Спочатку:
На сторінку книги
— Давай, брате, добивай його! — чула Марія голос Влада, який коментував усе, що відбувалося на рингу.
— Що там? Як наш Аслан? — не могла витримати й вона, вигукуючи, питаючи, що діється на боксерському поєдинку.
— Не знаю, який ти там сигнал йому подала і що ти робила на тому рингу, але брат, здається, все зрозумів, розлютився не на жарт... Давай, ще, ще, вріж йому! Мені потрібен мотоцикл, а це означає, ти мусиш перемогти!
— Хто? Який мотоцикл? Причому тут мотоцикл?
— Я поставив на брата всі свої гроші й хочу купити за них собі мотоцикл... Молодець, не зупиняйся, добивай аперкотом! Ну ж бо!
— Ваша толстовка пахне парфумами Аслана. Вона така велика. — Марія одяглася і вийшла з-за коробок. Закрила очі, принюхуючись до знайомого запаху, який не переплутала б із чиїмось іншим. Запах її коханого.
— Це його толстовка, я взяв у роздягальні, коли на вулицю виходив, і забув повісити на місце, — він підійшов ближче і почав збирати її волосся в пучок. — Твоє волосся підберемо, заховаємо під капюшон, бо за ним тебе можуть впізнати люди Артура.
— Владе! Де ти так довго?
— Вадим? Ти чого тут?
Десь узявся ще один спортивний чоловік, схожий на першого. Ще один брат! Ого, вони близнюки!
— Ти чого так довго? Аслан страшенно хвилювався, — говорив він, озираючись на всі боки. То поглядав на Машу, то на Влада, то на ринг.
— Цікаво, за кого він так страшенно хвилювався? Не за мене так точно, — відповів йому Влад і перевів погляд на дівчину.
«За мене?» — думала Марія, і її серце від цього калатало ще сильніше.
— Досить нести всіляку нісенітницю. Ходімо до рингу, — кивнув їм Вадим.
— Брат наказав не підходити...
— Вже можна. Ходімо!
— Так... Ти, — Влад показав пальцем на Машу, — будеш іти між нами. Я позаду, а Вадим перед тобою. Про всяк випадок. Раптом що, ми тебе захистимо, — скомандував Влад. — Будемо пробиратися крізь натовп…
