Раді Вас бачити!

Donum | Дар

«Стережіться дарів. Особливо тих, за які не просять нічого навзамін»

— Писання ангельського кодексу ✟

Демониця складала для архангела одяг, прискіпливо оглядаючи кожен стібок вишивки. Світлі тканини дивовижно пасували Кассіелю, хоч він і почувався в них незатишно. Тому Луксурія залишила йому вибір і підготувала також темні тканини.

Її пальці ковзнули по трояндах, вишитих на комірі. Спочатку по срібних на білій тканині, потім по чорних на темній. Колір уже не мав значення. Що б він не обрав, це був її дарунок — і архангел його прийме.

Луксурія подумки перебрала все, що наказала підготувати Елораель, перевіряючи, чи нічого не пропустила ангелиця.

Двері до покоїв тихо прочинилися.

— Що ви там узагалі п'єте на Небесах? Він не визнає вина, — тихо запитала Луксурія, помітивши в плетеному кошику невеликий глечик зі своїм улюбленим напоєм. 

— Воду, господарко, — пролунала відповідь низьким голосом. — Нектар і трав'яні збори з наших садів.

Демониця озирнулася.

На порозі стояв Таріель.

— Приніс вам відвар, щоб полегшити… — почав ангел, але слова урвалися, коли його увагу привернув рух на ліжку господині, коли Кассіель перевернувся на живіт, тихо застогнавши.

Таріель зціпив зуби. Перед ним відкрився надто красномовний вигляд на оголене стегно й ледь прикриті сідниці брата.

— Бачу, ви знайшли надійніші ліки, — сухо кинув ангел, стиснувши скляну ємність із цілющим відваром до побіління пальців.

— Гріх лікує краще, ніж будь-що, — підтвердила демониця. 

Зневага майнула його обличчям так швидко, що її майже неможливо було вловити.

— Кудись збираєтеся? — запитав він, підійшовши ближче. — Здається, ми домовлялися продовжити ритуал, щойно загояться ваші рани.

— Не зараз. Йому треба відпочити.

— Він тут не для відпочинку, — тихий голос ангела дедалі більше нагадував шипіння роздратованої гадюки. — До того ж хтивість не примушує до втрати сил. Сумніваюся, що мій брат по-справжньому втомився у вашому ліжку.

— Йди, Таріелю, — Луксурія швидко глянула на Кассіеля. Той досі мирно спав. — Поговоримо пізніше.

— Пізніше? Тоді, коли впаде завіса і ви опинитеся в пастці? Чи поговоримо тоді, коли цей невірний вирішить знищити пророцтво й багатовікову працю?

Демониця недобре примружила очі.

— Все під контролем, Таріелю. А якщо й станеться щось подібне… архангел рівноваги поруч. Він буде діяти на нашу користь.

— Невірні діють лише заради власної вигоди, — застеріг Таріель.

— Йому просто потрібен час, щоб зрозуміти й прийняти мою сторону.

— Безвідповідальний план, господарко. Архангел терпіння, який нічого у своєму житті не робив, окрім як ридав над наслідками власної бездіяльності… — він не договорив, коли Луксурія одним лише поглядом виказала своє невдоволення.

— Чого ти хочеш, Таріелю? — її голос помітно похолоднішав.

— Повернути вам пітьму. Це не моя примха, а необхідність. Тому сподіваюся, ви знаєте, що робите.

Його погляд пробігся по відкритому кошику із солодощами, акуратно складеному одягу, а тоді знову зупинився на братові, який безтурботно спав під наглядом господині.

Таріель остаточно зрозумів, що Луксурія стала надто поблажливою до невірного. До того, хто й досі не прийняв ані її влади, ані самого гріха. І тепер отримував те, чого зовсім не заслужив. Її. 

— Продовжимо, — спокійно відповіла демониця. — Як тільки ми повернемося.

— Звісно, — ангел схилив голову, ховаючи будь-який прояв емоцій. — Що ж… бажаю вам гарної прогулянки. Будьте обережні, — він подивився прямо їй в очі.

Луксурія мовчки простежила, як двері за ним зачинилися.

Щось не давало їй спокою. Вона ще довгу мить дивилася на порожній поріг, намагаючись збагнути, що означав той останній погляд. Зрештою зітхнула й повернулася до архангела.

Кассіель міцно дрімав, звично обіймав подушку. Чорне крило вкривало усе ліжко, а інше опустилося до підлоги.

— Вставай, — наказала демониця, поплескавши його по плечу.

Архангел примхливо скривився. Подих збився, та розплющувати очі він не збирався.

— Янголятко, хутчіш.

Луксурія тихо засміялася, коли він підібрав крила й перекотився на інший бік ліжка, відсунувшись якомога далі.

— Я ж бачу, що ти не спиш.

— Сплю… — пробурмотів архангел, повертаючись до неї спиною.

Демониця перевела погляд на годинник. Цілої ночі сну для архангела мало бути більш ніж достатньо, тим паче для такого сильного.

Потім її увагу привернув келих із водою, до якого Кассіель так і не доторкнувся, заснувши майже одразу.

Куточок губ Луксурії сіпнувся. Вона взяла келих і без жодних вагань хлюпнула воду просто на архангела. Кассіель рвучко сів, коли холодні краплі омили його обличчя.

— Навіщо?.. — обурився він, витираючи долонею мокрі щоки. 

— Вставай, нахабо. Бо передумаю тішити тебе прогулянкою, — вона кивнула на крісло. — Помийся й одягайся. 

Кассіель сонно позіхнув. Тим часом Луксурія зникла за прочиненими дверима гардеробної, обираючи сукню.

Ангел ліниво потягнувся, але, підводячись, заплутався в ковдрі й крилах і мало не гепнувся на підлогу. Невдоволено засичав, озирнувся в пошуках штанів, та їх ніде не було. Довелося залишити ковдру й спуститися до джерела.

Крижана вода остаточно прогнала сон. Кассіель швидко обмився, витерся рушником і обгорнувся ним навколо стегон.

Повернувшись до покоїв, він застав Луксурію перед дзеркалом.

Вона неквапливо поправляла сукню. Легка тканина кольору нічного неба м'якими хвилями спадала вздовж її тіла, слухняно відгукуючись на кожен рух. Сукня не обтягувала фігуру, лише підкреслювала природну грацію. Тонкі золоті ланцюжки мерехтіли на плечах і талії, а відкрита спина робила образ напрочуд легким.

Кассіель несподівано впіймав себе на думці, що вперше бачить Луксурію без її звичної демонстрації сили. Вона була… просто гарною.

Помітивши зацікавлений погляд демониці у відображенні дзеркала, він підійшов до крісла й поспіхом почав одягатися. Світлий одяг проігнорував, обравши темний. 

— Ти сказала про прогулянку, — заговорив він, щойно натягнув штани. Узявся за сорочку. — Хочеш здивувати мене новими коридорами Безодні?

Демониця озирнулася й прискіпливо оглянула його. Чи то оцінювала, як сидить одяг, чи просто спостерігала за його квапливістю. 

— Дам тобі трохи свободи. Учора ти скаржився, що Безодня тисне на тебе. — Луксурія загадково всміхнулася. — Тож вважай цю прогулянку своєю винагородою.