Спочатку:
На сторінку книги
Чесно, вона зовсім не хотіла йти в цей стриптиз-клуб, але її ноги якось непомітно самі її туди несли.
Швидко якось дійшла. Причаїлася за деревом неподалік і стояла, спостерігала за цим так званим закладом. Марія ж не дурепа, щоб відразу туди йти. Так, і ці два амбали, що стояли на вулиці біля дверей, навряд чи її впустили б.
«Що ж робити?»
Скільки хвилин Маша простояла у своїй засідці, вона не знала, але шалений холодний вітер вирішив випробувати її ангельське терпіння. А вона, між іншим, одягнена у світло-зелену футболку та свої улюблені джинси, тепла осіння куртка каталася в автобусі.
«Це ж треба було її забути? Так бігла на той автобус, боялася запізнитися. Краще б запізнилася. Чорт!»
Здається, вона побачила на горизонті блискавку. Так ось звідки налетів цей вітер. Буде дощ.
«Чудово! Чудово!»
— Блискавка восени?!... Якась аномальна погода.
Бракувало ще потрапити під дощ і застудитися.
Марія простояла, напевно, вже хвилин двадцять п'ять і встигла змерзнути, але з цього клубу не вийшла жодна людина, хоча автомобілів, напевно, з десять стояло припаркованих біля нього.
— Я так додому не доїду. У кого просити телефон? Немає нікого. Цих мордоворотів взагалі боюся. А мені потрібен телефон.
«Потрібно якось зайти до клубу. Може вдасться попросити у когось телефон і зателефонувати до подруги, попередити, де вона. Щоб знали, де шукати тіло, раптом що»
— Я, здається, зараз виглядаю не найкращим чином. Таку замазуру навряд чи пропустять. Але можна ризикнути.
Маша розпустила своє волосся, яке було зібране у хвіст. Дістала з сумочки гребінець і якось там з горем навпіл розчесала його.
Ух... Серце, здається, вже в п'ятах. Притиснула до себе сильніше свою сумочку і пішла так до них, гордо, наче щодня відвідувала такі заклади.
Ці два чоловіки стояли, дивилися і посміхалися.
«Добре! Якщо усміхаються, отже, можуть і пропустити. Аби не запитували, де я тут взяла в кущах».
Плечі розправила, груди вперед. Намагаючись йти ходою моделі. Поки до них ішла, то їй на голову впало кілька крапель дощу. Обіцяний дощ був уже на підході, і Маша теж.
— Привіт, лялечко! — Слава Богу, один із них почав першим. Такий симпатичний чоловік, високий, злегка накачаний.
— Привіт, хлопці! — Все, що змогла із себе видавити. Стояла, посміхалася своїми всіма зубами, а всередині був землетрус.
— Новенька? — Запитав інший. — Сюди такі через день приходять.
«Ці придурки реально подумали, що Марія стриптизерка? Прекрасно!»
— Новенька. Щойно з конвеєра, — відповіла жартом.
— З конвеєра? — вимовив він. — А ти весела.
— То я... пройду? — сказала їм і знову кокетливо посміхнулася, а в самої аж ноги підкошувалися від хвилювання.
— Іди, звичайно, — відповів той, що красивіший.
Вона пішла, не озираючись. Зачинила за собою двері і видихнула.
— Що робити? У кого просити телефон, щоб зателефонувати? Перший раз у такому клубі та навіть не знаю, куди йти, — бурмотіла під ніс. — Ще не дай Бог зайду не туди, потім проблем не оберуся.
«Потрібно поговорити з однією зі стриптизерок, може, вона дасть мені свій мобільний.»
Якось непомітно проскочила в саме лігво. Центр події. Напівтемний зал, повно чоловіків, накурено, і голі дівчата крутять своїм задом під музику. Одна краща за іншу. Звичайно, дівчата викладалися на всі двісті. Танцювали красиво.
— Мені б так навчитися.
Марії спало на думку, що вона могла б іноді танцювати стриптиз своєму коханому, якого в неї більше не було. Ну... крім Аслана, звісно ж. Йому вона точно не танцюватиме той стриптиз. Хоча дівчина не хотіла його кохати, але ж серцю не накажеш. І він вічно крутився в її думках, серці. Навіть снився. Настільки часто, що вже дістав. Марія постійно про нього думала. А зараз вже й почав ввижатися. Он, сидить біля самісінької сцени, щось показує пальцем на одну із стриптизерок.
«Стоп! Аслан! О ні!»
Здається, цей чоловік почав дивитися на Марію, так і завмерши з тим пальцем, який тицяв у стриптизерку. Маша стояла з майже відкритим ротом, здивована, як і Аслан, притулившись до стіни.
Потрібно тікати.
Маша зробила крок убік, потім ще один. Все ще притулившись спиною до стіни, просувалася до виходу і дивилася на Аслана впритул, а він, як на зло, теж очей з неї не зводив.
«Господи! Я сподіваюся, цей придурок мене не впізнав.»
Щоб не привертати сильної уваги до себе, вона помалу проходила до виходу. А якщо раптом хтось щось запитає, то сказала б, що стало зле і їй потрібно на свіже повітря. Хоч це і не брехня, Марії дійсно було зле. Вона була просто в шоці.
— Куди так швидко? — Почула чоловічий голос за спиною. Чиясь рука смикнула її за футболку на спині. Двома величезними кроками він скоротив відстань між ними та своїми долонями охопив її за плечі, притис до стіни. Марія ойкнула від несподіванки та підняла на нього погляд. Його темні очі зустрілися з її. Марія хотіла щось крикнути на кшталт: "Відпусти", але...
— Ти навіщо сюди прийшла?! — крикнув Аслан. — За чим?... За цим? — Його губи притиснулися до її в несамовитому поцілунку.
Марія розгубилася і спочатку ніби відповіла на поцілунок, але це ж все було не сном, і дівчина взяла себе в руки та вирвалася з його обіймів, дала ляпаса.
— Що Ви робите?!
— Боже! — Аслан скривився. Він, примружуючись, кинув швидкий погляд по всьому її тілу. Марія в цей час злякано притискалася до стіни. Вона не знала, яка буде його реакція на її ляпас.
— Тоді навіщо? — запитував. — Якщо не за цим? — Він продовжував дивитися на бездоганні риси обличчя дівчини і не міг відірвати погляду. Вся ідеальна... Для нього ідеальна. Але найбільше його зводили з розуму її губи. Аслан не міг повірити, що щойно цілував їх. Наважився ж на таке. Самогубець.
Він був старшим за Марію і розумів, що не повинен лізти до дівчини. НЕ ПОВИНЕН!!! От тільки серцю було пофіг. Чоловік злився і на себе, і на неї, за те, що вона вешталася по таких місцях. Хоча... більш за все, що ревнував. І від тих ревнощів поцілував. Дурень. Все зіпсував.
— Не Ваша справа, чого я тут. Більше не робіть так, — розвернулася, щоб піти. Так, їй сподобався цей поцілунок, і Аслан дуже подобався, тільки не можна його кохати. Не можна.
— Добре, — спокійно відповів. — Не буду, тільки не тікай.
Маша зупинилася. Цей чоловік щойно нагло її поцілував, так, ніби кохав все життя. Так, як і писав у своїх листах, от тільки якогось біса він про ті листи взагалі не згадував. Від слова — зовсім! Неначе й ніколи не писав їх. Може, думав, що вона перша розповість йому, що бачила їх і читала, або ж... Йому стало соромно за ті слова, що в листах? За ті зізнання в коханні? Написати зміг, а сказати в очі — ні.
Маша злилась на нього. Ну, чому він мовчав? А може, злилась на себе, за те, що читала їх, за те, що покохала?... Стоп! Аслан писав, що на його торсі є татуювання — її ім'я, там, де серце. Цікаво, а яке воно? І як це його побачити?
— Я не тікатиму. Тим паче, що на вулиці дощ, — дівчина з чоловіком стояли майже біля дверей. Вона дивилася на його торс, там була чорна сорочка, без краватки, розстібнутий комір і закатані рукава. Цей стиль найбільше пасував Аслану, навіть більше ніж боксерський прикид. От тільки через сорочку не роздивишся те татуювання.
— Ти тут сама чи з кимось приїхала? Якщо потрібно, то я відвезу тебе додому.
Маша не хотіла приймати допомогу від вбивці свого брата. Краще пішки йти в грозу, чи повзти, тільки не їхати з цим...
— Не потрібно, я... я... я не сама.
— Брешеш, — він злився ще більше. Чоловіку дах зносило від однієї тільки думки, що його Марія приїхала сюди з якимось мудаком або ще гірше — приїхала заробляти стриптизом... точніше, підробляти, адже Аслан знав, що дівчина працює офіціанткою. Тож їй грошей явно не вистачало. Він знав про неї майже все.
— Навіщо тобі це?
— Що "це"?
— Ти добре зрозуміла, про що я.
— Ні.
— Танцюєш тут?
— Що?! — Маша спочатку не зрозуміла, про що Аслан говорить загадками.
— Потрібна робота, то приходь до мене в клуб, там...
— О, ні! — вона навіть не дозволила йому договорити. — Прислуговувати Вам я точно не буду. — Здається, Марія злилася ще більше, ніж Аслан.
«Ти ба... Ще не вистачало працювати на цього вбивцю. Нізащо!»
— Чому так категорично? — він не посміхався. Дивився їй в очі, потім на губи, потім знову в очі. Наближаючись повільно, знову... Ця бісова сексуальна романтика, яка літала в повітрі, і здавалося, що вона літає тільки біля них двох. Аж таки і кружляє! Аслан торкнувся її руки, яка лежала на сумочці.
— Не торкайтеся! — Машу неначе струмом ударило. Не можна було дозволяти Аслану так торкатися до неї, інакше це все могло погано закінчитися.
— Добре, — він підняв обидві руки. — Добре.
Насправді Марія і сама хотіла б доторкнутися до цього чоловіка. З її голови не виходив поцілунок. Марія майже знову відчувала, як його губи торкалися її губ, і дотик руки.
«Боже, це нестерпна мука»
Маша розуміла, що потрібно м'якше поводити себе, бо так ніколи не зможе вивести Аслана на розповідь про листи. Якщо вона буде весь час злитися і відсторонятися від нього, то цей чоловік навряд чи зізнається їй, що писав їх. Тож потрібно міняти тактику. Бо ще ж дуже кортіло роздивитися те татуювання. Добровільно сам перед нею Аслан не роздягнеться просто так. «Може... може... його сорочку облити кавою?... Чи вигадати щось інше?»
— Я змерзла. Можна десь погрітися? — Марія враз змінилася, чим неабияк здивувала Аслана, але чоловік навпаки зрадів такій поведінці. Він сам хотів, щоб Марія припинила його боятися і ненавидіти.
— Звісно ж... Ходімо... — чоловік підняв руку, щоб покласти Маші на плече, але вона застигла в повітрі. Мабуть, Аслан зрозумів, що не варто цього робити, не варто знову торкатися…
