Раді Вас бачити!

Архангел, віддавшись поцілунку й відчуттям, намагався перехопити контроль і нав’язати свій ритм. Луксурія лише усміхнулася крізь поцілунок, насолоджуючись його напором, у якому все так само було більше впертості, ніж досвіду.

— Ти мене збиваєш! — Кассіель відхилився, важко вдихаючи повітря, якого забракло. — Обіцяла зовсім інше…

Демониця тихо захихотіла від його обурення й провела вологими губами по його щоці.

— Для мене це теж незвично. Тим паче коли контроль намагається перехопити той, кому насправді подобається зовсім інше.

Пальці ангела сильніше вп’ялися в її стегна, а світла блакить очей почала темніти.

— Щось не пригадую, щоб ти цікавилася моїми вподобаннями! — дорікнув Кассіель.

— Не було потреби. Ти був незайманим, і в тебе перехоплювало подих від будь-якого мого руху. І, до речі, це досі не змінилося, — вона поцілувала його в розпашілу щоку. — Навіть зараз стоїш і не можеш придумати, що зі мною робити. Може, тобі підказати?

Архангел справді не до кінця розумів, чого саме прагнув. Але одне знав напевно — цього разу все мало бути інакше. Без кайданів, якими вона його сковувала, без провокацій і наказів, без того клятого сорому, який щоразу змушував його губитися й злитися на себе.

Її слова все ж зачепили його, спровокувавши на дії.

За один крок він дістався ліжка й різким рухом скинув демоницю на спину. Сам одразу схопився за сорочку, нетерпляче звільняючись від одягу.

Луксурія прикрила очі й стиснула зуби. Удар об м’який матрац виявився не сильним, та біль усе одно гостро віддався від лопаток по спині. Рани вже загоювалися, проте залишалися чутливими.

— Невже язика прикусила? — поцікавився він, скрививши губи в самовдоволеній усмішці.

Кассіель помітив її дивну реакцію й зрозумів, що щось пішло зовсім не так. Самовпевненість миттєво зникла з його обличчя, і він насторожився.

— Я зробив тобі боляче?

Демониця подивилася на нього знизу вгору, сховавши власну слабкість за посмішкою.

— Обережніше, янголятко. З жінками так не поводяться. Особливо з тими, що можуть добряче відшмагати твій ангельський зад.

Кассіель невдоволено пирхнув і потягнувся до шнурівки на штанях, але та вперто не піддавалася через дивне тремтіння пальців.

— Архангелів також не прийнято саджати на ланцюги у Безодні, демонице.

Луксурія підвелася й взялася за шнурівку, неквапливо розв’язуючи її, поки Кассіель сердито стежив за кожним рухом.

— Ти міг скільки завгодно пручатися, але завжди отримував своє задоволення. Ніякі ланцюги тебе не стримували… Скоріше, мотивували щось мені довести.

— Багато ти про мене знаєш!

— Достатньо, янголятко. Тільки не розумію, чого зараз так бісишся.

Вона підвела голову, уважно спостерігаючи, як він смикається, грізно зиркає на неї й дедалі сильніше хмуриться.

Демониця, стягнувши з нього штани, потягнула ангела за руку до себе на ліжко. Зручно вмостилася на спині, а Кассіель сперся на лікоть біля її голови, притримуючи себе. 

— Пригадуєш, як ти добровільно погодився віддатися мені тоді, біля каміну? — вона прибрала з його чола пасмо, яке лізло в очі. — Достатньо було ласкавих рухів, пестощів, поцілунків… і ти вже готовий був молити. Можеш спробувати це зі мною.

— Навіть зараз даєш свій дозвіл… — пробурмотів він.

Демониця обвила руками його плечі й шию, але Кассіель одразу хитнув головою, коли Луксурія потягнулася до його вуст.

— Я сам, — заявив він.

Вона прибрала руки й завмерла під ним, зацікавлено розглядаючи обличчя ангела. Щоки Кассіеля поступово заливалися рум’янцем під її пильним поглядом.

— Я сам хочу тебе цілувати, — уточнив він із роздратуванням.

— То цілуй. Що не так?

— Руки поверни!

Луксурія знову обхопила його плече, а пальці іншої руки занурила в темне волосся. Куточки її губ смикнулися, видаючи ледь стримувану посмішку.

— І не дивися так на мене…

— Кассіель, — демониця вже й сама починала втрачати терпіння. — Щось я не пригадую, щоб висувала стільки неоднозначних вимог.

— Не хвилюйся. Я все пам’ятаю.

— Якщо так добре пам’ятаєш, то тепер треба…

— Тихо, — він притис кінчики пальців до її вуст. — Сказав же, що ти мене збиваєш. Просто помовч. І не смійся! 

Ангел нахилився над нею й припав губами до шиї. Поцілунки були такими легкими й обережними, що Луксурія мимоволі здригалася від кожного лоскотливого дотику.

Кассіель дедалі більше дратувався сам на себе, помічаючи її реакцію. Він став наполегливішим, і поцілунки вже залишали на світлій шкірі демониці помітні сліди.

— Нижче, — підказала вона, не стримавшись.

Архангел підняв на неї очі. 

Луксурія тихо видихнула його ім’я, коли відчула дотик гарячого язика до чутливих рожевих пуп’янків. Він поступово вловлював її бажання, обережно торкаючись і викликаючи вже збудливі дрижаки. Згодом почав опускатися нижче, залишаючи вологі поцілунки на ребрах і тремтливому животі…

Єдине, чого він не розрахував, — край ліжка й власні розміри, тому довелося змінити положення. Кассіель опустився колінами на підлогу й, взявши демоницю за стегна, підсунув її ближче до краю.

Луксурія задоволено всміхнулася, зрозумівши, що отримала найбажанішого архангела саме в тому положенні, яке їй подобалося.

Він помітив її усмішку й знову напружився.

— Що?

— Все чудово, янголятко. Продовжуй.

Побачивши її такою розслабленою, Кассіель і сам відчув себе краще. Та раптом у пам’яті спливли власні пір’я, які демониці так полюбилося видирати без жодного жалю.

У його очах промайнула хитринка — і наступної миті він вкусив за відкрите стегно.

— Кассіель! — вона здригнулася й вчепилася йому у плече. — Без зубів!

— Не подобається, демонице? Мені здавалося, що ти розумієшся на гострих відчуттях.

Він залишив легкий поцілунок на шкірі, яка почала рожевіти.

— Не смій більше таке робити, — невдоволено зітхнула Луксурія, підтиснувши губи.

Відповіддю став ще один грайливий укус з іншого боку. Вона сіпнулася, спробувала вивернутися, але Кассіель одразу пом’якшив укус черговим поцілунком, наче вибачаючись.

Він добре запам’ятав, наскільки демониця може бути чутливою, якщо постаратися. Тож, відкинувши сумніви, вирішив покластися на те, що вже знав напевно.

— О! — не стрималася вона, коли він нарешті притиснувся між її стегон і допоміг зручно закинути ноги собі на плечі.

Ангел чудово відчував її реакції, то посилюючи, то послаблюючи натиск, інтуїтивно додав пальці. Здавалося, йому дедалі більше подобалося не стільки те, що він робив, скільки спостерігати за нею. 

— Трохи… ще… — видихнула демониця, коли він навмисно зупинився, змусивши її жадати продовження.

— Моя милосердна господарка, то тобі добре саме зі мною? — поцікавився Кассіель, облизуючи солонуваті губи й ковзаючи кінчиками пальців по її вологих складках. 

Демониця здивовано звела брови.

— Добре. Навіть… дуже добре, — промуркотіла вона. — І буде ще краще, якщо не будеш зупинятися.

— Ти ж розумієш, що для ангела може існувати лише одна істота, з якою він здатен розділити вічність? 

— Здається, хоча б із чимось ти змирився, — вона закусила губу й тихо зітхнула, коли він натрапив на найчутливішу точку. — Я вже давно вирішила, що нікуди тебе не відпущу.

— Повірити не можу, що мені дісталася саме ти. З тобою навіть моє терпіння невпинно закінчується.

Він знову повернувся до розкритих стегон, які вже починали тремтіти. З кожним рухом ангел змушував її збиватися з дихання й шаленіти, хапаючись то за ковдру, то за його пасма. Та він знову зупинився на самому піку, навмисно залишаючи її без бажаного.

— Ти не янголятко, — видихнула вона, нарешті зрозумівши, що він просто грається, — а справжнє демонятко! Я тебе такого не вчила.

— Але тобі подобається, — заявив ангел.

— Зухвале пернате створіння… — процідила вона, але дихання знову збилося від його норовливого язика. — Безодня!

Йому однозначно припало до душі те, що він бачив, і пошкодував, що не дивився на неї раніше так уважно.

Луксурія не приховувала свого бажання, повністю віддаючись йому в руки. Її груди важко здіймалися, тіло реагувало саме на нього, а стегна зухвало піддавалися назустріч, наче випрошуючи більшого…

Але Кассіеля зачепило зовсім інше: саме зараз вона була вразливою й зовсім не думала захищатися. Просто заплющила очі й довірилася йому. На мить архангел навіть забарився, не знаючи, чи справді готовий відпустити всі ті знущання, які для неї були лише грою. Зараз був найкращий момент, аби помститися. 

— Кас-с-с… прошу, — прошепотіла демониця, коли він сповільнився через власні думки. — Не зупиняйся. 

Тепер Кассіель розумів, чому їй так подобалося забавлятися з ним. Коли так просять і горять у руках від істинного бажання, дійсно складно залишатися байдужим.

Достатньо було лише однієї миті й упевненого натиску, щоб приємна судома полонила тіло демониці. Коли все скінчилося, він уважно розглядав Луксурію, яка важко дихала.

Кассіель знав, що все зробив правильно. Проте розгубився, не знаючи, як діяти тепер… Зазвичай після цього демониця сама все брала у свої руки.

Ангел, намагаючись більше не думати, потягнув її на себе, змушуючи підвестися. Демониця, трохи дезорієнтована, легко піддалася. Він підхопив її й опустився на ліжко, посадивши на свої стегна.

— Янголятко? — здивовано перепитала вона, опинившись зверху.

— Мабуть, ти права… — зізнався він, опустив голову. — Краще, коли це робиш ти. Не моє це… Або я недостатньо на тебе злюся.

Демониця тихо розсміялася й підняла його підборіддя, зазираючи в очі. 

— Кассіель, — вона залишила легкий поцілунок на його вустах. — Моє чарівне янголятко… Неважливо, хто з нас зверху, якщо нам обом добре.

Демониця притулилася чолом до його чола.

— Припини сперечатися з власними бажаннями й відкрийся мені. Я більше нікому не дам завдати тобі болю, — пообіцяла вона. — Навіть собі. Хіба що… зовсім трошки. 

Кассіель торкнувся її щоки й ніжно провів великим пальцем по вилиці, невагомо обвів привідкриті вуста й підсунув стегна ближче до себе. Нетерпляче облизав губи, зустрівся з нею поглядом, усе ж посоромившись попросити про свою частку насолоди.

— Чого ти хочеш, Кассіель? 

— Тебе… — судомно видихнув він, відчувши дотик, що ковзнув по всій його довжині, ніби перевіряючи його готовність.

— Ось так, — прошепотіла вона. — Не тікай від істинних бажань, янголятко.

Він прикрив очі від насолоди, коли її гаряча й волога тіснота охопила його всього.

— Від тебе... неможливо втекти.

— І не треба.

Луксурія з ніжністю поцілувала його, натискаючи долонею на груди. Кассіель слухняно відкинувся назад, зручно розправляючи крила. Долоні лягли їй на талію, яка почала рухатися у плавному, звабливому танці, від якого важко було відірвати очі.

Тікати більше не хочеться. 

Якщо нічого не вийде і він ніколи не повернеться додому… можливо, такий полон стане для нього єдиним, з якого він не захоче звільнятися.