Раді Вас бачити!

Луксурія встає і простягає долоню ангелу, який завмирає.

— Куди поділося твоє нахабство, янголятко? — дражнить вона, спостерігаючи, як він хмурнішає, але все ж довірливо перехоплює її руку. — Розслабся, Кассіелю. Довго мучити не буду.

— Тобто будеш, але недовго?.. — насторожується ангел.

Демониця наполегливо тягне його до таємного проходу у своїх покоях, затаївши на вустах лукаву посмішку.

Кассіель озирається й примружується, намагаючись щось розгледіти в темряві й не спіткнутися на сходах. Крила доводиться щільно складати за спиною, бо вони раз по раз чіпляються за стіни.

— А довго нам... — починає він, коли прохід здається таким вузьким, що ще трохи — і він застрягне десь між цими кам'яними стінами.

— Прийшли, — перебиває Луксурія.

Щойно сходинки закінчуються, вона відпускає його руку й проводить долонею в повітрі. Свічки одна за одною спалахують уздовж скель, а мерехтливе світло розливається по каменю, розганяючи темряву.

Кассіель робить крок уперед і примружується.

Печера виявляється невеликою. Її склепіння губиться в напівтемряві, а чорні скелі виблискують від вологи. Майже весь простір займає природна кам'яна водойма з кришталево чистою водою.

— Що це? — питає він, не відводячи погляду від прозорої поверхні.

— Джерело. Воно допомагає дітям безодні швидше відновлювати сили, — пояснює демониця, підходячи ближче. — Допоможи мені із сукнею.

Вона повертається до нього спиною.

Кассіель дивиться на зав'язки й нерішуче ковтає. Луксурія чекає кілька секунд, але так і не відчуває жодного руху за спиною.

— Янголятко, — вона озирається через плече, лукаво всміхнувшись. — Невже мені доведеться показувати, що робити із зав'язками?

— Тобі справді подобається щоразу мене дражнити? — видихає він і рвучко береться за шнурівку.

— Більше, ніж ти думаєш, — знизує плечима демониця.

Кассіель мовчить, але вилиці вже звично вкриває рум'янець. Він уважно розпускає зав'язки, і сукня поступово відкриває вигин хребта та оксамитову шкіру.

— То ти збираєшся просто поплавати в цілющій воді? — запитує ангел, підозріло оглядаючи водойму.

— Я хочу поплавати разом. Тобі, моє янголятко, теж не завадить освіжитися.

Луксурія повертається до нього й тягнеться до пояса його штанів.

— Знаєш... — Кассіель поспішно відступає, мало не заплутавшись у власних крилах, і коситься на джерело так, ніби воно ось-ось спробує його проковтнути. — Я краще тебе тут почекаю.

Демониця схиляє голову набік, і її усмішка стає лише ширшою.

— Ти що... злякався води?

— Нічого я не злякався, — буркнув Кассіель, але про всяк випадок зробив ще один крок назад.

Демониця перевела погляд з нього на спокійну поверхню джерела, а потім знову на нього. У її очах затанцювали веселі бісики.

— Ти щойно пропонував зазирнути мені в душу, Кассіелю, — вона наблизилась. — А тепер тебе лякає вода?

— Мене не лякає вода, — огризнувся він. — Це джерело безодні, — уточнив, коли вона підійшла зовсім близько.

— Так і є. Що далі? — демониця простягнула руки до пояса його штанів.

— А я архангел! — нагадав Кассіель, цілком задоволений силою власного аргументу.

— Авжеж, — вона розстебнула ґудзик.

Кассіель розгублено кліпнув.

— Луксуріє… — він швидко відступив, ухопившись за штани обома руками. — Це неправильно.

— Що саме? — вона зробила крок уперед, а він слухняно задкував, відступаючи саме туди, куди демониця його й вела — до самого краю джерела.

— Усе!

Луксурія тихо розсміялася, спостерігаючи, як він намагається зберегти дистанцію в невеликій печері.

— Янголятко, ти зараз звучиш як дитина.

— Ні!

Кассіель насупився. Крила інстинктивно розправилися й обгорнули його спереду, коли вона знову потягнулася до штанів.

— Та припини вже!

— Тоді залазь у воду, — Луксурія навіть не намагалася приховати задоволення від його щирого обурення.

— Не залізу! — категорично заявив ангел.

— Чому?

Кассіель кілька секунд просто дивився на неї, не вірячи, що вона справді поставила це запитання.

— Ти що, знущаєшся?! Тому що це джерело безодні! — майже вигукнув він, втрачаючи терпіння.

Луксурія кілька секунд мовчки дивилася на нього. Потім її плечі затремтіли від сміху. Спочатку тихого, ледь стримуваного, а потім уже голосного й дзвінкого.

Кассіель ображено примружився й міцніше вчепився в штани. Крила він тримав щільно притиснутими до тіла, наче вони справді могли його врятувати.

— Не бачу нічого смішного, — бурмоче він.

— Ти справді думаєш, що після цієї води раптом перетворишся на демона? — крізь сміх запитує вона, хитаючи головою від абсурдності його думок. 

— Я такого не казав!

— Але подумав.

— Не подумав, — він уже мало не задихається від обурення.

— Подумав, — самовдоволено протягує вона, роблячи ще один крок. 

— Луксуріє!

— Кассіелю! — відповідає демониця, наслідуючи його тон.

Архангел важко зітхнув, остаточно програючи цю словесну битву. Луксурія усміхнулася, а потім різко, без жодного попередження, штовхнула його обома долонями в груди.

Кассіель навіть не встиг розправити крила. Від несподіванки він змахнув руками, намагаючись утримати рівновагу, але марно. За мить гучний сплеск розірвав тишу печери, і архангел повністю зник під водою.

Виринув він майже одразу — захлинаючись обуренням значно більше, ніж водою. Відкинув мокре волосся з обличчя, швидко оглянув себе й лише тоді підняв на демоницю приголомшений погляд.

— Ти божевільна, Луксуріє! — сердито прогарчав Кассіель.

Вона стягнула сукню з плечей. Тканина ковзнула вниз і м'яко впала на камінь, але сама демониця раптом застигла, втупившись у нього так, ніби побачила щось справді жахливе.

Архангел миттєво насторожився. Обурення враз поступилося місцем тривозі, і він почав підпливати до кам'яного виступу, явно маючи намір якомога швидше вибратися з води.

— О ні... — прошепотіла вона. — Це що, в тебе пробилися маленькі ріжки?

Луксурія в удаваному шоці прикрила пальцями вуста, уважно вдивляючись у нього. Кассіель, здається, навіть дихати перестав. Блакитні очі округлилися від такого неприхованого жаху, що Луксурії довелося прикусити губу, аби не розсміятися раніше часу.

Він миттєво схопився за голову й заходився скуйовджувати мокре волосся, намагаючись намацати щось підозріле.

— Де?!

У відповідь печеру наповнив її заливистий, абсолютно безсоромний сміх.

Луксурія граційно увійшла у воду й попливла до нього, навмисно відрізаючи шлях до кам'яного виступу...