Раді Вас бачити!

Кассіель сидить на колінах, низько схиливши голову, покірно очікуючи своєї участі. Не серед людей — у просторі часу й неминучості, серед тих, хто сам обрав свою темряву.

Його погляд ліниво ковзає по металевих кайданах, які насправді не стримують ангела.

Спина рівна. Руки — нерухомі. Він просто… є.

Архангел розмірковує над низкою подій, що привели його сюди — до створінь Божих, які втратили своє світло. І навіть у цьому він бачить сенс, закладений Творцем.

Люди навколо рухаються, як тіні. Повітря важке, просякнуте тим, що вони самі створили. Дзвенить посуд. Лунають уривки сміху. Тече тиха, майже непомітна музика… І як би Кассіель не намагався відмежуватися, його сутність тремтить від надміру темряви, що жевріє поряд.

— Він виглядає непримітно… але мої очі все одно шукають його, — задумливо промовляє чоловік у вишуканому одязі з червоного оксамиту, що підкреслює статус. 

Він не відводить погляду від ангела на п’єдесталі.

— У ньому дійсно є щось… привабливе, — погоджується організатор, підходячи ближче. Ліве крило ангела ледь зрушується вбік, звільняючи шлях там, де той не бачить перешкод. — І чарівне.

Він нахиляється до ангела.

— Покажи свої оченята, сонечко...

Холодні пальці торкаються підборіддя, змушуючи підняти голову.

Кассіель підкоряється. Його погляд відкривається — світлий, неприродно чистий. Блакить, у якій є щось глибше, ніж просто колір. Щось… не для цього місця.

Чоловік навпроти затамовує подих. Тремтіння проходить тілом швидше, ніж він встигає це усвідомити. Покупець вражений. Проте сам не розуміє: це відчуття приємне чи моторошне.

— Гарний, — видихає він, роблячи ковток шампанського.

— Не тільки, — організатор проводить пальцем по гострій вилиці. — Наш хлопчик слухняний і терплячий. Але мовчазний.

— Німий? — у голосі покупця з’являється розчарування.

Він воліє чути крики й благання, а не насолоджуватися багатозначною тишею.

— Ні. Говорити вміє. Просто… не хоче, — з легкою усмішкою відповідає чоловік. — І це навіть на краще. Язик у нього гострий.

— Неприручений, — очі покупця спалахують інтересом. — Це вже цікавіше. Що скажеш, хлопчику, підеш зі мною?

Кассіель дивиться на нього. І бачить більше, ніж йому дозволено знати. Навколо чоловіка клубочиться пітьма — густа, жадібна, насичена вчинками, про які він сам воліє не згадувати.

Ангел не відвертається. Він спостерігає, зчитує і приймає те, як Боже творіння може так глибоко зануритися у гріх.

— Піду, — стиха відповідає Кассіель. — Якщо вам уже набрид племінник.

Покупець здригається. Очі розширюються, обличчя різко блідне, а потім повільно наливається червоними плямами — лють піднімається швидше, ніж він встигає її стримати.

— Якого біса? — різко кидає покупець, звертаючись до чоловіка.

Організатор напружується, але швидко бере себе в руки.

— Не звертайте уваги. Він іноді говорить… дивні речі, — сухо відповідає, зустрічаючи погляд Кассіеля і ледь помітно звужує очі. Попереджає про наслідки.

— Дивні? — повільно перепитує покупець, шокований тим, що комусь відома його таємниця.

— Ходімо, — організатор порухом руки запрошує пройти далі. — Я покажу вам іншого хлопця. Значно… приємнішого. Справжнє ангельське дитятко. Вам сподобається…

Покупець рушає за ним. Але вже за кілька кроків озирається. Його ніби щось змушує це зробити. Погляд Кассіеля залишається на ньому. Разом із ним — відчуття. Холодне, незрозуміле і тривожне.

Чоловік різко відвертається і йде далі, слухаючи, як у вухах глухо б’ється власне серце.

Кассіель переводить погляд далі. На іншому кінці просторого залу стоїть те саме «ангельське дитятко».

Хлопець здригається від чужих, настирливих рук. Білий одяг і світло за спиною роблять його майже сонячним, а на п’єдесталі лежить пір’я. Не з ангельських крил, а замученого лебедя. Воно все ще просякнуте болем і тортурами величного птаха.

Навколо цієї тривожної сцени мерехтить темно-фіолетове сяйво людського страху, переживань і безсилля.

Кассіель помітно хмуриться.

І думає лише про одне: навіть ті, хто має бачити світло ангела, не впізнали його. То що вже говорити про людей?.. Вони давно навчилися обирати прості істини, забувши, як виглядає святість.

На мить світло в залі рябіє, і Кассіель завмирає — не тілом, а сутністю. Щось холодне торкається його святого джерела.

Повітря змінюється. Люди продовжують говорити, сміятися й торгуватися, нічого не помічаючи.

Архангел відчуває, як поруч з’являється порожнеча — поглинальна, неправильна. Кассіель напружується. Крила, що досі лежали важко й розслаблено, здригаються. Повільно піднімаються, збираючи в собі вагу, і складаються за спиною.

Його погляд повільно піднімається. 

Вперше за весь цей час він не просто спостерігає — він шукає те, що порушило його тишу.