Раді Вас бачити!

У його очах архангела палав гнів, який століттями ховався за терпінням, а пальці склалися в кулаки, що ледь помітно тремтіли від напруги.

Луксурія повільно провела пальцем по краю келиха, спостерігаючи за ним. Її губи ледь скривилися в усмішці.

— Ти — Кассіель? — м'яко повторила вона. — А хто ж тоді той, хто стогне від моїх рук, забувши про всі свої клятви?

Захаріон гучно розсміявся, відкинувшись на спинку стільця. Його темні очі блищали від щирого задоволення, коли його брат зашарівся. 

Інші не менш зацікавлено чекали відповіді, і лише Анаель презирливо відвела погляд, ледь поморщившись від чергового натяку на тісний зв'язок демониці з ангелом.

Помітивши реакцію ангелиці, яка колись завжди ставала на його бік, Кассіель розчаровано зітхнув.

— Луксуріє, не будь такою жорстокою. Наш святий братик просто... заплутався.

Захаріон граційно встав, неквапливо обійшов свій стілець і, спершися на його спинку руками, насмішкувато всміхнувся.

— Правда ж, Кассіелю? Ти вже пахнеш гріхом і трояндами. Хоча я тебе розумію. Господарка завжди викликає бажання.

Луксурія звузила очі, вкотре почувши самовдоволений тон, але вирішила поки що не втручатися.

— Ти смієшся з мене, Захаріоне? Ангел смерті, який добровільно став псом демониці заради крихти влади в безодні? На відміну від тебе, я досі пам'ятаю, хто мій Батько, хто я і який обов'язок маю виконувати. І я — архангел, — він холодно нагадує всім занепалим про небесну ієрархію.

Таріель різко поставив келих на стіл. Вино хлюпнуло на скатертину.

— Ти й досі вважаєш себе кращим за нас? — він криво посміхнувся. — Ми всі кликали тебе на допомогу. Потребували віри і надії, Кассіелю. Ти був єдиним, хто чув нас після вигнання, але не зробив нічого. Просто відвернувся. Навіть Анаель не допоміг, хоча колись вона єдина залишалася поруч із тобою.

Ангелиця піднесла келих до губ, але пальці, що стискали його, помітно напружилися.

Рафаельйон і далі мовчав, спостерігаючи за всім із майже байдужою нудьгою. Серафіель же тонко всміхався, неквапливо крутячи в пальцях виделку, ніби ця суперечка розважала його значно більше, ніж він дозволяв собі показати.

— Хто дав вам право судити мене?.. — почав Кассіель, відчуваючи, як гнів дедалі сильніше бере над ним гору.

— Досить. Кожен із нас носить у собі і пітьму, і святість, — тихо сказала Елораель.

Її голос потонув у гуркоті, коли архангел змахнув зі столу найближчі тарілки й келихи. Посуд із дзенькотом полетів на підлогу, а вино розлилося темною плямою по скатертині й кам'яній підлозі.

— Ви всі — зрадники! — прогримів він. — Ви загубили не тільки себе, а й продовжуєте губити інших. І так, Таріелю, — ангел перевів погляд на брата, — я кращий. Бо не став таким, як ви!

Захаріон відійшов від столу й витягнув свій меч. Чорне лезо, просякнуте вже тінню безодні, спалахнуло холодним блиском. 

Він легко провернув його в руці, не приховуючи задоволеної усмішки.

— То покажи мені, архангеле, що готовий боротися за свою святість. Бо поки що я бачу лише янголятко, яке тільки й уміє базікати. Господарко, дозволите нам трохи розім'ятися?

Луксурія подалася вперед, переводячи погляд з одного ангела на іншого.

— Якщо Кассіель приймає виклик, я не стану втручатися.

Вона підняла келих, залишаючи йому право самому вирішити, як діяти.

Кассіель повільно обвів поглядом стіл, за яким усі чекали його відповіді. Проте насмішки, що читалися в кожному погляді, остаточно перекреслили будь-який шанс відступити. 

Ніхто з присутніх більше не бачив у ньому одного з наймогутніших архангелів.

— Ви знаєте, чому я не беру участі у війнах? — він також відійшов від столу, потягнувшись до власної сутності, і витягнув із простору свій посох. — Бо саме я здатен порушити рівновагу сил так, що навіть доля втратить можливість проявити свою волю...

Захаріон рвонув уперед, остаточно втративши терпіння, і заніс важкий меч. Кассіель перехопив посох, миттєво виставивши його в захист.

Коли дві священні реліквії зіткнулися, між ними вибухнули яскраві іскри, на мить заливши темну залу сліпучим світлом. А пронизливий скрегіт металу змусив усіх присутніх мимоволі поморщитися.

— Дарунки Творця не призначені для бійок між ангелами, — зауважила Луксурія, відкинувшись на спинку крісла, уважно розглядаючи цікаву реліквію архангела. — Якщо ви вже вирішили боротися, буде чесно, якщо зробите це без зброї.

— Чудово. Давно мріяв врізати тобі по пиці, брате! — Захаріон відступив на крок і з явною неохотою прибрав меч, який розчинився в тіні за його спиною.

Кассіель роздратовано зиркнув на Луксурію. Він відчував, як демониця знову смикає їх за невидимі нитки, наче маріонеток, жадаючи лише видовища.

— Мені це не потрібно, — холодно сказав він і прибрав свій посох.

— То навіщо діставав? Щоб похизуватися? — глузливо гмикнув Захаріон, підходячи ближче й уважно вдивляючись у блакитні очі брата.

— Щоб ти пам'ятав про мою справжню силу, — спокійно відповів Кассіель.

Захаріон пирхнув, але вже за мить усі сліди веселощів зникли з його обличчя. Ангел смерті злегка схилив голову, а тоді раптово замахнувся.

Міцний кулак врізався Кассіелю в щелепу, змусивши його повернути голову. Удар був важким, але архангел навіть не похитнувся.

— Заспокоївся?

— Боягуз. Як і завжди, — голосно кинув Захаріон, зневажливо окидаючи брата поглядом.

Кассіель помітив, як Анаель, що сидить зовсім поруч, похитала головою з тим самим презирством. Решта мовчки переглянулися. І коли Захаріон уже відвернувся, збираючись повернутися до столу, Кассіель смикнув його за крило, силоміць розвертаючи до себе.

Брат здивовано підняв брови, коли потужний удар у щелепу відкинув його на крок назад.

— Оце вже краще! — хижо оскалився ангел смерті.

Наступної миті вони зіштовхнулися посеред зали з глухим ударом тіла об тіло. Крила врізалися одне в одне, здіймаючи в повітря вихори чорного і темно-сірого пір'я.

Захаріон бив жорстко, проводячи серію швидких ударів у корпус і голову. Кассіель ухилявся, блокуючи атаки передпліччями, а у відповідь завдавав потужних ударів крилами. Кожне таке зіткнення змушувало Захаріона відступати.

Ангел смерті відлетів до стіни, але відразу відштовхнувся від неї й із риком кинувся знову. Його кулак врізався Кассіелю під ребра, але кістки хрустіли тільки у нападника.

Архангел потягнувся до своєї благодаті. Золотаве сяйво спалахнуло навколо його кулаків і крил, роблячи їх ще сильнішими. 

Тепер уже Кассіель перейшов у наступ.

Його удари стали безжальнішими. Один влучив у щелепу, другий — у сонячне сплетіння, а третій, завданий крилом, відкинув Захаріона до стіни з такою силою, що під ним тріснув камінь.

Таріель підвівся зі стільця, напружившись і вже готовий втрутитися, але Серафіель поклав руку йому на плече.

— Не втручайся. Нехай випустять пару.