Раді Вас бачити!

Кассіель волів би почати сперечатися, але цього разу згадав про своє терпіння. Він вирішив поводитися якомога спокійніше, щоб не втратити цей необхідний ковток свободи.

— Життя дарує Творець, а не демони, — стиха дорікнув він, поглянувши на демоницю у своїх руках.

— Ти правий. Проте не забувай, що занапастити життя можуть як інші істоти, так і ми самі.

Вона підняла погляд на небо, де повільно пливли хмари, поступово втрачаючи помаранчеве забарвлення зі сходом сонця.

— І якби мені не були потрібні ангели, твої брати й сестри зникли б із цього світу.

— Це ти зараз про що?

Демониця хмикнула без веселощів, а в її очах промайнув незрозумілий йому сум.

— Ти дійсно ніколи не бачив ангелів після вигнання?

— Ніколи, — він відвів погляд, вдивляючись у далечінь.

Луксурія хотіла розповісти все, що знала, але чудово розуміла, куди це може завести. Кассіель досі тримався за свою віру в правильність світу й наперед визначену долю, а будь-яка правда, що суперечила цьому, могла знову підштовхнути його до суперечки.

Вона подивилася на нього із сумнівом, коли той нетерпляче підтиснув губи. На мить замислилася, а тоді заговорила відверто:

— Питання не тільки у вірі, яку втрачають ангели, а й в енергії, що підтримує життя. Коли її стає недостатньо, починаються справжні муки.

Він насупився, намагаючись зрозуміти, де саме проходить межа між правдою і відвертою брехнею.

— Які ще… муки?

— Занепалі не можуть черпати енергію з Небес. Її може вистачити на довгі роки, але потім вони починають слабшати, стають дедалі більше схожими на смертних, а крила поступово відмирають.

Кассіель хотів би заперечити, але не знаходив слів.

Знання про занепалих береглися у святій цитаделі. І кожен із небесних знав, що надмірне знання може похитнути віру, тому цурався того, чого не мав знати від народження.

— Позбавлені сили, вони можуть змиритися зі своєю долею та зустріти смерть серед людського роду. Або ж, коли усвідомлюють, що з ними відбувається, самі покласти край такому життю.

У грудях архангела похололо від цих слів.

— Це ж… неможливо, — прошепотів він. — Енергія Всесвіту навколо нас. Вона просто всюди. Її можна черпати і…

— Ні, Кассіель. Це неможливо, — твердо перебила його демониця. — Ми прив’язані до того, з чого народилися, хоч і не усвідомлюємо цього.

Він приголомшено завмер і кілька разів кліпнув.

— Я також не можу існувати, якщо мене позбавлять дому й сили…

У її очах він побачив те, чого зовсім не очікував від демониці, — співчуття й розуміння.

— Але різниця між мною й ангелами в тому, що Безодня нікого не відпускає. Ми отримуємо покарання, а не вигнання.

Кассіель не хотів їй вірити, бо так було б простіше. Та слова Луксурії боляче дряпали по серцю.

Він напружився, згадуючи своїх братів і сестер. Їхні покаяння, виття й крики. Прокляття, що зривалися з вуст тих, кого позбавляли дому. Він чув кожного з них, як і той відчай, із яким вони благали про допомогу. Згодом їхні голоси слабшали, а потім один за одним затихали назавжди. 

Жодного разу Кассіель не дозволив собі навіть поглянути в їхній бік. Знав, що як побачить їхні страждання, уже не зможе триматися осторонь.

Він уперше подумав, що, можливо, його терпіння було звичайною боягузливістю... а не тією світлою вірою в долю, яку в нього вкладали.

— Є ще одна можливість для тих занепалих, які готові боротися за життя, — продовжила Луксурія. — Черпати енергію Безодні. Та щойно вони роблять цей необережний крок, потрапляють у пастку й навічно стають служителями нижнього світу.

— Навічно?

— Так, — її голос став тихішим. — І в тому місці, якщо взагалі вдається вижити, страждають ще більше. Навіть ті, для кого Безодня є домом.

Очі архангела безпорадно забігали.

— Таріель був першим, кого я знайшла. Саме завдяки йому ми зараз маємо дім, який став прихистком, а не в'язницею.

— Як йому це вдалося?

Луксурія помітила, як Кассіель зважує кожне її слово, але він знову уникав погляду. Вона підняла руку й ніжно провела долонею по його щоці, доки він не подивився їй в очі.

— Його знання й ритуали, проведені на моїй крові, допомогли відокремити нас від небезпеки. Таріель кинув останні сили на те, щоб вижити й почати нове життя.

Луксурія ледь помітно всміхнулася.

— Я, звісно, не Творець і не можу створити нове життя. Проте можу дати силу, щоб не дозволити йому згаснути.

Тепер Кассіель розумів, чому ця демониця, яка ще зовсім недавно здавалася йому втіленням усього, що він мав ненавидіти, говорила про занепалих без насмішки. Вона знала їхню долю не з чужих слів, бачила, через що вони проходили, і знала, як їм вижити.

— А інші… Ти спокушала тільки занепалих?

— Захаріон відмовився від дому, коли зрозумів, що я можу дати йому більше. Він вирішив, що Небеса більше не здатні запропонувати йому того, чого він прагне, і занапастив своє світло.

— Ти зараз стверджуєш, що той бунт на Небесах був лише приводом для того, щоб його вигнали?

— Так, — легко погодилася вона, без жодного натяку на докори сумління. — Вас не відпустять зі служіння через забаганку. Тому я підказала, як діяти.

Кассіель ніяк не міг примиритися з почутим.

— Розкажи про інших, — дещо вимогливо сказав він.