Спочатку:
На сторінку книги
Офіціант вийшов.
Маша з Асланом сиділи в якійсь дивній кімнаті… вдвох. Вона була невеличкою, з одним маленьким червоним диванчиком, ще меньшим круглим столиком і… все. У тій кімнаті більше нічого не було, абсолютно. Марії стало трішки ніяково, адже вона почала уявляти в своїй голові, для чого була ця кімната, точніше — для кого. Явно для двох: стриптизерки і клієнта. І те, для чого тут стояв цей червоний диванчик, на якому Аслан розсівся, наче пан, Марія теж уявила.
«Боже!»
Невже не знайшлося для них пристойної кімнати, щоб трішки погрітися і випити кави?
До речі, про каву… У Маші дозрів геніальний, як на її думку, план. Вона ніби ненароком проллє каву Аслану на сорочку. Дівчина мала величезну надію, що він зніме перед нею ту сорочку. Маша дуже хотіла побачити те татуювання, ну, звісно ж, якщо воно існувало. А раптом цей чоловік обдурив її в листі й татуювання з її іменем не зробив? Зате вона, як остання ідіотка, ні світ ні зоря поперлася до того тату-салону, щоб зробити тату з його іменем на своєму животі. Тепер Марія і сама не знала, навіщо зробила це, мабуть, поспішила, адже слів кохання від Аслана явно не дочекаєшся.
— Боїшся… мене? — Аслан, зазвичай впевнений у собі чоловік, запитав так, ніби сам боявся. Кого боявся? Її? Себе? Чи їх обох у цій кімнаті?
— Ні, — так, як більше не було де присісти, Маша помалу, не поспішаючи, присіла на інший бік диванчика. Тож між ними була відстань… невелика… так би мовити, на ще одну людину. Маша сподівалася, що Аслан до неї чіплятися не буде, бо якщо йому щось спаде на думку, він її зловить вмить, тільки руки простягне, свої накачані, красиві руки… особливо пальці.
«СТОП! Не час думати про його пальці».
Потрібно не відволікатися, мати ясну голову, холодне серце і спокійний стан.
«Спокійно. Все добре», — повторювала подумки, щоб не нервувати.
Хіба ж можна бути спокійною поруч із таким красенем, та ще й розуміючи, що скоро доведеться пролити каву на його офігенно красиву сорочку? Ще більше лякала реакція Аслана на це. Якою вона буде?
«Боже, помилуй!»
— Щось довго каву не несуть, — дівчина злякано дивилася на нього, боячись поворухнутися, а Аслан, що ховав свої емоції як міг, не відривав очей від такої досконалої краси. Маша все дивилася на ідеальне чоловіче обличчя і твердий серйозний погляд, що вселяв непохитну впевненість і силу, і зовсім не розуміла, що саме їй в ньому подобалося найбільше.
— Ти кудись поспішаєш? — запитав, ніби безчутлива та позбавлена емоцій людина. Сидів майже нерухомо. Кілька разів він замислено проводив долонею по підборіддю з короткою темною щетиною і поправляв комір своєї темно-синьої сорочки. Дивно, адже Марія була впевнена, коли вони стояли біля входу, що сорочка чорна.
— Мені завтра на роботу, — уточнила Маша, чому поспішає додому. А ще… ще вона страшенно хотіла їсти. Ще зранку як поїла, так і все. Прокаталася в тому автобусі сплячи й такої халепи наробила собі. Тепер тут застрягла. Не встигала на автобус, так бігла, що навіть собі пиріжка ніякого не купила. Але про те, що вона хоче їсти, Аслану не скаже. Тільки б свідомість не втратити з голоду. У неї таке буває, особливо, якщо ще й перенервує. А як тут не нервуватися, якщо опинилася у стриптиз-клубі в одній кімнаті з вбивцею свого брата?
Довгі пасма волосся спадали на її обличчя, і коли вона все ж повільно підняла голову, Аслан поглянув, якими гарними були її повні губи, що зблідли. Не нафарбовані, справжня краса. Було в її зовнішності щось м'яке й по-справжньому жіночне. Чоловік роздивлявся її всю, раз випав такий шанс, і розумів, що та дев'ятнадцятилітня дівчина в яку він закохався чотири роки тому, виросла. Вона стала ще привабливішою, яка так і манила його. Невже він у свої майже сорок знайде в собі сміливість, щоб звабити її? Хіба це чоловічий вчинок — зваблювати тих, хто тебе не хоче і не кохає? Примушувати бути з ним? Аслан навів довідки про Марію і знав, що хлопця в дівчини немає, тільки це не привід добиватися її. От тільки серце… і фантазії… його фантазії. Та… у цих фантазіях Маша вже давно лежала оголеною на цьому бісовому диванчику, а він пестив її.
Потрібно тримати себе в руках і придивитися до дівчини, щоб зрозуміти, як вона ставиться до нього. Невже й досі ненавидить?
Цю напружену обстановку перебив стукіт у двері. Який вічливий офіціант. Мабуть, думав, що вони роблять непристойні речі. Марія аж зашарілася. Сором який, адже це неправда.
— Ваша кава та чай, — сказав високий офіціант у білосніжній сорочці та чорному довгому фартуху. Він розгублено зупинився в дверях. Аслан кивнув, щоб ніс до них і поставив на стіл.
У Марії серце враз почало страшенно калатати. Вона й гадки не мала, як облити Аслана кавою.
— Дякую, — дівчина мовила офіціанту, який майже виходив за двері. Аслан свій чай поставив собі, а її чорну каву, яку Марія не любила й не пила ніколи, він поставив їй ближче.
— Прошу. — Аслан мило посміхнувся, наче сам їй робив ту каву… зранку… після їхнього сексу. Чорт! Як же це спокусливо.
Серце Маші калатало і калатало, ще й руки почали тремтіти, коли вона злегка підсунулася, щоб бути ближче до його сорочки. От тільки ці нерви, це хвилювання, ще й голод дали про себе знати. В очах почало темніти, шуміти у вухах. Коли Марія взяла свою каву, її план провалився… вона пролила каву не на сорочку Аслана, а на свою світло-зелену футболку. Чашка випала з руки, і вона на секунд п'ять втратила свідомість. Відчула гарячу каву на своєму животі й розплющила очі.
— Господи! Маша! — крикнув Аслан. — Що з тобою? — він взяв її за плечі. — Що?
Вона кліпала очима, приходячи до тями, а чоловік підтримував її голову рукою і ніжно клав на диванчик.
— Ти обпеклася. Дай я гляну, — він задер її футболку на животі.
— Ні!... Боже, ні! Не потрібно. Все добре. Мені не болить, — Маша злякано ховала руками свій живіт, а особливо татуювання з його іменем.
— Що ж добре, якщо не добре? Може, я тебе в лікарню відвезу?
— Ні. Я… я не поїду з Вами, — вона проковтнула слину. В очах трішки розвиднілося. Потрібно було просто дістатися додому і поїсти по-людськи. — Якщо можна, викличте мені таксі, будь ласка. І якщо можна, заплатіть за нього, бо в мене з грошима зараз проблеми.
— Але ж я сам можу відвезти теб…
— Ні. Я не в лікарню… додому… без Вас.
План провалився з тріском. Ще й зганьбилася.
— Впевнена? Може все ж таки…
— Впевнена.
Аслан не на жарт злякався за дівчину і хотів допомогти від щирого серця. Він дуже хотів бодай щось зробити для неї, заради неї. Хотів бути корисним у її житті, але… Маша відмовлялася… Бо ненавидить… Хоча…
Аслан загадково посміхався, коли набирав номер таксі на своєму мобільному. В його душі зажевріла надія на те, що вони ще можуть бути разом, адже він побачив… СВОЄ ІМ'Я на її животі. І ДО БІСА різницю у віці!!!
