Раді Вас бачити!

– Яро, ти…

– Я знаю...я хвойна, збоченець чи пропащий, – спокійно перелічив Яро закотив очі.

– О ні, ти просто змучений, загадковий і допитливий,– сказала я і посміхнулась втомлено.

 Яро здивовано на мене подивився, навіть його окуляри в круглій оправі зсунулися на кінчик носа. А я витягла з його рук хвіст і він грайливо китицею ковзнув по кінчику носа мисливця, поправляючи окуляри. Він кумедно відсахнуся і фиркнув.

– Ах ти...ж…

– Відьма...я знаю…

– Ні…притрушена відьма, – додав Яро.

– О дякую! Тож…якщо ти не хочеш мене вбивати і брати силою…то далі які твої дії?

– Є…їдемо до наших. Я повернуся до них. А ти катись куди бажаєш, – сказав Яро, вправним рухом ножа розрізав стяжку.

– Ну ідея звісно добра, але маленьке але...скоро стемніє. А їхати по ночі таке собі рішення. Тут дика місцевість, багато всякого водиться. Плюс ночувати тут теж небезпечно. Бо можна приманити те, з чим краще не зіштовхуватися. Але тут є місце де можна переночувати, привести себе до ладу. А завтра з новими силами поїхати? – запропонувала я, потираючи ниючі зап’ястки.

– Ага, щоб ти мене кудись завезла і там збагрила комусь чи сама щось заподіяла? Я відьмам не довіряю, ви хитрі, – пирхнув Яро, схрестив руки на груді.

– Яро, ти ж пам’ятаєш, що я вже раз тебе вирубила? – перепитала я.

– Так, звісно, як це забути? Після цього в мене почалося ще одне коло пекла, – відповів Яро.

– Та от, я б могла це зробити знов, але ж не зробила. Тож не в моїх планах кудись тебе заводити комусь сплавити, бо я б це вже зробила, – зауважила я.

– Ну добре! Але якщо щось втреш, тобі капець! – попередив Яро.

– Добре, о великий і небезпечний мисливець, – відповіла я і посміхнулася, бо мисливець мені зараз здавався трохи потріпаною совою, яка насуплено на мене зиркає. Яка розпушилася загрозливо, наче хоче клюнути, але хоче щоб її почухали, потішили.

– От поіронізируй мені тут!

 Машина приїхала до Купелі, це місце ночівлі, цілющих джерел і тут можна смачно поїсти і отримати допомогу. На території Купелі заборонена будь-яка агресія, тих хто це порушить – викинуть, чи нейтралізують. Звісно всяке може бути і можна все одно нарватися на порушника правил. Але краще вже ночувати там де мінімально є умови безпеки, чим в чисто полі, де вся нечисть тебе бачить. Можна ще для більшої вірогідності бути зжертим в степу – поставити вивіску, яка буде світитися вночі: «Тут дві хавки, завітай не стидайтеся!» Я розумію мисливці відбиті і їм пофіг де ночувати, але ми відьми дуже обережні. Особливо ті відьми які без магічні. Яро вів машину сам, я тільки показувала куди рулити. Тож машина зупинилася на парковці. Де в основному були позашляховики, а ще знаходилися різні фантастичні істоти. Та для «живого» транспорту були спеціальні місця з умовами для них.

 Яро так кумедно реагував, коли побачив грифона, якому робітники принесли тушку косулі і він смачно її терзав. А оно, кельпі вирішив пошуткувати на працівником і стягнув його головний убір, і кумедно заржав. А оно… істота схожа на лева з хвостом скорпіона і червоними очима намивалась, лежачи в своєму вольєрі.

 Яро збліднув, його лице витягнулося, а окуляри знов сповзли.

– Ти куди мене притягла? Га?

– Це лише всього Купелі, аналог широко профільного готелю при дорозі, – відповіла я, коли машина встала і мотор затих, я відкрила двері.

– Тут що, бляха, іншосвітяни?

– Ага, і не тільки і вища нечисть буває. І інші істоти, – сказала я.

– І ти мене притягла сюди знаючи це? Алло… я мисливець, ми полюємо на постояльців цього прихистку анонімних ворогів мисливців. Тож вони можуть не бути «раді» мисливцю, – зауважив Яро.

– Яро, ти зараз не виглядаєш як мисливець, скоріше...як…чаклун невдаха, вибач. При чому чаклун, якого ще відгамселили, а потім закопали живим, але він відкопався, – іронічно зауважила я і всміхнулася.

– Га? – вираз обличчя Яро був безцінний. І в нього око сіпнулося.

– Ну вибач, шевронів на тобі не має. Лахи твої вже потерті і складно індексуються, як мисливські. Темна енергія не відчувається, якщо там не буде іншого маніпулятора. Чи в когось рідкого артефакту. А так ти без магічний. Зброї у тебе характерної для мисливців теж немає. Тож якщо ти на спину не наліпиш напис: я крутий мисливець бийте мене», ти нікому не цікавий! – сказала я і забрала сумочку з документи та грошима.

 Яро все ще був в астралі, сидів нерухомо, навіть не кліпав.

– Ну якщо бажаєш, спи в машині! А я хочу поніжитися в цілющих купелях, підлікувати хвіст і виспатися. Так що бувай! – додала я, і помахав ручкою, зачинила двері, і пішла собі до входу.

 Сама будівля була величезна і сплетена з дерев, їх гілок, коріння. Чарівні кристали формували вивіску в переліченні послуг. Вікна були круглої форми, замість скла спеціальний прозорий матеріал, який поглинає енергетичні і магічні удари.

 У входа стояли відвідувачі про щось спілкувалися. Двоє скарбників щось жваво обговорювали згадуючи якогось князя, там чугайстер і лісовик, які гаряче обговорювали чи буде сьогодні виступати якась діва і чи тут достаньмо гарні працівниці.

 Здається ці двоє переплутали Купель з домами втіхи. Але скоро це зрозуміють.

 Я всміхнулася цьому. Ще Купель покривав захисний бар’єр, поза яким вже збивалися важкі хмари, тож ззовні буде дощ. А от там де захищав бар’єр небо було чисте і зоряне. Тож я ще раз себе похвалила, що ми приїхали сюди. Я відчула, що буде дощ.

– Бля…як це там дощ, а тут ні фіга…тут якийсь захист? – пробуркотіли мені на вухо.

 Я смикнулась від несподіванки, бо мисливець тихо підкрався.

– Так...о! Ти вирішив приєднатися? А що таке? В машині не достатньо зручні сидіння для сну? – іронічно брякнула я.

 Мисливець промовчав, відвів погляд, його фізіономія стала похмурою, а губи стиснулися.

 Як я і казала, до нас с Яро нікому не було діла. У постояльців свої проблеми. І якщо не привертати уваги, то всім на всіх по фіг.

 Але був мінус. Із-за дощу тут було багато постояльців, тож кімната і купель можна було орендувати одну на двох. Яро невдоволено пирхнув і нахмурився.

 А мені було все одно. Бо мисливець може поспати на коцику, а я так уж бути кину йому подушку з доброти душевної. Він взагалі збирався на вулиці ночувати під дощем серед пустки.

 Тож хай пам’ятає мою доброту.