Раді Вас бачити!

Попри всі спроби архангела викрутитися й завадити її рухам, демониця спустила його штани нижче. Побачене її анітрохи не здивувало. Кассіель же зашарівся, скривившись від сорому, коли власне тіло остаточно його видало.

— Тільки погляньте на нього… — задоволено хмикнула вона, ковзаючи по ньому прискіпливим поглядом. — Я тебе так дратую, що ти вже весь палаєш від власної похоті? Безодня, Кассіелю… Ти міг просто попросити. Я б не відмовила.

— Не чіпай! — панічно вигукнув архангел, помітивши, як демониця піднесла кінчик пера до його оголеного стегна.

Луксурія уважно стежила за кожною зміною на його обличчі. Повільно провела пером по внутрішньому боці стегна… і, ніби ненароком, торкнулася найчутливішого місця.

Кассіель захлинувся повітрям. Тіло вигнулося, голова безсило відкинулася назад, а з відкритих вуст вирвався безголосий крик. Усе його єство затремтіло.

— Ти… — хрипко видихнув він. — Ти справжній кат!

— Не драматизуй, янголятко, — м'яко мовила Луксурія. — Ти можеш скільки завгодно сперечатися зі мною, але не зі своїм тілом. Воно значно чесніше за тебе й уже знає, що я можу дати.

Вона торкнулася його долонею. Ніжність різко контрастувала з пекучим болем, що ще мить тому пронизував його до кісток.

Кассіель змучено підвів на неї очі.

— Мені таке не подобається, — прошипів він, відчуваючи, як її пальці стискаються навколо нього сильніше. — Обережніше!

Його крила мимоволі розправилися, а пір'я піднялося дибки від хвилі насолоди, що раптово накрила все тіло.

— Брехня карається не лише на Небесах, янголятко…

Вона повела пером угору, а тоді вниз, уважно спостерігаючи, як кожен дотик змушує його безпорадно вигинатися.

Кассіель уже весь блищав від поту. Важко хрипів, намагаючись стримати стогони. Зрештою опустив голову, розслабив руки в путах і заплющив очі, марно намагаючись відгородитися від власних відчуттів.

Перо раз по раз жалило найчутливіші місця, тоді як прохолодні пальці лагідно ковзали його тілом, змішуючи біль і насолоду в єдину нестерпну муку.

Зрештою не витримала й сама Луксурія. Вона нахилилася, спіймала його стогін своїми губами й притиснулася до напруженого торса. Наполегливий поцілунок поволі стирав межу між болем і насолодою.

Кассіель жалібно заскімлив.

— Навіщо?.. — видихнув він. — Навіщо ти це робиш зі мною?

Луксурія провела носом по його щоці, а тоді легенько прикусила її, насолоджуючись тим, як архангел здригнувся.

— Бо ти цього хочеш. А мене збуджує дивитися, як твій гордий опір невідворотно тане… доки не залишається лише той, ким ти є насправді.

Вона знову стиснула пальці, змусивши його застогнати голосніше, а тоді повернулася до повільного ритму, під який тіло архангела вже слухняно відгукувалося на кожен її рух.

— Я цього не хочу. Я хочу… додому!

Луксурія стала навколішки, не припиняючи пестощів, і зазирнула йому в очі.

— Невже тобі тут справді так погано? Поглянь на себе… Замість того щоб понести заслужене покарання, ти стогнеш від насолоди в моїх руках.

Її пальці й далі вимальовували невидимі візерунки на його грудях і животі, тоді як інша рука повільно руйнувала залишки його самовладання. Думки плуталися, а кожна спроба зібратися розчинялася під її наполегливими дотиками.

— Можливо… — продовжила демониця, відчуваючи, як його тіло напружується в передчутті неминучого вивільнення. — Тобі просто треба змиритися? Тоді все стане значно простіше.

Вона сповільнила рухи, а потім зовсім прибрала руку. Долоня піднялася вище й завмерла на його грудях, там, де серце шалено билося об ребра.

Кассіель заплющив очі й важко видихнув.

— Звільни мене… від кайданів, — попросив він.

— І ти будеш чемним янголятком?

— Буду.

— М-м… — задумливо протягнула демониця. — Чому ж я тобі не вірю, архангеле?

— Це очевидно. Ти мене боїшся.

Луксурія хмикнула.

Її увага ненадовго затрималася на путах, а тоді знову повернулася до яскраво-блакитних очей. Саме вони раз по раз руйнували найретельніше продумані наміри демониці.

— Подивимося, чим ти мене налякаєш цього разу…

Вона змахнула рукою. Ангельські пута з гучним дзвоном упали на підлогу, миттєво втративши свою силу. Зрештою, добровільна покора завжди цінувалася Луксурією більше за примус.

Кассіель опустив руки, не зводячи з демониці очей. Один за одним почав розмотувати ланцюги, що обвивали зап'ястя, шию й груди. Дихання залишалося важким, а на щелепі проступили напружені жовна.

Останній ланцюг із гучним дзвоном упав на підлогу.

Архангел не ворухнувся. Пальці повільно стиснулися в кулаки. Усередині вирувала буря, яку він відчайдушно стримував. Коли ж знову підняв очі на Луксурію, у них не залишилося ані розгубленості, ані гніву. Лише холодний, неприродно спокійний вираз.

Демониця вже потягнулася до ласо, відчувши цю небезпечну тишу. Та Кассіель виявився швидшим.

Він рвучко скоротив відстань між ними. Пальці міцно вп'ялися в її передпліччя й смикнули Луксурію до себе, не залишивши часу навіть на подих.

— Молюся щодня, щоб тебе забрали біси твоєї клятої Безодні й ти нарешті залишила мене у спокої! — процідив він крізь зуби.

Не давши їй відповісти, Кассіель сам уп'явся в її губи. Одна долоня ковзнула на потилицю демониці, інша владно стиснула вигин її стегна. У цю мить він тримав Луксурію так, ніби право вирішувати належало саме йому.

Вона не відповіла одразу. Дозволила архангелові самому переступити межу, яку він так довго боронив, насолоджуючись його вибором.

Кассіель більше не мав сил заперечувати очевидне. Він хотів її. Так відчайдушно, що ця потреба здавалася сильнішою за здоровий глузд.

Справа була вже не в самому бажанні. З Анаель це був короткий спалах минулого — згадка про дім, безтурботне життя на Небесах і спокій, який він утратив. То була відчайдушна спроба втекти, забути про це місце й про його господиню. Бо саме поруч із Луксурією в ньому повільно розросталося полум'я, здатне випалити все, у що він вірив. Із нею починалося щось нове — незнане й невідворотне. Це його лякало.

Демониця відірвалася від його губ, легко перекинула ногу через його стегна й зручно влаштувалася зверху.

— Скажи мені тільки одне… — він підвів на неї очі. — Ти ж усе спланувала, правда? Ти знала, що Анаель не стане мене слухати.

Луксурія прибрала з його чола пасмо темного волосся.

— Якби Анаель була готова боротися за тебе, мене б тут не було. Сподіваюся, тепер твоя сестриця залишилася в минулому.

— Ти справді наказала мені не торкатися її, бо це було бажання Анаель?

— Справді.

Архангел насупився.

— Тоді до чого все це? — він кивнув у бік ланцюгів.

— Ну як же… — демониця вскинула брову. — Поки ти вередував, мені довелося сумувати. До того ж ти заслужив покарання, ослухавшись мене.

— Ти найпідступніша істота, яку я тільки знав! — обурився Кассіель, відвернувшись.

— Янголятко, ти знаєш істот набагато гірших за мене. Просто дивишся на всіх упереджено, не помічаючи того, що приховано всередині.

Її пальці м'яко ковзнули по його щоці, а тоді лягли під підборіддя, змушуючи знову зустрітися з нею поглядом.

— Ти мене все одно дратуєш своїми витівками, — буркнув Кассіель.

Луксурія провела великим пальцем по його нижній губі.

— Обіцяй мені, архангеле…

— Що ще ти від мене хочеш?

— Визнай, що належиш мені. І тільки мені. Скажи це.