Раді Вас бачити!

Луксурія повела рукою. Срібні пута, що ще мить тому вільно звисали з її пальців, раптом ожили й стрімко кинулися до ангела.

Кассіель встиг лише підвести очі, коли тіло пронизав гострий, нестерпний біль.

Ланцюги, сплетені зі срібного сяйва, наскрізь прошили обидва його крила. Інші обвили руки й ноги, змикаючись навколо них, мов живі змії. Наступної миті їхня вага різко зросла, стала нестерпною — і з глухим ударом притиснула Кассіеля до підлоги.

З його грудей вирвався приглушений стогін.

Луксурія байдуже ковзнула по ньому поглядом, оцінюючи результат. Ангел важко хрипів, мружився, намагаючись зосередитися й не втратити контроль. Він кілька разів напружив крила, спробував підвести руки. Марно. Сила ланцюгів лежала на ньому, мов ціла гора, яку неможливо було зрушити.

— Дивися-но… — Луксурія всміхнулася, повільно схиляючи голову набік. — Виявляється, навіть архангели можуть стояти на колінах у самому серці безодні.

Кассіель завмер, намагаючись не ворушитися, зібрати себе докупи й не дозволити болю втопити його гідність. 

— Це насильство, — прохрипів він. — Що б ти не задумала... роби. Але результат буде не таким, якого ти очікуєш.

Біль поступово відступав, але разом із ним згасали й сили. Крила залишалися нерухомими, ніби втратили саму свою сутність, а тіло вже не слухалося так, як раніше. Воно стало важким і слабким.

— Не чини мені спротиву, янголятко, — Луксурія підвелася й без поспіху підійшла ближче, дивлячись згори вниз на ангела, який цього разу справді був у полоні, а не грав незрозумілу роль серед людей. — Чим більше в тобі покори, тим слабшими стають пута.

Вона опустила долоню йому на голову, занурила пальці в темне волосся, задумливо перебираючи пасма.

— Зрештою ти зрадиш не лише себе, — продовжила вона, — а й Батька, свою віру і власну святість. Питання в тому, скільки страждань ти готовий витримати, перш ніж скоришся.

Кассіель мотнув головою, намагаючись ухилитися від її дотику, але пута не дозволили йому навіть цього зробити до кінця.

Луксурія спостерігала за ним, уже знаючи свій наступний крок, проте навмисно розтягувала цю мить. Дитя сьомого гріха насолоджувалося грою. Тим, як ангел, що все своє життя лише спостерігав і приймав долю, тепер був безсилим зупинити те, що відбувалося з ним самим.

— Тобі бракує сили чинити опір. Особливо коли мій гріх... лагідний і солодкий, — вона нахилилася ближче. — Гадаю, ти спостерігав за всіма гріхами. Скажи, Кассіелю... Ти ж не просто так опинився в кайданах на аукціоні рабів. Тобі це подобається?

— Це зайве, Луксуріє, — сухо відповів він, дивлячись на неї знизу вгору й уже розуміючи, до чого вона підводить. 

— Можливо, — легко погодилася вона, і в її голосі прозвучала насолода. — Але я — демониця гріха. А ти зараз схожий на саме втілення світла, до якого так і хочеться доторкнутися... і привласнити.

Вона підняла ногу й уперлася підбором йому в груди, відчуваючи, як під тиском важко здіймалася його грудна клітка. Ледь помітний поштовх — і тіло ангела безсило відкинуло назад. Він важко впав на холодний камінь. 

Архангел різко вдихнув, коли пута натягнули його крила, змушуючи їх неприродно й болісно розкритися. Він стиснув зуби й підвів на неї погляд.

У цих очах не було сліз. Лише праведний гнів, що нарешті прокинувся. Його виявилося непристойно багато — навіть для ангела. Це не вислизнуло від уваги демониці. 

Кассіель напружився, намагаючись підвестися. Тіло здригнулося, піддалося, і на мить йому навіть вдалося відірватися від підлоги, майже сісти, долаючи тиск пут.

Луксурія не дозволила завершити рух. Вона сильніше натиснула підбором йому в груди, безжально притискаючи назад до холодного каменю й обриваючи спротив ще до того, як він устиг перерости в дію.

— Будь слухняним, янголятко, — поблажливо мовила вона. — Незабаром тобі це сподобається.

Луксурія повільно провела долонями вздовж власної талії й плечей. Розв'язала вузли, що тримали важку тканину, й дозволила їй безшумно зісковзнути додолу. Сукня глухо впала до її ніг, відкриваючи легший шар одягу, що м'яко окреслював силует і не сковував рухів.

Кассіель здригнувся. Цього разу не від болю.

Він завмер, коли Луксурія без найменшого вагання влаштувалася на його стегнах. Її близькість стала нестерпно відчутною — надто реальною, гарячою і важкою.

Ангел відвернув голову.

— Це не допоможе тобі штовхнути мене на гріх.

Луксурія відверто розсміялася.

— Ти напрочуд проникливий, Кассіелю! У мене й справді великі плани щодо тебе. Проте я люблю насолоджуватися процесом.

Вона нахилилася до самого його вуха й прошепотіла:

— Саме тому я заберу тебе собі. Повністю. Є в тобі щось таке… звабливе й тендітне, що запалює всю мою сутність. Тож, поки в мені живе це бажання, я не перестану брати те, що вже належить мені. 

— Ні... зачекай! — нервово прошепотів ангел.