзнула з плечей, оголюючи груди й живіт, і осіла на стегнах.

— Знову? — заскімлив він, прикриваючи очі.

— Завжди, янголятко!

Луксурія підхопила персик із кошика, лукаво посміхаючись. Крила ангела нервово заляскали по ковдрі, коли вона стиснула стиглий фрукт, розбризкуючи сік переважно на своє оголене тіло.

Він приголомшено дивився, як демониця розтирає вологу по шкірі, торкаючись грудей, шиї та живота. Вона вичавлювала з фрукта увесь солод, краплі якого відблискували на її тілі в сонячному світлі й повільно стікали вниз.

— Здогадався, що робити, чи мені тобі пояснити? — подражнила вона.

Його погляд піднявся до її обличчя, а зуби скрипнули.

— На мене не діють твої злющі оченята, Кассіель.

Він важко сів, пропалюючи демоницю поглядом.

— Якщо чемно все зітреш своїм зухвалим язичком, тоді, можливо, сьогодні я теж тебе потішу чимось новеньким. І повір мені, архангеле, — вона схилилася до його вуха й прошепотіла: — ніякі Небеса не принесуть тобі того задоволення, яке я тобі подарую.

Демониця сперлася долонями на його коліна й вигнулася, відводячи плечі назад і подаючись грудьми вперед. Насичений аромат персика огорнув ангела, перебиваючи навіть запах троянд.

— Чи ми повернемося, щоб я вимилася у джерелі?

Вона влучно натиснула на потрібний важіль і тепер із цікавістю стежила за його реакцією. Кассіель ще кілька секунд вагався, а потім схилився до неї. Спочатку торкнувся губами плеча, ніби все ще намагався зберегти гідність, а тоді кінчик його язика ковзнув по шкірі, збираючи солодкий сік.

— Я знала, що ти мене не розчаруєш…