Раді Вас бачити!

Чотири роки тому...

Вперше в житті Марія пішла… Ні, не пішла, а її ледве вмовили, майже силоміць випхали з будинку, щоб подивитися на бій. У той самий клуб, де постійно бився її брат. Він колись запрошував сестру, але дівчина не була готова до такого видовища… Та, що там казати, вона й досі не готова.

В її подруги Валерії вчора був День народження, і вона вирішила зробити собі подарунок. Усі подаровані гроші вона витратила на квиток. Ух, і дорогі ж квитки в ті бійцівські клуби, я вам скажу! Добре, що Маша йшла задарма — брат за неї попросив. Дівчата дві години перлися маршруткою до міста, до цього клубу, бо жили за містом, майже під лісом.

Валерія не припиняла кричати подрузі під вухо, коли на рингу два незнайомі Маші дядьки почали по черзі дубасити один одного. Вона не могла так само кричати. Дикість якась. Сором. Жах. І не одна її подруга знущалася з барабанних перетинок вух Маші, ще й усі ті люди, які стояли позаду дівчат. Благо, подруги стояли в першому ряду. Як пояснювала Лєрка, це найзавидніші й найдорожчі місця. Видно було все, навіть родимку під лопаткою в одного з бійців.

Брат Марії бився перед ними і, слава Богу, виграв. Після його бою вона хотіла йти додому, але подруга не пустила. Сказала, що прийшла сюди, аби подивитися на якогось «Дикого Лева». Ну й прізвиська в цих бійців, немов у зоопарку, чесне слово. Валерія любила всіх цих спортсменів. У неї аж слинки текли на них. Якби могла, то дала б кожному. Ця дівчина втратила невинність ще в чотирнадцять… Не те що Маша. Адже Марія була трохи сором'язливою і говорити про секс не вміла і не хотіла… ні з ким. Відразу червоніла і ніяковіла.

Та, гаразд, не будемо про це, адже бій закінчився, і люди почали кричати нові імена.

«Господи, я сьогодні додому повернуся глухою і з мігренню. Від цього крику голова пухне».

— Лев наступний! — кричала Валерія. — Чуєш, люди кричать!

— Лев! Лев! Лев!... Дикий Лев!

— Хто він?! — Закривши одне вухо долонею, Маша примружилася. Так, напевно, на мітингах не кричать, як у цьому клубі.

— Він — улюбленець публіки. Він — найкрутіший дядько, якого я коли-небудь бачила. Він — найсексуальніший і страшенно сліпуче красивий. Він — моя мрія! Він — Дикий Лев! — із захопленням та іскорками в нафарбованих очах відповідала подруга, наче на рингу з'явиться сам Господь Бог чи його заступник.

Ох, святі небеса!

— Хто?! — перепитувала Маша, так і не зрозумівши, що та щойно протараторила. Але відповіді не почула, бо публіка затихла, і якийсь чоловік почав оголошувати в мікрофон:

— Пані та панове, особливо пані, я знаю, що більшість із вас прийшли сюди за тим, щоб побачити ЙОГО!!!

— Лев! Лев! Лев! — кричала шалена публіка.

«Таке відчуття, що в психлікарні сьогодні вирішили випустити всіх хворих і привезти на цей бій».

— Так! І момент, на який ви всі чекали! Боєць, заради якого ви прийшли! Кращий із кращих! Непереможний Аслан — Дикий Лев!

— Аслан! Аслан! Лев!

— Лев! Лев! Лев! Лев!

Марію кинуло в приємне тремтіння, коли вона почула це ім'я. Гарне, загадкове ім'я. Здавалося, що на ринг вийде не менш гарний чоловік, не менш таємничий… Невже реально Бог?!

І він таки вийшов…

Ще раз святі небеса!!!

— Господи, Лев! — подруга вже почала перекрикувати натовп людей.

Маші стало соромно стояти біля неї. Вона не думала, що Валерія настільки ненормальна. Вона ніби почала молитися тому Леву. Її погляд нагадував очі загіпнотизованої дурочки, яка потрапила до секти прочан, що моляться і поклоняються таким от дядькам… Чи… Богам! Сонцю! Дияволу! Дурдом!

Чоловік у чорній накидці з капюшоном хапався за верхній канат і перестрибував через нього на ринг. Марія помітила, що на ньому не було рукавичок, як і в усіх попередніх бійців. Це, мабуть, не справжній бокс… якісь бої без правил. Зате дівчина змогла побачити його гарні пальці, зігнуті в кулак.

— Я готова померти заради цього кавказького красеня, — шепотіла Лєра їй на вухо.

Це звучало так, ніби вона назвала його «кавказьким жеребцем». І Маші здалося, що половина жінок, які п’ялились на ринг, його таким і вважали. І Маша теж дивилася на нього. Дивилася, придивлялася, намагаючись зрозуміти, в чому він такий гарний. НЕ Бог і НЕ Диявол… мабуть, щось середнє.

«Чим цей дядько їх усіх притягує?»

І Маша зрозуміла це, коли чоловік почав знімати з голови та плечей свою чорну атласну накидку з малюнком лева на спині. Лев повільно повертався, оглядаючи присутніх, вдивляючись у натовп. Він страшенно спокусливо усміхався всім, знаючи, що всі ці тітоньки приперлися в клуб заради нього. Але все ж він продовжував когось шукати в цьому дурдомі. А Марія не зводила очей з його погляду.

«Ну, кого… кого ж шукаєш? Може, якусь нафарбовану блондинку з п'ятим розміром грудей?»

Цей Лев ніби почув її голос. Немов заліз в її мозок і прочитав її ідіотську думку.

Господи! Господи!

«Він подивився на мене. На мене!!! Навіщо? Навіщо він це зробив?!»

Марія… хотіла відвернутися зараз же, але… не змогла. Так само як і Валерія, наче загіпнотизована дурочка з тієї самої секти, витріщалася на нього. У нього темні очі, здається, чорного кольору. Це якийсь кінець світу. От дурепа!

Йому років тридцять, а може й всі тридцять п’ять. На обличчі дуже гарний. Риси якісь дикі, і від нього немов віяло небезпекою. Може, тому його всі й називали Дикий Лев. Сам високий, приблизно під метр дев'яносто. У їхньому невеликому селищі таких чоловіків вдень із вогнем не знайдеш. Тож Маша вперше ось так близько бачила таку досконалість. Її брат теж дуже красивий спортивний хлопець, але й йому було далеко до цього Аслана.

На ньому були одягнені чорні шорти, які облягали його сильні м'язисті ноги. Його тіло смагляве, підтягнуте настільки, що в очі одразу впадали біцепси, трицепси. На плечі татуювання — голова лева з відкритою пащею та великими іклами. Він і справді страшенно красивий. Диявол… НЕ Бог. Від Бога лише офігенна посмішка.

Цей Лев так сексуально посміхався.

«Це він мені посміхається?!... Капець!»

Його посмішка була надто інтимною, і Марія почервоніла. Чорт!

Дівчина все ж сподівалася, що посміхався він Валерії, яка божеволіла від нього. І яка кричала, верещала як різана. Секта, прочани й усі інші любителі мракобісся — позаздрили б.

— Я не зрозуміла, це що, він зараз на тебе дивився?! — З претензіями вдарила подругу по плечу Лєрка. — На тебе?!

— Та ні! Не вигадуй! Я з ним навіть не знайома.

— Але ж твій брат знайомий. Може, він щось про тебе розповідав?

— Гадки не маю.

— «Шалений Вітер», пані та панове! — продовжував оголошувати чоловік у мікрофон. — Зустрічайте!

І на ринг застрибнув ще один боєць, у синій накидці. Він зростом трохи нижчий за Лева, і не такий гарний, але й не виродок.

«Я, напевно, не зможу дивитися, як Дикого Лева дубасять. Не зможу! Я вперше бачу цього чоловіка, а вже шкодую. Я й на бій брата дивилася крізь пальці, ховаючи обличчя руками».

— Може, поїдемо додому? — запитала Маша в Лєрки і зрозуміла по її погляду, що краще б мовчала. Вона додому не збиралася, це точно. Швидше відгризе їй обидві ноги, щоб не змогла піти, і сама не піде.

— Ти сказилася?! Піти та пропустити таке?!... Нізащо! Я всі подаровані гроші витратила на це видовище, а ти мені тут додому рвешся. Мені мій Аслан постійно сниться з того часу, як я вперше його тут побачила. Я так хотіла його ще раз побачити. Ні! Стій і дивись… Обіцяю, не пошкодуєш, — загадково посміхнулася.

— Твій Аслан?! — здивовано дивилася на неї і не вірила вухам.

Ця дівчина здуріла, дахом поїхала через якогось смаглявого двометрового дядька.

«Тут що, перед боєм у повітрі розбризкують якісь феромони? Підозрілий зал».

— Так, мій! Я так хочу, щоб він був моїм! Я готова вмирати кожного дня, лише за одну ніч із ним… Все, тихо! Бій розпочався!

«Боже, за що люди тільки готові віддати своє життя. Це ж абсурд! Як можна хотіти вмерти заради якогось незнайомого, спітнілого, чужого дядька? Ні, я б нізащо в світі не погодилася б на таке».

Марія обернулася на ринг і побачила, як Шалений Вітер завдав першого удару, але Валерчин улюбленець Лев ухилився. Він, відповідаючи, наносив удари йому в бік, і той, втративши рівновагу, впав… потім знову піднявся.

— Лев! Лев! Лев! — кричали глядачі.

— Лев! Лев! Лев! — кричала і Лєрка.

«Дурдом! Дурдом! Дурдом!» — думала Маша.

Поки натовп репетував, Вітер ударив Аслана в обличчя, і Марія одразу побачила, як почала текти з його брови кров. О, жах! Навіть їй було боляче на таке дивитися, а що ж там говорити про те, як йому цей біль відчувати! Шкода його. Так, дівчині було дуже його шкода.

Але… Дикий Лев явно не збирався здаватися, і він збив свого суперника з ніг на підлогу сильним ударом. Дуже сильним. Дуже. Шалений Вітер намагався піднятися, але Дикий його ще раз ударив у щелепу, і ще, і ще. Той більше не підвівся.

— Нокаут! — закричала Валерія.

«Звідки вона знає всі ці слова?»

— Так, мій Дикий Лев! Ти зробив це! Ух ти ж моє золотко, мій солодкий, мій коханий.

— Лев! Лев! — Навколо знову спалахують крики. Ще голосніше.

Цей Аслан так швидко вирубив його, що Маша навіть не зрозуміла, що до чого.

Рефері підняв його руку. Дикий важко дихав, на брові рана, кров з якої текла по оці, капала на щоку і стікала вже майже по шиї. Його груди піднімалися і опускалися з кожним глибоким вдихом. І він поглядом когось шукав. Знову. Чорт!

Виявляється, що шукав він Марію… у натовпі… і продовжував дивитись. З піднятою рукою, зі спітнілими м'язами і з владним поглядом. Наче вона його власність. Наче цю перемогу він присвятив їй. Немов вони з ним давні коханці, котрі перед боєм десь у підвалі займалися сексом. О, Боже мій!

«Я свого брата приб'ю. Це явно він щось наговорив про мене цьому Аслану. Чорт!!!»

— Ти впевнена, що не знайома з ним? — Запитувала вкотре Валерія і дивилася то на подругу, то на нього. — Аслан наче знав, що ти тут стоїш. О, здуріти.

— Не вигадуй. Я вперше бачу його, — відповіла і різко відвернулася.

«А нехай Лев не думає, що я буду витріщатися на нього весь вечір ось так само, як і всі ті істерички. Нехай не думає, що взяв мене в полон своїм сексуальним виглядом. Ще й яким сексуальним. Адже мені всього дев'ятнадцять років, навіщо мені всі ці дядьки?»

— Він, напевно, знайомий з твоїм братом. Може й тебе знає.

— Досить. Ходімо звідси. Бій закінчився. Чого тут стояти? — Маша почала робити крок, аби пройти до вхідних дверей. Хотіла обернутися, щоб подивитись на нього… ще раз… востаннє, але стримала себе.

«Я сильна. Я зможу. Я ненавиджу його за те, що він змушує мене відчувати. Адже моє тіло рветься до нього, а так не повинно бути!»

— Класно було. Скажи? — подруга йшла з повернутою головою, все ще дивлячись на ринг. Марія також хотіла так дивитися, але не змогла.

— Я майже оргазм не отримала, коли Дикий зняв з себе накидку. Господи, як же я заздрю всім тим дівчатам, яких він трах*є, — шепотіла на вухо. — Я хочу сексу… з ним.

— От дурненька, — сміялася Маша. А сама почала їм заздрити не менше.

Вони ледве протиснулися крізь натовп. Стільки народу, і ніхто, крім них, не збирався йти. Вони чекали на ще один бій. А Марія з Лєркою… вже надивилися. Вражень вистачить на півроку. Тепер вона Маші всі вуха прожужить про свого Лева… Хоча, який він там її. Нехай і не мріє.

«Цей кавказький красень ніколи не подивиться на жодну з нас. Він, напевно, вже й забув, що усміхався мені. Забився в обіймах чергової красуні. Адже там черга з них. Вибирай будь-яку. Ось тільки я його точно надовго запам'ятаю», — подумала Маша, трохи загадково посміхаючись.