Раді Вас бачити!

Кассіель знову й знову намагався приборкати власний гнів, силоміць змушуючи себе заспокоїтися. Повільно вдихав і видихав, до болю стискав зуби, сподіваючись, що вдавана покора послабить ангельські пута.

Даремно. Ланцюги дедалі сильніше пригинали його до кам'яної підлоги, безжально викриваючи брехню, в яку він сам намагався повірити.

Здавалося, ніби на його плечі поклали вагу цілої скелі, не залишаючи жодного шансу навіть випростатися.

— Бісове дитя... — загарчав архангел, смикнувши крилами. Це було єдине, що ще підкорялося його волі.

З боку джерела долинало тихе плескання води. Пам'ять надто охоче повертала його до спогаду про те, як Луксурія змусила зайти у воду разом із нею, і як потім вирвала з нього заборонену насолоду своїми вправними руками.

Найгірше — він пам'ятав, що йому це сподобалося.

Архангел ледь не заскиглив від безсилля, усвідомлюючи, що вона знову змусить його переступити межу гріха.

У якийсь момент плескіт води стих, і Кассіель теж затих. Він переводив погляд то на непримітний прохід до джерела, то на широке ліжко, дедалі більше нервуючи.

Час сповільнився, перетворюючи момент очікування на окрему муку, у якій змішувалися роздратування, безнадія й те кляте передчуття, яке він відчайдушно не хотів визнавати.

Захоплений безуспішними спробами хоч трохи послабити пута, Кассіель навіть не помітив, як Луксурія тихо підійшла. Лише коли перед очима майнуло щось неприродно світле для цього місця, він підвів голову й приголомшено застиг. 

Архангел заплющив очі. 

Вкотре демониці вдавалося знайти новий спосіб вивернути навиворіт усі його почуття. 

Коли ж він знову подивився на неї, остаточно переконався, що перед ним справді стоїть Луксурія… У білосніжному мереживному халаті, вкритому візерунками витончених троянд, а напівпрозора тканина майже нічого не приховувала. Чисте сріблясте волосся вільно спадало на плечі, не стримане жодною зачіскою. Саме таку простоту полюбляли його сестри.

Кассіель похмурнів, коли погляд зачепився за деталь, що бентежила його найбільше.

Роги. Єдина риса, яка безпомилково видавала її природу, зникла. Тепер вона виглядала бездоганним втіленням небесної істоти. 

— Не смій… — приречено видихнув він.

— Не подобається? — вона ступила ближче, а на її губах з'явилася підступна усмішка.

Він уперто уникав прямого погляду.

— Я знаю, хто ти насправді, Луксуріє.

Демониця міцно стиснула його підборіддя й змусила підвести голову, вдивляючись у блакитні очі, переповнені суперечливими емоціями.

— Краще поверни роги, — хрипко прошепотів Кассіель.

— О ні... — вона схилилася й ледь відчутно торкнулася губами його скроні. — Ми обоє знаємо, що справа не в рогах. Просто ти розбещене янголятко.

— Я тебе ненавиджу, — зірвалося з його губ.

— М-мг…

Луксурія розправила поли халата й граційно закинула одну струнку ногу йому на плече. Стоячи навколішки, він опинився вкрай близько — його щока притиснулася до оголеної шкіри її стегна.

— Проте з рогами ненавидіти мене значно простіше, правда?

— Чого ти від мене хочеш? — процідив крізь зуби.

Демониця опустила руку на його потилицю й наполегливо притиснула його обличчя до внутрішнього боку свого стегна, майже впритул. 

— Янголятко, не вдавай святу невинність, — її голос став оксамитовим і низьким від бажання. — Зроби так, щоб я відчула, наскільки ти шкодуєш за свій вчинок.

Її пальці міцніше стиснули його пасма. 

— Якщо мені сподобається, — м’яко додала вона, — я послаблю пута. А якщо ні… ти залишишся на колінах набагато довше, поки не навчишся задовольняти свою господиню як слід.

Його гаряче дихання торкнулося чутливої шкіри. Луксурія помітно здригнулася, відчувши хвилю тремтіння, що прокотилася тілом. Вона сумувала за цим — за його безпорадністю й за тим, як він був змушений дивитися на неї знизу вгору. 

— Хочеш гострих відчуттів, Кассіель? — гмикнула вона, коли ангел і далі вперто дивився на неї, не наважуючись торкнутися. 

Ще раз важко зітхнувши й намагаючись зібрати докупи рештки гордості, архангел занурив обличчя між її стегон. Спочатку лише гаряче дихання. Потім — обережний дотик язика. Він слухняно виконував усе, чого вона від нього вимагала, підкоряючись кожному руху її пальців у своєму волоссі. 

Луксурія застогнала, заплющивши очі.

— Ось так... — прошепотіла вона.

Він знав, хто тут диктує правила, та все ж спробував пришвидшитися. Демониця відразу смикнула його за волосся, змушуючи підвести погляд.

— Повільніше, — наказала вона, хоча голос уже зрадницьки охрип від задоволення. — Ти не для того тут, щоб брати. Лише віддавати, Кассіелю. 

Вона знову притягнула його до себе. Архангел став обережнішим і стараннішим, повністю підкоряючись її ритму. Кожен тихий стогін і рух її пальців у його волоссі підказували, що він усе робить правильно.

Луксурія відкинула голову назад, насолоджуючись теплом його дотику. Її стегна мимоволі подавалися вперед, а дихання ставало дедалі глибшим і уривчастішим.

— Мій... — видихнула демониця.

У якийсь момент Кассіель перестав боротися навіть із власними думками. Гнів відступив, поступившись місцем дивному зосередженню.

Він підводив очі й дивився, як вона закидала голову, тулилася до нього ближче, а з її губ зривалися тихі стогони. Тепер архангел точно знав, що саме він був їхньою причиною. Це... його розслабило.

Пута відчутно послабшали, більше не відчуваючи спротиву архангела. І коли він раптом вчепився в її стегна, демониця здригнулася від несподіванки й мимоволі спробувала відхилитися. Його руки не дозволили.

Опустивши погляд на Кассіеля, вона помітила в його очах задоволений, хитруватий прищур. Тоді ж змінилися й рухи його язика — стали наполегливішими, зухвалішими.

Луксурія насолоджувалася, проте не могла не помітити цієї зміни. Архангел уже не виконував її наказ… Він почав випробовувати межі дозволеного. Це водночас і обурювало, і розпалювало її ще дужче.

На самому піку вона похитнулася. Ангельські крила щільно обвили її, а під долоню лягла тверда кістка, не дозволяючи втратити рівновагу. 

Демониця затремтіла. Подих урвався, і за мить із самих глибин її єства вирвався протяжний стогін. Жар полонив усе тіло, не залишаючи їй змоги опанувати себе. 

— Досить.

Кассіель підвів на неї погляд... і не зупинився. 

Її тіло здригалося від надлишку насолоди, усе ще тремтячи після пережитого.

— Кас-с-с... — зашипіла Луксурія, схопившись за його руки. — Досить!

На її подив, пальці ангела міцніше вп'ялися в її стегна, а чорні крила щільніше обвили її, не залишаючи жодної можливості відсторонитися.

— Ти що це...

Вона урвала себе на півслові, коли новий спалах насолоди прокотився тілом. 

Уже не стримуючись, демониця силоміць відштовхнула його, впершись долонями в плечі. Кассіель відпустив її так раптово, що вона ледь не втратила рівновагу. А тоді повільно провів язиком по губах, ніби смакуючи залишки десерту.

— Що за витівки? — запитала Луксурія, уже твердо стоячи на ногах.

Із цікавістю вдивляючись в архангела, вона побачила в його погляді самовдоволену впевненість. 

— Щось не сподобалося? — Кассіель вскинув брову. — Дивно... Мені здалося, що я гарно попрацював.

— Отже, вирішив поквитатися? — кутики її губ смикнулися в усмішці. — Мило.

Архангел підняв руки, розминаючи шию з демонстративним задоволенням. Кожен його рух ніби вихваляв повернуту свободу. Потім він уважно оглянув демоницю, яка все ще важко дихала. 

— Думав, тебе вистачить на довше, — він розплився в широкій посмішці. — Спробуємо ще? Бачу, чергова гидота все ще точить тебе зсередини. 

Його погляд опустився до її стегон, де ще виднілися чорні цівки після ритуалу. Кассіель уже чудово знав, що вона насичується похіттю, аби бодай трохи полегшити свій стан. Усвідомлення того, що саме він міг їй у цьому допомогти, лише додавало йому зухвалості.

Луксурія мовчки розглядала його. Спротиву в ньому вже не було, проте ця новонароджена зухвалість водночас дратувала... і дивним чином захоплювала.

— Спробуємо, — кивнула вона. — Знімай сорочку.

Кассіель недобре зиркнув на неї, але виконав наказ і позбувся верхнього одягу. Самовпевнений блиск у блакитних очах не згасав до тієї миті, поки демониця не повела рукою. 

Ангельські пута рвучко смикнулися вгору й прошили стелю, надійно зафіксувавшись. Архангел вражено подивився на Луксурію, яка не стримала посмішки. Вона підійшла, схопила його за горло й попереджувально натиснула.

— Забула тобі сказати, що пута підкоряються моїй волі, — демониця ковзнула поглядом по його тілу, затримавшись на тому, як Кассіель витягнувся з піднятими руками. 

Виглядав він неперевершено. Особливо тоді, коли нагороджував її вбивчим поглядом, скутий у рухах, стоячи на колінах. 

Демониця підхопила подушку, що лежала неподалік, кинула її перед ним і граційно опустилася на неї, опинившись на рівні його грудей.

Вона простягнула руку і провела кінчиками пальців по його лівому крилу. Пір’я здригнулося під її дотиком. Кассіель напружився.

— Ти що?! — зойкнув, коли демониця висмикнула перо. — Досить уже виривати їх! Це неприємно! — обурився він.

Вона задумливо прокручувала перо між пальцями. Архангел трохи розслабився, пам'ятаючи її лоскотливі пестощі й дивну гру з його пір'ям.

Пітьма демониці огорнула перо, насичуючи його мерехтливою чорною димкою. Кассіель примружився, а тоді різко смикнувся назад. У його погляді спалахнула паніка.

Луксурія не дала йому часу на реакцію. Вона провела кінчиком пера по його оголених грудях, просто над серцем.

Пітьма не залишила жодного сліду на шкірі й не зашкодила його благодаті. Але протиприродна для ангела сила жалом пройшла під шкірою, змусивши його задихнутися від гострого болю. Здавалося, ніби сотні крижаних голок одночасно вп'ялися під шкіру.

Кассіель задихнувся, а його тіло вигнулося дугою.

— Караєш за власну слабкість, демонице? — невдоволено кинув він.

— Караю за те, що ти повірив у власну безкарність.

— А мені здається, що...

Він не встиг договорити. Перо пройшлося його напруженим животом довгим, тягучим рухом, змусивши його зашипіти.

— Хотів щось додати? — поцікавилася демониця, не стримавши посмішки.

— Мені завжди є що тобі сказати! — пробурчав він, вигнувши спину, коли кінчик пера ковзнув над поясом штанів.

Кассіель безсило загарчав.

— То говори, — вона дражливо повела пером по його стегнах. Архангел здригався, смикаючись то вліво, то вправо й ковзаючи колінами по підлозі. — Я тебе уважно слухаю, янголятко.

— Як же ти мене дратуєш! — прогарчав він, уже не стримуючи стогону від пекучих дотиків.

— Перевіримо, наскільки? — вона схопилася за пояс його штанів і смикнула шнурівку.

— Ні-ні-ні! — заскиглив ангел, який уже зовсім по-іншому, вразливо, подивився їй в очі. — Взагалі божевільна?!