Раді Вас бачити!

Його погляд черговий раз ковзає рядами дивних шарів, наповнених золотим світлом, а потім знову повертається до кришталю в долонях. Зрештою, Кассіель заплющує очі й дозволяє пам’яті охопити його свідомість.

Світ навколо розчиняється.

Перед ним постає людське місто. Тепле сонце ковзає вулицями, дзвони храму лунають над дахами, а люди усміхаються чоловікові у темній рясі біля храму Творця.

— Отче! — радісно гукає жінка з кошиком у руках, поправляючи білу хустку на голові. — Дякую за ліки для мого сина… Ми безмежно вам вдячні. Я молюсь щодня за ваше здоров'я!

Вона з любов’ю дивиться на маленького хлопчика, який бавиться неподалік поруч з іншими дітьми парафіян.

— Дякуй Господу, дитя моє, — священик лагідно торкається її плеча й тепло всміхається.

Кассіель чує у його голосі щиру віру — глибоку й непохитну — і мимоволі посміхається сам.

Пам’ять святого починає змінюється спогадами одна за іншою.

Чоловік у рясі годує голодних і нужденних, перев’язує рани хворим, терпляче вислуховує їхні страхи й сіє слова надії. Молиться поруч із помираючими, тримаючи їх за руку й допомагаючи зустріти смерть без жаху...

Люди вдячні йому. Усміхаються, цілують руки, називають цілителем душ і святим.

Спостерігаючи за цим, архангел відчуває гордість. Такою і має бути свята душа — відданою, чистою, сповненою віри. У якийсь момент ангел ловить себе на думці, що бачить у цьому чоловікові самого себе.

Світло всередині сфери здається правильним, яким і має бути. Та пам’ять віруючої людини не зупиняється, змінюючись новим спогадом.

Цього разу Кассіель опиняється у невеликій кімнаті, освітленій тьмяними свічками. На стінах висять символи Творця, а довкола немає нічого зайвого — вузька шафа, старі книги на столі й дерев’яний хрест на стіні.

Позаду лунає тихий шурхіт. Ангел повертається й одразу помічає юну дівчину у простій білій сорочці, що спадає до самих ніг. Вона стоїть на колінах біля ліжка, склавши долоні у молитві й спираючись ліктями на простирадло. Очі заплющені, губи ледь помітно ворушаться у тихій молитві Творцю.

Кассіель уважніше придивляється до неї, коли помічає, як тремтять її пальці, що стискають маленький дерев'яний хрестик.

Здається, вона… налякана.

Ангел хмуриться, не розуміючи цього страху. Молитва повинна приносити людям спокій, а не змушувати їх тремтіти.

Він робить крок уперед, намагаючись знайти відповідь у цій пам’яті, але завмирає, коли з темного кутка кімнати виходить чоловік у церковному вбранні. Той самий отче, якого люди назвали святим.

— Ти повинна очистити душу, — тихо каже він, підходячи ближче.

Дівчинка полохливо здригається, коли його долоня торкається її блідої щоки.

— Батьку… будь ласка…

Кассіель переводить погляд на священика й раптом розуміє, що тепер той виглядає зовсім інакше. У його очах більше немає тепла. Лише важкий, незрозумілий погляд, від якого всередині щось неприємно холоне.

— Гріх живе у твоїй плоті, — продовжує чоловік лагідним голосом. — Я допомагаю тобі боротися з ним, люба. Молись.

Його пальці ковзають нижче, стискаючи крихке плече дівчини. Вона зажмурюється, але не пручається. Лише зминає простирадло тремтячими пальцями, а хрестик вислизає на підлогу з гуркотом.

Кассіель відчуває, як в ньому усе стискається від тривоги.

Та найгірше ще попереду, бо його дитики... Дотики святого до дитини, яка нажахано починає шепотіти молитви за наказом, виглядають грішними.

Гіркі сльози котяться її щоками, коли священик змушує дівчинку піднятися на тремтливі ноги й стягує з неї сорочку, оголюючи юне тіло. Притиснувши дитину до себе, яка не дістає навіть до його плеча, чоловік піднімає очі на символ Творця на стіні й щиро дякує за можливість очищати грішні душі.

У його голосі немає брехні, як і немає сумнівів. Жодного каяття, коли він свято вірить у те, що робить.

Кассіель, затамувавши подих, дивиться, як священик змушує дівчинку спертися долонями об ліжко, а сам задирає свою рясу.

— Батьку!.. — захлинається плачем дитина.

Ангел різко відступає назад, хитаючи головою від потрясіння. Усе його єство стискається від цього її крику — наляканого, безпорадного і сповненого болю.

— Корись праведнику, дитя, — наказує чоловік. — Це мій обов’язок — допомогти тобі очистити душу.

Кассіель зажмурюється, не витримавши побаченого. Він мимоволі відступає назад і ледь не врізається у стіну, коли світ раптом починає провалюватися вниз.

За мить ангел виривається з пам’яті так різко, що ледве втримується на ногах. Сфера вислизає з його рук і з оглушливим дзвоном розбивається об кам’яну підлогу.

Кассіель важко дихає, дивлячись, як золоте сяйво виривається з розбитого кришталю й безслідно зникає.

Свята душа…

Архангел повільно переводить погляд на нескінченні ряди сфер, що губляться високо над головою, і вперше за довгий час не розуміє, що повинен відчувати.

Якщо навіть така душа вважається світлою… тоді що взагалі означає святість?

Кассіель нервово тягнеться до наступної сфери, відчайдушно шукаючи доказ того, що побачене було помилкою. Страшною... неприпустимою, але помилкою.