Раді Вас бачити!

Так, як на роботу не потрібно було йти, бо в кав’ярні травили тараканів, Маша прокинулася десь о пів на одинадцяту… і заснула лише під ранок. Вона майже всю ніч проплакала. Очі підпухли, неначе бджоли покусали. Так, ні за одним чоловіком вона ніколи так не плакала… живим… брат і батько не рахуються. Так, на їх похоронах Марія ревіла ще більше, ніж сьогоднішньої ночі. Але це був живий Аслан, який навіть і не підозрював про те, які пристрасті вирують навколо його персони. Може, й добре, що не знав, інакше б засміяв.

Маша лежала на дивані, вкрита ковдрою, дивилася на стелю і думала: “Як викинути цього засранця зі своєї голови?”

— Може піти до психолога? Мене ж Сергій на понеділок записав… сьогодні неділя… — лунав її голос, порушуючи тишу в порожній кімнаті. — Ні. Цей психолог до біса грошей з мене здере… А їх в мене немає…

Задзвонив мобільний телефон, і Маша зненацька підскочила. Намацала його під подушкою:

— Інуська, — прочитала напис на екрані. — Що на цей раз… цунамі, землетрус, таракани? — бурмотіла Маша, слухаючи, як грає мелодія на телефоні. — В неї завжди щось… Так. Слухаю.

— Доброго ранку! — почула Маша в телефоні.

Подивилася на годинник. — Та вже майже обід.

— Пофіг, — засмучено відповіла подруга.

— Що сталося? Голос сумний… в тебе.

— Не питай… Я дещо надумала, не знаю, що й робити, — важко вдихнула.

— Тільки не кажи, що будеш вішатись! — Марія аж присіла. — Навіть не думай!

— Ні, звісно ж. В мене взагалі-то син… А коханого немає, тож…

— Що? Знову з кимсь познайомилась через інтернет?

— Ні. Тут недалеко в селі бабка одна живе, кажуть, гадає і розказує майбутнє. Може, запитати, чи зустріну я свого принца? А може, я проклята?

— Ну й вигадала. Принца, — Марія трішки помовчала. — Може, й мені з тобою туди махнути? — Маша була не проти розпитати щось у тієї відьми про Аслана. — Ще й Шурку з собою візьмемо.

— Точно! — голос Інни помітно повеселішав. — Втрьох веселіше і не так страшно. Хоч я і не вірю в усі ці забобони, страшно щось.

— Страшно? Ти чого? Боїшся, що бабка тобі правду скаже, що ти назавжди самотньою будеш?

— Ой, не сміши! Ні, просто… ну, мало що, якесь прокляття наведе. Хоча, куди вже гірше? — Інна знову зітхнула.

— Не наведе, — рішуче сказала Маша. — Ти ж кажеш, що вона майбутнє розказує, а не змінює. Та й, якщо вона така сильна, то чого сама не живе в палаці, а в селі?

— Ну, може, вона природу обожнює, силу з неї черпає, — припустила Інна.

— Ага, — хмикнула Маша. — Ладно. Коли ти думаєш їхати?

— Сьогодні. Я вже майже зібралася. Поїздка не довга, але ж треба знайти її ще. Кажуть, вона приймає тільки до обіду, а вже… ну, ти бачила.

— За годину встигнемо?

— Спробуємо. А ти з Шуркою як?

— Зателефоную їй зараз. Думаю, вона тільки за. Їй ця вся містика подобається. Домовимось про місце зустрічі, і поїхали. Хоч розвіємося трохи.

— Добре. Я скину тобі адресу села. Набери Шурку, і передзвони мені, коли будете готові. Чекаю!

— Окей. Інусь, — додала Маша тихіше, — ти тільки… не бери близько до серця, що б вона там не наворожила.

— Добре. До зв’язку!

Маша поклала слухавку, глянула на телефон і посміхнулася вперше за добу. Ідея з поїздкою до ворожки була абсурдна, але зараз, після ночі сліз, вона відчувала гостру потребу у будь-якій, навіть найдурнішій, розвазі. І, чесно кажучи, запитати про Аслана – було б дуже цікаво.

"От і чудово, – подумала вона, – нехай вона скаже мені, що він – не моя доля, і я зможу заспокоїтися."

Вона швидко набрала номер Шури.

***

— А ти впевнена, що цей GPS нас не в болото заведе, бо не дай Боже мене за дупцю вкусить якась п’явка? — запитувала Шура, нахиляючись до Інки, яка сиділа за кермом. Їхня стара "Ластівка", яку Інна попросила у своєї матері, ледь їхала, повільно повзла розбитою сільською дорогою. Просто на автобусі вони б точно не встигли.

— Не вкусить, а присосеться.

— Мені від цього не легше. Жах.

— Як почнеться погана дорога, значить, ви майже приїхали, мені так мама пояснювала, вона була там, — відповідала Інка, вчепившись у кермо. — Я думаю, що ще трохи.

— Ох, ці бабки-ворожки, — зітхала Марія з заднього сидіння, тримаючись за ручку над дверима. Вона виглядала трохи блідою. — Завжди на краю світу живуть. Це, мабуть, щоб потенційні клієнти десять разів подумали, чи справді їм так потрібне оте майбутнє.

— Або щоб їх легше було знайти, — зауважила Шура. — Ти диви, Інно, ти ж її знайшла! Наче магнітом притягнуло.

— Це не я, це мій розпач знайшов її, — похмуро відповіла Інна. — Зате ти, Машо, виглядаєш краще. Навіть очі не такі припухлі, як зранку.

Маша скривилася. — А чого плакала, так і не зізналася.

— Мама покійна приснилася, от я прокинулася посеред ночі та почала ревіти.

— Розумію.

— Інко, не муч її, вона і так неначе з хреста знята.

— Добре.

— От зараз доїдемо, а відьма скаже: “Дівчата, ви не прокляті, просто припиніть зустрічатися з ідіотами”.

— Ідіот – це м’яко сказано, — буркнула Шура, яка постійно зустрічалася з одруженими чоловіками, наче навмисне. — От мені цікаво, чи може вона відворот від чоловіків поставити?

— Не кажи дурниць, — сміялася Інка, різко повертаючи кермо, щоб об’їхати величезну калюжу. Бруд полетів на вікна. — Через цей дощ стільки багнюки. Краще запитай, чи знайдеш собі нову роботу… А тепер тримайтеся, ми, здається, приїхали!

Перед ними з’явилося невеличке, старе, але охайне сільське обійстя. Паркан ледь тримався, але осінні квіти біля хати буяли. Біля воріт вже стояло кілька людей, які терпляче чекали своєї черги.

— Ого. Слава про неї добряче поширилася, — прошепотіла Інна, дивлячись на чергу.

— Сподіваюсь, ми встигли, — додала Маша. — Ну що, дівчата? За дозою життєвої мудрості?

Процес очікування розтягнувся майже на годину. Сонце вже стояло високо, наближаючись до зеніту, і Маша почала нервувати, що бабка ось-ось закінчить прийом. Зрештою, черга дійшла до них.

Ворожка, яку називали просто Баба Нюра, виявилася маленькою, сухорлявою жінкою з проникливим, але добрим поглядом. Вона сиділа за дерев’яним столом у маленькій, темній кімнаті, де пахло травами і воском. На столі лежала потерта колода карт Таро.

Першою рішуче зайшла Інна. Вона ледь не задихалася від хвилювання.

— Доброго дня, Бабо Нюро. Я... я хочу знати, чи зустріну я кохання? Чи буду я щаслива в особистому житті?

Баба повільно перетасувала карти, не підіймаючи очей. Потім попросила Інну зняти колоду лівою рукою. Вона розклала три карти і мовчки втупилася в них.

— Щаслива будеш, дівко, — нарешті промовила вона хрипким голосом, в якому відчувалася втома. — Але не поспішай. Твій чоловік – він не принц на білому коні. Він – як оцей занедбаний сад, — вона кивнула на одну з карт. — Ти його сама оброблятимеш, поливатимеш. Побачиш ти його там, де не чекаєш, де про любов і не думають. Ти його добре знаєш, але не бачиш. Він зараз поруч, але ти його ігноруєш, шукаючи десь далеко.

Інна аж підскочила. — Це хто? Це... це мій сусід? Він?

— Сама вирішуй, — загадково посміхнулася Баба Нюра. — Але до кінця року доля зведе вас так, що вже не розірветеся. І сина він твого полюбить. Все. Далі наступна. Немає часу.

Інна вийшла приголомшена і розчервоніла, лепечучи: «Сусід? Це неможливо!»

Наступною була Шура.

Вона зайшла діловито, поправивши елегантну сукню.

— Я хочу знати про роботу, Бабо Нюро. І чи варто мені змінювати її?

Баба Нюра знову розклала карти. Вона подивилася на Шуру з ледь помітною докором.

— Робота... Захочеш, то знайдеш. А хочеш запитати про інше, дівко, і боїшся. Карти кажуть: “Перестань гратися з вогнем”. Тобі подобається ризикувати, але цей ризик скоро тобі боком вилізе. Ти наче ходиш по лезу. Не бери чужого, бо своє втратиш. Подумай, чи варто це все того? Не потрібні тобі одружені.

Шура зблідла, її ділова хватка зникла. Вона тихенько подякувала і, ледве волочачи ноги, вийшла. Вона явно зрозуміла натяк про те, що більше не буде ходити на побачення з усяким “чужим” непотребом.

Нарешті, настала черга Маші. Вона зайшла, відчуваючи, як стискалося серце. Вона намагалася дихати рівно, повторюючи про себе: "Не питай про Аслана. Не питай про Аслана."

— Здрастуйте, Бабо Нюро. Я... я просто хочу знати, чи скоро закінчиться моя чорна смуга?

Баба Нюра подивилася на Машу особливо уважно. Вона взяла її руки у свої, сухі та теплі. Подивилася на її набряклі очі, які ледве приховувала косметика.

— Ох, доню, — зітхнула вона. — Ти не про смугу прийшла питати. Ти прийшла про чоловіка питати, який серце твоє вирвав. Ти пролила за ним море сліз, — промовила Баба, вказуючи на карту, де жінка плакала. — Він – сильний чоловік, як скеля. Він не звик підкорятися і не вмів кохати по-справжньому. Приніс горе в твою родину, але…

— Що “але”?

Баба Нюра нахмурилася і показала на дві карти, розташовані далеко одна від одної.

— Твій шлях до нього – тернистий… На цьому шляху біль, ненависть, злість, образа і… кохання. Як я вже й сказала: “Він приніс горе”, і життя твоє без нього - не життя”.

Маша слухала, затамувавши подих. Слова ворожки були як холодна вода на обпалену душу.

— Що ж робити? — тихо запитала Маша.

Баба Нюра посміхалася. — Ти сама, як сонце, якого йому так не вистачає... Не там ти кохання шукаєш. Ходиш по різних місцях.

“Це вона про спортивний клуб каже?”

— Іди. Іди додому. Твоє кохання чекає тебе вдома.

Маша вийшла з кімнати, відчуваючи дивну суміш розпачу і полегшення. Розпач від того, що все так складно, а полегшення – від того, що в цих стражданнях є хоч якийсь сенс і обіцянка.

Подруги вже чекали її біля автівки, переварюючи кожна свою порцію пророцтв.

— Ну що? Що вона тобі сказала? — Інна одразу ж накинулася на Машу. — Про принца.

Маша глибоко вдихнула і витерла сльози. — Сказала, що моє кохання чекає мене вдома.

— Ого! Це вона про твого колишнього Сергія?

— Оце так! То це, що… ти дарма його вигнала? Доведеться повертати назад.

— Нізащо. Я не буду так принижуватися, — Марія категорично відмовлялася. — А вам, що наворожила?

— Сідаємо в автомобіль, поїдемо. По дорозі розкажемо.

***

Напруга, яка тримала дівчат на підйомі під час спілкування з Бабою Нюрою, почала потроху спадати, поступаючись місцем осмисленню почутого. Інна вела машину вже не так рішуче, як по дорозі до села. Тепер її думки були зайняті лише сусідом.

— Мені потрібно... освоювати занедбаний сад, — зітхала Інна, перебираючи в голові можливі сценарії спілкування зі своїм сусідом. — Ви розумієте? Я завжди мріяла про романтика, поета, а мені пророкують... садівника! Це точно той дивний сусід. Більше немає нікого.

Шура, яка сиділа спереду, дивилася у вікно, поринувши у власні невеселі роздуми.

— А мені потрібно перестати грати з вогнем, — тихо сказала вона. — Знаєте, мені вперше стало страшно. Я ніколи не думала, що мої "ігри" можуть комусь зашкодити, крім мене самої. А тепер...

— Шуро, — Маша кинула на неї швидкий погляд. — А ти не задумувалася про те, що відчували дружини чи дівчата тих хлопців, з якими ти лазила по кав'ярнях?

— Але ж я не знала, що вони зайняті. Ці ідіоти приховували від мене цю інформацію.

— Тепер, як тільки з кимось познайомишся, відразу перевіряй паспорт.

— Я взагалі-то думала піти в той торговий центр і знайти там Дмитра. Пам’ятаєте, ну, того, на якого офіціантка каву вилила?

— Звісно ж пам’ятаємо.

— А що… Ідея не погана.

— Значить так, — сказала Маша, підвищуючи голос. — Усі ці пророцтва – це, звісно, цікаво. Але ми не можемо просто сидіти і чекати, поки вони збудуться.

— А що ти пропонуєш? — запитала Інна.

— Пропоную почати діяти. Інна, ти йдеш і робиш цьому сусідові пиріг, або позичаєш у нього дриль. Що там роблять із «занедбаними садами»?

— Добре, — кивнула Інна. — Завтра ж. Треба придумати, що саме.

— Шура, ти причипурюєшся і ходиш в той торговий центр кожного дня, поки не побачиш свого Дмитра.

— Ох, це найскладніше, — зітхнула Шура. — Але я спробую.

— А я, — Маша зробила паузу, відчуваючи, як її погляд став більш рішучим, — а я… А я сиджу вдома і чекаю на своє кохання, — вони дружно засміялися.

— А що, якщо твій Сергій миритися припреться?

— Не приведи Господь, — Маша перехрестилася.