Раді Вас бачити!

Ілля.

– Нікуди більше не тікаєш? – прошепотів я.

– Якщо й тікатиму то тільки з тобою. – усміхнувся він крізь тремтіння.

Ці слова послугували ніби пострілом перед стартом.

Лука.

Я відчув, як серце стрибнуло в горло, це не було від страху, це було щось інше. Ілля був так близько, що я міг відчути теплий подих на своїй шиї. Світло лампи падало на лінію його щелепи, на тремтячі губи. Він нахилився уперед, і світ звузився до двох тіней на невеликому дивані, до запаху його шкіри змішаного з холодним повітрям з вікна. Його рука, ледве помітна, знайшла мою талію і притисла, якби боячись, що я знову вислизну. Я піддався і відчув, як під шкірою заграла електрика, така нестерпно приємна, гостра. Він підняв обличчя і подивився мені в очі таким поглядом, ніби хотів запам’ятати кожну рису.

Поцілунок почався як шепіт: ніжний, обережний, ніби перевірка території. Але вже через секунду губи з’єдналися рішуче: не просто поцілунок, а урочистість, що позбавляла голосу. Я відповів так само: повільно, а потім швидше, віддаючись ритму, який ми будували самі. Його губи були солонуватими, його дотик – тепліший, ніж я уявляв. Одна рука обвивала мою талію, друга – шию, пальці вплелися в волосся, і я відчув, як ховаються всі сумніви. Коли наші тіла притиснулися щільніше, то світ перенісся в простір, де існували тільки ми. Він провів долонею від плеча до спини, і в кожному русі було одночасно ніжність і запал. Я відступив, щоб дихнути, і його усмішка була коротка, як обіцянка.

– Я тебе хочу. – прошепотів він прямо в губи.

Слова були прості, але у них було вагоме тепло. Я не думав довго: поцілунок став ще глибшим, руки шукали, а губи обмінювалися обіцянками, яких не вистачало. Ми рухалися разом, як дві половини одного пориву: то тремтіли, то палали, то знову сповільнювалися, щоб знову почати.

Він торкався мене обережніше там, і я відчував, як у відповідь віддаю йому всю свою пристрасть. Кожен поцілунок говорив більше, ніж сотня пояснень.

Ми ніколи не обговорювали майбутнє, але зараз, після перетину цієї тонкої межі, я знав, що все не залишиться по старому. На мить, страх знову оволодів мною.

– О ні, друже, тільки не зараз. – почувся голос другого я.

– Не смій, я не дозволяю. Залиш мені хоча б це. – прокричав я.

– Тоді будь сміливішим. Він сам тобі себе дарує. Він сам перший промовив ці твої, так звані: « заповідні слова».

– Він сказав, що хоче мене, а не те, що кохає. Це різні речі. – з сумом, заперечив я.

– Ви два місяці, майже живете разом. Очевидно, що врешті- решт ви переспите. Ви ж не монахи в церкві. Та й поцілунки ваші, стають все довшими та частішими. Він впустив тебе в свою квартиру, життя. І ти думаєш, що те що зараз відбувається, це просте бажання, щоб отримати задоволення? Лука, ти кретин, який не бачить очевидних речей. – прокричало моє друге я.

В цю мить рука Іллі плавно почала розстібати ґудзики. Я закрив очі, та повільно вдихнув.

Ілля зупинився.

– Якщо ти не готовий, то ми можемо почекати. – прошепотів він мені на вухо, та ніжно поцілував в скроню.

– Мабуть ти .... – почав я, але почув в голові різкий крик: – Я готовий, і я цього хочу. – після чого, мене відкинуло в кутки розуму. – Потім подякуєш. – прокричало друге я.

Після цих слів, я почав бачити світ його очима, проте тіло було мені не підвладне.

Моє друге я рішуче посміхнулось, та схопивши Іллю за шию притягло до свого обличчя.

– Ми не будемо чекати. – промовило воно, а потім озирнувшись по сторонам, додало: – Тут буде не зручно, перемістимось в спальню.

Я бачив, як Ілля здивовано кліпнув, проте за мить згідно кивнув.

І моє друге я, не дуже витончено вилізло з під нього, та зробило кілька кроків вперед. Ілля продовжував збентежено сидіти на дивані.

– Допомогти? – запитало друге я.

Ілля махнув головою, та сказав:

– Ти якось в мить змінився, навіть обличчя стало трішки іншим.

Моє друге я повернулось, та присіло, тепер моє і обличчя Іллі були на одному рівні.

– Але це все ще я. І в мене теж є свої бажання. – промовило друге я, і зробило те, чого я геть не очікував.

Він одним рухом перекинув Іллю собі через плече, та підійнявся й попрямував в сторону спальні.

– Відчуваю себе твариною, яку несуть у печеру щоб засмажити на вогнищі. – пролунав за-за спини голос Іллі. – Знаєш, це не дуже романтично.

– А хто тобі сказав, що я романтик? Хоча з тим що тебе піджарять, я погоджуюсь. – відповіло друге я.

Ілля щось буркнув, але не пручався, тільки вчепився пальцями у мою спину. Його теплі долоні залишали палаючі сліди на шкірі навіть крізь тканину. Я відчув, як він трохи сильніше здавив мене, ніби перевіряючи, чи це все реально.

У спальні він нарешті звільнився з моїх рук, впавши на ліжко з тихим сміхом.

– Ти скажений. – видихнув, проводячи рукою по своєму волоссю. – Але, знаєш мені подобається ця твоя гра.

Моє друге я хижо посміхнулось і вперлося руками з обох боків його голови, нахиляючись ближче.

– Ти ще не бачив усього. – відповіло воно.

Ілля не відвів погляду. Навпаки, його очі спалахнули тим самим викликом, який завжди зводив мене з розуму. Він різко підтягнув мене ближче й сам потягнувся до губ. Цього разу поцілунок був зовсім інший: глибокий, впевнений, майже жорсткий. У ньому було все: і бажання, і злість, і ніжність, замкнуті у єдиному ритмі.

Я ж, спостерігач у власному тілі, чув, як серце гулко б’ється в скронях. Друге я рухалося впевнено, віддаючись хвилі без вагань. Коли пальці Іллі знову торкнулися ґудзиків, тепер він не чекав відповіді. І моє друге я не зупинило його. Навпаки, допомогло. В кімнаті залишалося тільки важке дихання, шелест тканини та наші напівзадушені сміхи між поцілунками. Усе, що ми стримували місяцями, вибухнуло й потекло по тілу, як вогонь, який неможливо загасити.

– Якщо після цього ти знову зникнеш. – прошепотів Ілля, вчепившись у мої плечі. – Я тебе сам знайду і приб’ю.

Моє друге я хрипло засміялось і відповіло:

– Тоді тобі доведеться тримати мене при собі завжди. Бо я вже не відпущу.

Ми крутились на ліжку в купі тепла й дихання. Ніби це був якийсь двобій, на кону якого, лежало твоє життя. Його губи ковзали по моїй шиї, легкі, як шовк, потім сміливіші; кожен дотик підпалював під шкірою нову лінію бажання. Я бачив, як тіло реагує само собою: напруга, що зростає, мов струна, готова розірватися від найменшого дотику. Друге я радо віддавалося цій хвилі, без вагань, без сорому. Я відчував усе: кожен дотик, кожен рух, кожен подих Іллі. Але керував не я. Моє тіло належало другому «я», і воно діяло нахабно, зухвало, так, як я ніколи б не наважився

Його пальці ковзали по моїй шкірі, і кожен звук тканини здавався гучнішим за удари серця. Я відповідав йому тим самим, торкався плечей, проводив долонями по грудях, жадібно відкриваючи нові ділянки, які ще вчора були недосяжними.

– Ти такий гарячий. – прошепотіло друге я, ковзаючи губами по його шиї й залишаючи сліди, які завтра неодмінно видаватимуть нас.

– Лука? – Ілля задихнувся між поцілунками. – Ти все ж ніби інший.

– Ха, це той, кого ти завжди хотів. – нахабно відповіло друге я й притиснуло його сильніше до постелі. Я всередині кричав: «Зупинись, будь ніжнішим!», але водночас не міг відвести погляд. Бо Ілля не протестував. Його очі горіли, а тіло відгукувалось на кожен сміливий рух. Він тільки міцніше обіймав мене, стискав пальці на моїй спині, ніби доводячи: так, саме цього я й чекав.

– Лука, ти навіть не уявляєш, наскільки мені це потрібно. – прошепотів він, коли друге я різко, впевнено позбавило його останнього шару одягу.

Моє друге я сміялося тихо, хрипло, зухвало:

– А ти навіть не уявляєш, наскільки я тебе зламаю, а потім зберу заново.

Його тіло було гарячим і сильним під моїми руками. Я вдихав запах його шкіри, змішаний із теплом, і втрачав відчуття реальності.

Ілля був як полум’я, але його полум’я вміло гріти, а не палити. Він водив долонями по моїй спині, мов залишаючи власний підпис на шкірі, я відповідав, тримаючи його за стегна, вимовляючи ім’я у маленьких зітханнях, що ставали словами-заклинаннями. Кожен поцілунок ставав сміливішим, губи важчали будучі то ніжними, то вимогливими. У кожній паузі між ними ми обмінювалися поглядами, як два мисливці, що знають ціну здобичі. Другий я відчував свободу і вирішив далі не чекати. Він поклав руки на груди Іллі, плавно провів по тонкій стежині волосся на животі, опускаючись все нижче.

Ілля тихо вигнувся, видав смішний, задоволений звук, який мене збуджував сильніше за будь-який укус чи слово. Він торкався мене так, ніби вчив мене напам’ять, а я відповідав, втрачаючи останні захисні стіни. Ми рухалися разом, спершу обережно, прислухаючись один до одного, потім швидше, впевненіше, в ритмі, який диктували серця й дихання. Кожен його подих у моє вухо був зізнанням, кожен стогін – обіцянкою.

Я відчував, як він тремтить у моїх обіймах, і це тремтіння розпалювало ще більше. Ми губилися у власній пристрасті, у шаленому потоці бажання, яке не потребувало слів. Я вчепився пальцями в його спину, відчуваючи, як м’язи напружуються під долонями. Він нахилився, впиваючись у мої губи. Ми ніби змагалися, хто сильніше віддасться, хто більше витримає. Але в цій боротьбі не було переможців і переможених: була тільки спільна пристрасть, що не знала меж. Він шепотів щось нерозбірливе, і в голосі була і зверхність, і запрошення. Ми зливалися у рухах: швидких, глибоких, іноді – повільних, затриманих, щоб відчути кожен міліметр.

Кожен дотик Іллі знаходив в мені відповіді, які були – інстинктивні, щирі. В ту хвилину, я давав йому більше, ніж просто тіло, я віддавав частину свого страху, своєї ніжності, свою сміливість. Він приймав усе це, мов дорогоцінний дар, і в кожному русі відповідь ставала гучнішою. Було жарко не тільки фізично. Між нашими обіймами зріло якесь нове розуміння. Ми крали поцілунки, сміялися в проміжках, шептали жарти, щоб не дозволити напруженню стати занадто серйозним. Але коли мовчання накривало кімнату, наші тіла відповідали самі за себе: ритм, що не вимагав слів, тільки більше присутності і відданості. Ілля притис мене так близько, що я відчув його серце поряд з власним. Він прошепотів у вухо:

– Залишайся зі мною. Я не хочу, щоб це було лише сьогодні.

Мені хотілося відповісти не словами, а ще одним поцілунком, ще одним обіймами – і він (моє друге я) відповів. Після чого тихо засміявся, задоволене тим, як усе завертається, але в його сміху було й щось м’яке, як обіцянка: він не відпустить те, що почав, але й не зруйнує нас поспіхом. Ми віддалися один одному з усією пристрастю, яку носили в собі довгі місяці мовчання. Це був не просто фізичний акт, це було визнання: ми обрали, попри страхи, попри сумніви.

Я боровся з власним тілом, намагаючись відвоювати хоч трохи контролю, але друге я було непохитне, наче відчувало всю мою таємну жагу й нарешті вирвалося на волю.

– Це ніби не ти. – задихався Ілля між поцілунками. – Але чорт, я не хочу, щоб ти зупинявся. Його голос був сумішшю виклику й захоплення.

– Ти, зараз ти інший. – прошепотів він, а губи тремтіли від дотику.

І я, спостерігаючи зсередини, відчув, як страх розчиняється. Бо, хай там як, він приймав мене цілого. І того обережного, невпевненого Луку, і цього нахабного, дикого.

Коли наші рухи стали некерованими, коли кожен дотик перетворювався на вибух, ми зірвали останні пута стриманості. Світ навколо розчинився – лишилася тільки постіль, жар, і ми двоє, нарешті без масок і бар’єрів.

– Я залишу тобі його. – хрипко промовило друге я в моїй голові, коли хвиля пристрасті накрила нас обох. – Але запам’ятай, Лука: без мене ти б так і не наважився.

І коли все вщухло, і ми лежали втомлені, задихані, переплетені одне з одним, я відчув, що моє друге я відало мені кермо. Ніби навіть воно зрозуміло, далі все зміниться.

Ілля ще довго гладив моє волосся, тихо сміючись.

– Ти скажений і тепер, остаточно мій.

Я хотів відповісти, але всередині мене ще звучав самовдоволений сміх другого я.

Наступного ранку.

Я прокинувся від того, що чиїсь губи цілують мої. Я відчував, як він тремтить, але разом із тим, як палає від бажання.

– Ну все, хлопче, гальм відтепер нема. Бери його. Інакше я сам!– прошепотіло друге я.

Руки Іллі шарпнули ковдру, і я майже розсміявся крізь поцілунок.

– Ага! Подивись, як він дивиться на твої груди. Та він же ковтає тебе очима! Давай, дай йому більше!– підштовхувало друге я.

Ми лежали, сплутані, тіла гарячі й напружені. Його губи ковзали по моїй шиї, а руки знаходили місця, про які я навіть не думав. Я притис його до себе, відчуваючи, як кожен дотик змушує нас горіти сильніше. Його подих гарячий, уривчастий, і він сам тремтить від моїх рук.

– Ти чуєш, як він задихається? Він уже твій. Не відпускай. І, чорт забирай, не соромся, йому подобається все, що ти робиш. – коментувало друге я.

Його стогін вирвався мені в губи, і я відчув, як останні залишки контролю кудись зникли.

– Ось воно! Чуєш це? Він уже не думає. І ти не думай. Зроби те, чого обоє хочете.

Наші тіла сплелися, гарячі, вологі від дотику. Кожен рух, кожне ковзання шкіри об шкіру, кожен стогін, усе говорило про одне: зараз цим всім керую я, так саме я.

– Ну що, мій хороший, тепер ти розумієш? Це були не просто поцілунки. Це вибух. І ти, в його епіцентрі. – промовило друге я.

Ілля зітхнув, коли мої руки стиснули його стегна, тягнучи ближче. Його очі горіли, і він сам не розумів, наскільки це все, мене заводить. Я піддався йому, дозволяючи тілу рухатися так, як воно ще не рухалося ніколи. Його шкіра під моїми пальцями була гарячою, пружною; поцілунки стали глибшими, агресивнішими, але й ніжними одночасно.

– Відчуй його! Відчуй, як він тремтить від твого дотику! Ти його контролюєш, то ж сміливіше! Не залишай жодного сумніву! – торочило друге я.

Ілля тихо застогнав, і це змусило моє друге я посміхнутися в голові:

– Так, це воно. Не спиняйся. Ти на вірному шляху.

Я нахилився, губи знайшли його груди, а пальці пробігли вздовж спини. Ілля стиснув мене ногами міцніше, як би кажучи: продовжуй.

– Лука я… – його голос перервався, а очі закотилися від бажання.

Побачивши, що він настільки розгарячився, я підхопив його, притиснув ближче, відчуваючи тепло всього тіла, і дозволив хвилі пристрасті забрати нас.

– Так, відчуй, як він горить для тебе. Глибше. Жорсткіше. – наставляло воно. – Ти можеш хоч на хвилину замовкнути. – випалив я, і побачив здивований погляд Іллі.

– Вибач, я не тобі.

Ілля кивнув, та знову притягнувся до мене вустами.

– Не зупиняйся… – прошепотів Ілля.

– Не буду. – відповів нахабно голос другого я в голові, і мої руки знайшли все, що хотілося йому відчути.

Кожен стогін Іллі звучав як відгук на нахабство, і я відчував, що більше не можу стримуватися. Ми рухалися разом, шалено і в той же час ніжно.

– Ти мій. – прошепотів Ілля, стискаючи мене щільніше.

І ми лежали, задихані, гарячі, переплетені, а друге я в моїй голові сміялося:

– Це тільки початок. І ти знаєш, що завтра ми продовжимо.

І навіть коли хвиля пройшла, я ще відчував його тепло, а голос другого я в голові сміявся.

Автору є, що сказати: Любі мої, цього разу, інтим пройшов без моїх детальних описів. Як вам такий формат? Бо для мене, це ніби більш ніжно))) Мур, мяу ваша Міріада)))