Спочатку:
На сторінку книги
Сиділа в автобусі та їхала додому. Дивно звучить: «від дому додому». Так, батьківський дім — це все. Це дитинство Марії, її юність, її серце. На душі було важко, і Маша, залишивши його, зрозуміла, якби в неї були гроші, багато грошей, то вона б нізащо не продавала той будинок.
Таке відчуття, що сама в себе виривала з грудей серце. Хотілося плакати, але в автобусі повно людей, тож довелося почекати зі сльозами. Ще їхати й їхати, і щоб не збожеволіти, Марія вирішила прочитати інші листи. Ще два. А потім… потім обов’язково напише відповідь.
***
— Привіт, кохана!
Так, я все-таки це написав — КОХАНА. Сподіваюся, ти не проти. Хоча, якщо й проти, то я про це навряд чи дізнаюся.
Усе думав, що тобі написати. Тоді, коли ти приходила на бій, і я побачив тебе, мені захотілося перемогти. Не для себе, а для тебе. Щоб ти помітила мене. Щоб зрозуміла, що я можу захистити свою жінку. Я тоді після бою спостерігав за тобою з-за рогу. Як зараз пам’ятаю, у що ти була одягнена червоні шортики, дуже, до речі, сексуальні. Я тільки й робив, що дивився на твою попу. Ти вже вибач, але я все ж таки чоловік, і від цього нікуди не дінешся. Ти тоді вийшла на вулицю зі своєю подругою, а я… я поперся за вами з чорного ходу. Навіть шкодую, що тоді не підійшов до тебе. Між нами різниця у віці і я подумав, що тобі дорослий чоловік нафіг не потрібен, бо ти молода, приваблива і хочеш зустрічатися з однолітками. Я… боягуз… Може, якби я це зробив, то все склалося б інакше. Ми б познайомилися… Я, правда, не знаю, що було б далі, після цього знайомства, і не впевнений, що сподобався б тобі, але це все ж краще, ніж нічого. Я став по-іншому дивитися на світ. Тепер мене не лякає різниця у віці, аби вона не лякала тебе. Ось тепер пишу ці листи, як ненормальний, і Бог знає, куди вони йдуть. Може, їх узагалі адміністрація в’язниці викидає або спалює нахрін, а я тільки даремно стараюся… Найімовірніше, що так, адже не отримав жодної відповіді.
Ти могла б написати хоч про те, як ненавидиш мене. Мене б і це цілком влаштувало, я зрозумів би, що ти все-таки прочитала їх.
Знаєш, а може, ну його все до біса! Може, перестати писати? Адже це вже схоже на якусь шизофренію. Таке враження, що я пишу для себе, що я придумав тебе, що ти мені наснилася. Що тебе ніколи не було і вже не буде. Я вже починаю сумніватися, а чи ти взагалі існуєш? Може, ти лише плід моєї хворої уяви?! У цих стінах мені не вистачає жіночої ласки, ось я і божеволію тобою, усе ще думаючи, що ти справжня.
З глузду з’їхати! У мене точно їде дах!
Але так чи інакше, я вийду звідси вже іншою людиною. Ці стіни дуже сильно змінюють людей, якщо не вбивають, то калічать точно… Мені чотири ребра зламали. Ну їх нафіг, ці бої, боюся, залишуся калікою. І кому я буду потрібен такий… тобі точно ні.
P.S. Твій Аслан
***
— Дівчино, ви виходите?! — її штовхала в бік незнайома жінка. Вона стояла в автобусному проході з двома великими сумками. Маша дивилася у вікно, щоб зрозуміти, де вони. Очевидно, ще не приїхали.
— Ні, не виходжу, — Маша поклала лист у конверт і сховала його до сумочки.
— Тоді посуньтеся до вікна, я сяду, — жінка намагалася всадити в крісло свою величезну дупу. До ніг підсунула одну сумку, а друга лишилася стояти на місці. — Ще вкрадуть, коли засну, якщо засну… Ти, красуне, спати не збираєшся?! — глянула на дівчину.
— Ні, — Марія відсунулася від неї ближче до вікна. Від жінки віяло парфумами впереміш із запахом хліва. Напевно, чергова «корівниця», яка їздила на базар продавати молоко, сир.
— Тоді стережи мої сумки. Раптом я засну. Я з четвертої ранку на ногах. Втомилася… Хто там ще дзвонить? — з великої сумки почулася музика. Тітка почала шукати свій телефон. — Любко, привіт!… Я в автобусі. Скоро буду вдома…
Жінка розмовляла телефоном, а Марія не підслуховувала. Вона почала читати останній лист. Їй аж шкода було конверт відкривати, тому що розуміла, що вся ця краса закінчиться, як тільки вона дочитає останнє слово. А їй ще хотілося. Хотілося, щоб листів було багато. Щоб вона могла насолоджуватися ними щодня.
***
— Доброго дня, Марія.
Не хотів тобі більше писати, але вирішив, що напишу востаннє. Так, тобі не здалося, я, так би мовити, прийшов попрощатися. Зеки весь час сміються з мене, кажуть, що скоро почну розмовляти з тобою, не те що листи писати. Вони мені натякали, що я вже уві сні кличу тебе. Шепочу твоє ім’я. Ти знаєш, мені стало страшно, а що, якщо вони мають рацію? Я навіть не помітив, як збожеволів, ну, тобто божеволію через тебе. Жодного разу в житті не почувався так кепсько. Мене наче рвуть на частини… Так, я зізнаюся, за ці три роки я вже звик до тебе. Мені здається, що ти найрідніша мені людина, але… адже це не так. Не рідна ти мені. Не моя по-справжньому. Ти лише кохана… і все. Недосяжна.
Коли я вийду, знай… якщо раптом нам не вдасться зустрітися і тобі потрібна буде допомога, хоч якась… знайди мене. Не бійся. Ти навіть можеш не підходити близько, якщо я тобі такий неприємний. Просто прийди в мій бійцівський клуб у червоній сукні… і я все зрозумію. Без слів. Це буде твій сигнал про допомогу.
Я в боргу перед твоєю сім’єю. Вибач, якщо зможеш.
І все-таки, якщо ти справжня, то знай, я кохаю тебе.
P.S. Твій справжній Аслан
***
— Я справжня, — прошепотіла пересохлими губами, щоб не розбудити тітку.
***
Поки дійшла від зупинки до квартири, було вже темно. Зголодніла, змерзла, але була щаслива. Марія знайшла своє кохання. Навіть не підозрювала, що коли поїде упорядковувати батьківський будинок, то приїде звідти вже не одна, а з листами, які перевернули її життя.
Маша повернулася звідти з коханим чоловіком у серці. Так захотілося написати йому також. Хоч щось, хоч одне слово. Хоч «привіт». Шкода, що вона не побачить виразу його обличчя, коли він отримає її листа. Напевно, знепритомніє. Марія не уявляла навіть, якою буде реакція Аслана на її «твір мистецтва», тому що не дуже вміла листуватися… але дуже хотілося.
— Якщо все вийде, ми зможемо два роки листуватися, а потім, коли він вийде з в’язниці, обов’язково зустрінемося. Я так цього хочу…
І ось, присіла за стіл, дістала ручку, вирвала аркуш із зошита і… наче слова проковтнула. А що писати? Хотілося про все на світі, але розуміла, що він їй поки що стороння людина, чужий чоловік, якому її мрії можуть бути до лампочки. Тому треба було написати щось таке, щоб не налякати і щоб самій не сильно зганьбитися. Потрібно просто дати зрозуміти людині, що вона вибачила йому, нехай його душа заспокоїться.
***
— Привіт, Аслане.
Ти, напевно, шокований тим, що через стільки років я написала тобі. Якщо чесно, то я сама в шоці від себе. Ось пишу, і рука тремтить від хвилювання, а серце б’ється аж в грудях болить. Знаєш, я спочатку тебе ненавиділа. Ну, ти й сам знаєш чому. Я пропущу цей момент. Не хочеться ворушити минуле. Те нещасливе минуле. Хочеться жити в майбутньому. У тому майбутньому, в якому є ти. Так, ТИ! Я зрозуміла одну важливу річ — не можна судити людину, не впізнавши її ближче. Не можна ненавидіти, не розібравшись у своїй ненависті до неї чи в собі. Потрібно постаратися знайти в собі сили та зрозуміти людський вчинок. Так би мовити, залізти в душу людини й подивитися на світ її очима. Але мені хочеться йти ще далі. Мені хочеться влізти не тільки в твою душу, а й у серце. Я хочу, щоб ти кохав мене. Щоб оберігав, обіймав. Хочу доторкнутися до тебе вперше в житті й відчути, яка на дотик твоя смаглява шкіра. Я хочу цілувати тебе й загоювати губами твої рани. Я хочу прокидатися з тобою вранці, обіймати, уткнувшись носом в твою шию, і вдихати твій запах. Я хочу пізнати тебе ближче. Я хочу знати про тебе все, навіть твої секрети та фобії. Я… я, напевно, божеволію, якщо пишу тобі все це. Адже ти практично мені чужа людина. А так хочеться, щоб був рідним. Щоб був моїм.
Я незаміжня, і хлопця вже немає, тож у мене є час думати про тебе. Так, ти правильно зрозумів, я про тебе думаю. Навіть пам’ятаю, який ти величезний і красивий. Шкода, що доля не звела нас раніше. Я б із задоволенням пішла з тобою до якоїсь кав’ярні… Це натяк.
Знаєш, мені хочеться тобі дуже багато розповісти. Моя мама померла, батька теж давно немає, і… брата. Так що я одна, досі самотня. Але моє серце, яке так шалено колотиться зараз від того, що я пишу тобі… каже мені, що ти коханий, ним коханий. Так, серце моє покохало тебе, як тільки я вперше побачила тебе на рингу. Шкода, що тоді ти не підійшов до мене, я так хотіла цього.
Так хочеться кричати на весь світ, що я тебе кохаю. Так хочеться тебе побачити. Дуже сподіваюся, що ти живий і здоровий. Дуже!
Я прошу тебе, живи! Ти тільки живи! Хоч ти живи, адже в мене, крім тебе, немає більше нікого.
P. S. Люблю тебе. Твоє Мишеня.
