Раді Вас бачити!

— Луксуріє…

Побачивши в його очах неприйняття, демониця схопила Кассіеля за горло й міцно стиснула пальці. Архангел завмер, широко розплющивши очі.

— Не примушуй мене викарбовувати в тобі покірність батогами… — вона припіднялася, нависаючи над ним. — За зраду я відправляю невірних до Інферно. Там з такими, як ти, ніхто не буде ніжним.

Варто було Луксурії вимовити справжню назву Безодні, як архангел мимоволі зіщулився. Холодок пробігся його хребтом.

— Погрожуєш? — Кассіель недовірливо звузив очі.

— Поки що попереджаю.

— А я вже подумав, що тобі небайдужий… — він провів долонею по її спині. — Якось не віриться, що ти так легко зі мною розстанешся. Я тобі потрібен.

Куточок його губ зухвало піднявся. Луксурія несвідомо напружилася, і цього Кассіелю виявилося достатньо.

— Дивовижно, — тихо промовив він. — Ніколи б не подумав, що демони здатні щось відчувати до інших істот.

— Ти мені надто подобаєшся, щоб вибивати з тебе дух. Але якщо доведеться — я це зроблю.

Він помітив, як у її очах спалахнув червоний вогонь. Зрозумів, що Луксурія була за крок від того, щоб перестати його жаліти. Він опустив очі, приховуючи жагу до неї разом із сумнівами у власному виборі.

— Твій… — самі лише вуста беззвучно склали це слово.

— Голосніше. Я хочу це почути, — вона нетерпляче схилилася ближче, видихнувши просто йому в губи.

— Твій, — зашипів Кассіель, відчувши, як її нігті неприємно дряпнули шкіру на шиї.

— Вірно, — кивнула Луксурія. — Мій. І ти тут на моїх умовах. Не забувай про це.

— Я тут через долю, яка нас звела.

Луксурія зневажливо похитала головою.

— Безодня... Тільки не змушуй мене знову слухати про долю, — вона прибрала руку з його горла. — Ти однаково шукатимеш будь-яке виправдання, аби не визнати очевидного?

Кассіель відкрито всміхнувся.

— А ти однаково шукатимеш будь-який привід мене покарати?

Луксурія пирхнула. Усі покарання, які вона готувала для цього впертого архангела, незмінно губилися в пронизливій блакиті його очей, його втомі й хрипких стогонах.

Вона спробувала підвестися, та архангел міцніше обійняв її за талію.

— Куди? — здивувався він. — Тобто… якщо ти вже закінчила мене катувати, можемо продовжити. Але цього разу без пітьми.

Луксурія насмішкувато вигнула брову. Його нетерплячість чомусь навіть тішила її. Кассіель відштовхнувся крилами, легко підвівся й, не випускаючи її з рук, поніс до ліжка.

— Я добре чула, що ти хочеш утекти, — сказала вона, не зводячи з нього очей. — А тепер сам не даєш мені піти.

Кассіель запнувся.

— Наче ти мене відпустиш…

— Тебе тримаю не я, а твоя обітниця, — холодно нагадала Луксурія. — Ти дав своє слово, що залишишся поруч. Невже слово архангела справді нічого не варте?

Він обережно опустив її на ліжко й навис зверху, спираючись на лікоть.

— Мені тут не подобається, — зізнався він. — Не подобається, що ти маєш наді мною владу. Що тобі вірно служать ангели. Що твій гріх проростає в мені, не залишаючи права зберегти чистий розум. Тож так… я хотів би триматися від тебе якомога далі. А ще мені важко тут дихати. Безодня тисне.

— Добре. Я почула тебе.

Кассіель насупився.

— І це все?

— Зараз мені потрібна твоя спокуса. Чим більше — тим краще.

Вона поклала долоню на його плече й легко перевернула архангела на спину, влаштувавшись на його стегнах. Одне крило не встигло лягти за рухом тіла й безпорадно опинилося під його боком. Луксурія вперлася в нього коліном.

Кайданів більше не було, та Кассіель відчув, що її хватка міцніша за будь-які пута.

— Тобі обов'язково завжди бути зверху? — він одразу вп'явся пальцями в її стегна, зім'явши мереживо, й невдоволено стиснув губи через притиснуте крило.

— Це я вирішую, що і як ми робимо. Твоя справа — насолоджуватися.

— Знаєш… — дещо втомлено видихнув архангел.

Луксурія розправила поли халата, відкриваючи плечі, груди й живіт. Її рука знову ковзнула до нього, і тіло архангела миттєво відгукнулося. Він досі залишався напруженим, очікуючи на насолоду, якої вона вперто не дозволяла досягти.

Чим довше Кассіель балансував на межі, тим більше похоті могла зібрати демониця, відновлюючи власні сили.

— Здається, ще трохи і я звикну.

Його очі пройшлися її тілом і зупинилися на чорних цівках, що проступали під шкірою, пульсуючи силою пітьми.

— Я знаю, як можу допомогти, — він підвівся на лікті. Через затиснуте крило довелося залишити одне плече нижче. — Просто дозволь мені більше.

Луксурія примружилася.

— Затям, янголятко. Ти ніколи не будеш зверху.

Кассіель чудово розумів чому. Перед очима знову сплив той спогад, захований серед кришталевих шарів. Брат, полонений гріхом, жорстко контролював кожен рух і кожен подих Луксурії, поки вона не втратила сили пручатися.

— Ангели, які отримують владу над демоном, дуже швидко починають жадати більшого. Гріх однаково затягує всіх у свої тенета, — сказала вона, помітивши в його очах розуміння… і жалість, яка дратувала.

— Поки що до гріха мене наполегливо штовхаєш саме ти. Без цього я б тебе навіть не торкнувся. То чому б не спробувати? Я не він. І ти вже знаєш це. Твої сили не діють на мене без твоєї волі.

— Я сказала — ні.

Демониця поклала долоні на його груди й випустила пітьму крізь пальці. Архангел здригнувся, до болю стиснув у кулаках ковдру й заплющив очі від нового гострого спалаху.

— Не обов'язково робити мені боляче щоразу, коли тобі щось не подобається. Так ти лише відбиваєш будь-яке бажання!

Луксурія усміхнулася. 

— Я ще жодного разу не робила тобі по-справжньому боляче. Цього разу правила будуть іншими. Кожен дотик до мене коштуватиме тобі дотику моєї пітьми.

— Ці твої збочені ігри…

Її пальці порхнули від його грудей до низу живота, граючись із пітьмою. Архангел застогнав, тоді як сама демониця неквапливо погойдувала стегнами, підтримуючи між ними п'янку близькість.

— Затямив, — важко видихнув він, безсило відкинувшись на подушки. — Хоча…

У блакитних очах спалахнув знайомий вогник, а на вустах майнула нахабна усмішка.

— Я можу потерпіти. Врешті-решт, ти зв'язалася з ангелом терпіння. 

Не вагаючись, Кассіель поклав долоню на її талію й повів угору. Пальці завмерли біля ребер, де під шкірою спліталися найгустіші нитки пітьми. Інша рука вже не так упевнено ковзнула її стегном, ледь торкнулася грудей і піднялася до шиї, залоскотавши шкіру.

Він не тиснув, не намагався перехопити контроль, але й не боявся порушити правила, як і перевіряти межі. 

Луксурія відчула знайомий азарт.

— Тоді пограємо. Тільки не жалійся потім.