Раді Вас бачити!

Демониця вирішила провідати свого архангела лише тоді, коли владнала нагальні справи, ухвалила необхідні рішення й остаточно визначилася з подальшими діями. 

Елораель доповідала про кожен рух свого брата, нічого не приховуючи. Та навіть господарці почало здаватися, що ангелиця перебільшує. Вона надто добре знала Кассіеля як ангела терпіння, щоб повірити, ніби він міг перетворитися на некерованого звіра. 

Луксурія поступилася. Вона не хотіла розбиратися з ним саме зараз, адже невдовзі їй знадобляться сили для ритуалу. Проте більше не бажала залишати архангела холодним, голодним і, як висловилася Елораель, майже навіженим. 

Тому після останньої розмови з ангелицею Луксурія впевнено рушила до своїх покоїв. Лише на мить зупинилася біля дверей, щоб приборкати будь-які емоції, відкинути зайві думки й увійти не як жінка, яка втомилася від контролю власних почуттів, а як господині Безодні. 

У покоях панували темрява й холод. Демониці це не заважало, проте вона добре знала, що ангели люблять тепло і світло.

Тиша, яка зустріла її, дивно контрастувала з розповідями Елораель. Луксурія легко провела рукою перед собою, і покої наповнилися м'яким світлом свічок, а в каміні ожило полум'я.

Кассіель лежав на тому самому місці. Майже повністю сховався під власними крилами, підібгавши ноги й зарившись у подушки. Луксурія перевела погляд на ковдру, що лежала далеко осторонь, відкинута ним в одному зі спалахів люті. 

Підійшовши ближче, вона помітила тремтіння крил, а тоді й усього його тіла. Ангел не звернув на неї жодної уваги, хоча вона відразу зрозуміла, що архангел не спить.

Погляд демониці ковзнув до столика. Вечеря так і залишилася недоторканою.

Вона мовчки сіла у крісло поруч.

— Ти готовий до розмови? — запитала Луксурія.

Кассіель напружився й розплющив очі. До неї він так і не повернувся, але тепер усвідомив, що в кімнаті стало тепліше, темрява відступила, а та, на кого він чекав усі ці дні, нарешті прийшла.

Архангел неохоче поворухнувся, а тоді дуже повільно, ніби кожен рух завдавав болю, піднявся, щоб сісти. Ланцюги дзенькнули, і він скривився, зненавидівши цей звук ще сильніше. 

Його щиколотки були роздерті майже до м'яса, засохла кров темними плямами вкривала шкіру, а охайний одяг перетворився на брудне лахміття.

Коли Кассіель нарешті повернув до неї голову, Луксурія на мить завмерла. Перед нею сидів уже не той архангел, якого вона пам'ятала.

Волосся скуйовдилося й сплуталося, щетина зробила риси обличчя грубішими, під очима залягли глибокі тіні, а губи, які вона пам'ятала рожевими й звабливими, стали майже синіми від холоду. 

Його блакитні очі більше не нагадували спокійне небо — тепер вони дивилися на неї так люто, що Луксурія мимоволі згадала загнану потвору Безодні, готову кинутися на будь-кого, хто наблизиться.

І тільки тепер вона відчула запах. Від нього тхнуло потом, кров'ю і сирим каменем... Здавалося, що навіть його гнів мав свій запах. 

Серце Луксурії стиснулося. 

Вона вперше не витримала його погляду й відвела очі. Демониця була певна, що дала йому все необхідне: їжу, воду, тепло, навіть ковдру. Вона забрала лише свободу, але навіть не здогадувалася, що решту страждань Кассіель охоче завдасть собі сам. 

— Виглядаєш жалюгідно, архангеле, — зауважила демониця.

Він шумно видихнув, а ланцюги тихо брязнули від його руху.

— То ти прийшла розважитися? — його голос, сповнений презирства, був низьким і хрипким.

— Мені набридло слухати про твої вибрики, Кассіелю, — відповіла вона, наливаючи собі вина, аби бодай чимось зайняти руки. — Ти забуваєш, що моя люб'язність має межі. Особливо, коли ти поводишся як пихатий архангел.

— Набридло? — процідив він крізь зуби.

Крила різко розправилися. Кассіель рвонувся вперед, маючи намір підвестися на повний зріст і хоча б цим повернути собі втрачену перевагу. Ланцюги миттєво натягнулися. Ослаблені ноги підломилися, і він, не втримавши рівноваги, важко впав назад на підлогу, заплутавшись у власних крилах і подушках.

Він прогарчав і відразу спробував підвестися знову. 

Не зміг.

Ангел розлючено смикнув ланцюги. Вони тільки сильніше вп'ялися в поранені ноги, завдаючи нового болю. Подушка, яка трапилася під руку, полетіла просто до ніг демониці. 

Луксурія неквапливо відпила вина, демонстративно проігнорувавши його спалах гніву.

— Звільни мене! — вигукнув він, та попри всю лють у голосі виразно бринів відчай.

— Щоб ти влаштував тут ще більший безлад? — уточнила демониця. — Чи, можливо, вирішив, що я винна у твоїх стражданнях, і хочеш накинутися на мене?

Побачивши, до якого стану він себе довів, Луксурія вже не могла відкидати такої можливості. Вона сама звільнила його емоції, а разом із ними — і силу, яку досі стримувало його терпіння.

Розлючений архангел уже не здавався настільки безпорадним, як раніше.

Вона невдоволено звела брови.

— Я не збираюся марати об тебе руки! — виплюнув він з ненавистю. — Просто. Зніми. Ці кляті. Кайдани!

— Ми зробимо інакше, — Луксурія підвелася й підійшла ближче, дивлячись йому просто у вічі. — Ти поїси, помиєшся, перевдягнешся. Я зніму пута і попіклуюся про твої рани.

Він коротко й жорстко розсміявся. Зараз він усе більше нагадував своїх братів: упертістю — Захаріона, а гнівом — Таріеля, який у хвилини люті вже не володів собою. 

— Що? Такий брудний і слабкий я більше не подобаюся своїй господині? — його очі заблищали злісною зверхністю. — Сама мене до цього довела, то й приймай тепер таким, який є!

— Цікаво... — демониця зробила неквапливий ковток вина, не відводячи від нього погляду. — А чи прийме тебе Анаель таким, як приймаю я?

Підборіддя Кассіеля помітно здригнулося. У блакитних очах майнув такий чистий і беззахисний біль, що вона одразу зрозуміла — влучила в найболючіше місце. 

Архангел різко відвернувся. Демониця теж відвела погляд, відчуваючи, як усередині неприємно защеміло від його реакції.

— Навіщо ти це робиш?.. — уже значно тихіше запитав він. У його голосі звучала глибока образа. 

— Якщо хочеш побачитися з Анаель, зробиш усе, що я накажу. І краще не дратуй мене ще більше, бо приведу її просто зараз. Навряд чи вона оцінить, на кого ти перетворився.

Кассіель завмер. Він так і не зрозумів, що це було — домовленість чи підступний шантаж. Та сама думка про зустріч з Анаель запалила в ньому крихітну надію.

Архангел підвів погляд на Луксурію. Вона навіть не намагалася пом'якшити сказане. Її рішення було остаточним.

— Не треба, — тихо промовив він. — Я зроблю, як скажеш. Коли я зможу її побачити?

— Як тільки приведеш себе до ладу. Але буде ще одна умова, — Луксурія вирішила одразу перевірити, чи справді він готовий дотримуватися її правил.

— Яка?

— Жодних дотиків. Не торкайся її, Кассіелю. Порушиш слово — я покараю.

Він насупився.

— Мене?

— Ні, — вона посміхнулась. — Її.

Кассіель підвів голову.

— Що це за безглузді умови?.. — обурився він. — До чого це взагалі? 

— Тобто ти відмовляєшся?

— Ні! — миттєво заперечив ангел.

— Тоді домовилися, — Луксурія коротко кивнула. — А тепер їж.

Вона вказала на столик, що стояв неподалік.

Кассіель ще мить недовірливо вдивлявся в демоницю. Не побачивши в її очах ані вагань, ані брехні, швидко підсунувся ближче до столу. Схопив охололу здобу й почав жадібно їсти. За хлібом одразу потягнувся до фруктів, потім до овочів, майже не розбираючи, що саме бере до рук.

Луксурія мовчки спостерігала за ним, міцно стискаючи келих із вином. Над її головою ледь чутно потріскувало дерево — емоції знову починали брати гору.

Демониця прикрила очі й повільно видихнула, змушуючи себе заспокоїтися.

Якщо в Кассіелі вона вже не була впевнена, то Анаель, яку знала значно краще, не зрадить її довіри. До того ж Луксурія вже знала те, про що сам архангел навіть не здогадувався.

Коли вона знову подивилася на нього, той уже сидів із набитими щоками, поспіхом ковтаючи їжу. Куточки її губ мимоволі смикнулися в ледь помітній усмішці.

Врешті-решт, якщо вона не могла контролювати самого архангела, то могла контролювати все, що мало для нього значення.