Спочатку:
На сторінку книги
— Попереджаю, про свою присутність. І приставати не буду, тому не бий, — перегородив він мені дорогу, піднімаючи руки в знак миролюбства. — Я з миром.
— Ти мене переслідуєш! — я обійшла його й продовжила рух, не бажаючи вплутуватися в чергову гру. — Зайнятись більше нічим?
— Насправді, нічим. Але я не просто так прийшов, — Стефон порівнявся зі мною, зберігаючи відстань, але не відстаючи.
Раптом в голову прийшла дивна думка і я поспішила її перевірити.
— А ти часом сьогодні в лісі не був, зі східної сторони? — запитала я на ходу, сподіваючись отримати відповідь на питання, яке не давало мені спокою.
— Сьогодні я прокинувся в дуже вдалій обстановці, — відповів він з натяком, ледь не облизуючи губи. — Це точно був не ліс. Пахло солодкими дівочими принадами...
— Ясно, зрозуміла, не продовжуй, — швидко перебила я його, увійшовши до крамниці, куди він пішов за мною хвостиком.
Крамниця була просторою і наповненою мисливцями. Вона пропонувала всі можливі мисливські знаряддя — від луків до мечів і ножів. Саме те, що я шукала. Я підійшла до вітрини з ножами, шукаючи щось підходяще.
— Дивне місце для покупок юної особи, — знову заговорив Стефон, його погляд насторожено блукав довкола.
— Ідеально, — відповіла я, обертаючи в руці невеликий ніж, відчуваючи його легкість і приміряючись до замаху. Лезо тихо розсікало повітря, приємно лягаючи в руку.
— Ти що, на полювання зібралась? — запитав Стефон, примруживши очі й з недовірою розглядаючи мене.
— З цим на полювання не підеш, — відказала я з удаваною легкістю, — але кілька дірок зробити можна.
Відчувши, як тривога підкочується до горла, я натягнула на обличчя іронічну усмішку, сподіваючись, що вона зможе прикрити моє хвилювання.
— Ти сьогодні якась кровожерлива, — склавши руки на грудях, він уважно розглядав мене.
— Тичковий ніж, хороший вибір для пані, — професійно, без зайвих питань, промовив продавець, підходячи до стійки.
— Беру, заверніть, будь ласка, — ввічливо, з широкою посмішкою мовила я продавцю.
Стефон уважно споглядав на мене, але утримався від подальших коментарів.
Виходячи з крамниці, я сховала покупку до торби, намагаючись не привертати зайвої уваги.
— Так, з чим тобі потрібна моя допомога? — запитала я Стефона, коли ми знову опинилися на вулиці.
— Власне, мене цікавить та богиня, що розвела безлад тієї буремної ночі.
— Думаєш, вона поверне тебе додому? — я спробувала зрозуміти хід його думок, що ніяк не в’язався з його легковажністю.
— Хочу дещо дізнатися. Можеш описати її? Може, ім'я знаєш? — його тон став серйознішим.
— Не бачила її, лише чула голос, — замислилась я, намагаючись пригадати подробиці. — Ім'я було, але я не впевнена, не пам'ятаю.
— Може, спробуєш згадати? Від цього практично залежить моя доля, — намагався тиснути на жалість вовкулака.
— Але я знаю, кого можна спитати.
— Не кажи цього, не кажи! — занив він, зрозумівши, що я збираюся сказати.
— Духа!
— Я ж казав, мовчати! — обурено вигукнув Стефон.
— Ти що, розгнівану богиню не боїшся, а духів страшишся? — я знизала плечима, дивуючись його реакції.
— Духи — шкідники, які приречені псувати нам життя. А богиня діє з власних розрахунків, з нею можна домовитися.
— Хай там як, у тебе варіантів обмаль. Власне кажучи, їх і немає, — підсумувала я.
— Дякую, — зіронізував вовкулака.
— Будь ласка. Мені час, треба сусідці допомогти. І ще, — кинула на нього серйозний погляд. — Не здумай крутити хвостом перед моїми подругами, Софією і Феклою. Не мороч їм голови. В разі чого, я тут єдина знаю твою таємницю.
— Та я навіть не знаю цих твоїх Софію і… як ти там сказала? — скривився Стефон, удавано знизуючи плечима. — Риби багато в морі.
— Тому цих рибок обпливай стороною, — сказала я, залишаючи вовкулака на площі.
Він тільки посміхнувся у відповідь, але промовчав, зрозумівши, що сперечатися безглуздо.
Я рушила додому, плануючи спочатку допомогти сусідці, а потім насолодитися заслуженим відпочинком. Дорога вела через кам'яні вулички міста, серед яких гуляли люди, обговорюючи останні новини та плітки. Над дахами будинків висіла тонка пелена диму, що підіймалася з печей і кухонь. Зі сторони ринку доносився запах свіжого хліба та спецій.
Коли я повернулася додому і увійшла через хвіртку, одразу помітила тітоньку, яка сиділа на ґанку, зайнята своїм звичним заняттям — складанням захисних трав у невеликий мішечок.
Я наблизилась поволі до неї, знаючи, яка вона буває часами зосереджена.
— Бадьян, щоб відігнав злого духа, полин від дурного ока, безсмертник, щоб злі сили не оволоділи, — примовляла вона, обережно складаючи сухі трави в полотняний мішечок.
— Тітонько, а що ви робите? — запитала я, підходячи до столу, за яким вона працювала.
— Це захисний мішечок для тебе, від нечистої сили, — не відволікаючись, відповіла вона. — Ти зранку була сьогодні якась засмучена.
— І ви вирішили, що справа в бісах? Інша б подумала про сердечні справи, — усміхнулася я, намагаючись злегка пожартувати. — А ви одразу все нечесті приписуєте.
— Так мої предки заповідали, і їх предки, а отже і твої. Прислухайся до голосу сивини, — нагадала вона, продовжуючи свою роботу. — Все зло від темних, і хворь, і неладне на серці.
— Але тітонько, ви справді вірите, що це допоможе? Якщо чорти існують, невже оцей мішечок їх зупинить? — поглядаючи на неї з легкою іронією.
— Віриш ти чи ні, а не викидай, носи з собою, — відповіла вона серйозно, вкладаючи мішечок у мою сумку.
Ось тепер, із цим мішечком, мені точно ніщо не страшно — ні духи, ні боги. Я скептично хмикнула про себе.
