Раді Вас бачити!

 Я тот час забув про біль, бо адреналін скаконув і підхопився на ноги, почав задкувати.

– Є...не наближайся! Згинь! Іди, оно, зі своїм золотим ретвилером шпехайся, мене не чіпай! Ти мені не подобаєшся! Ти огидна! – обурився я, намагаючись втримати голос, щоб він не здригався від переповнюючих мене емоцій.

– О, як ти опираєшся! Скільки в тобі пристрасті! Мені подобається! Продовжуй…солоденький! Я так зроблю, що ти мене забажаєш, я буду тобі сама чарівна! – пообіцяла зловіще ця погань.

 А я відчув як вперся спиною в стіну. Все… тікати нікуди. О це я встряв!

 Я нервово ковтнув грудку застрягну в горлі, підняв погляд на блондина, але він схрестив руки на широкій груді, тільки стояв дивився. В його погляді не було ревнощів, хоча по суті його дівчина зараз мене... Я знов нервово сковтнув. Хоча я побавив якесь полегшення в його пронизливо голубих очах.

 Чортів збоченець! Я чув про пари, які люблять брати до себе ще одного. Бляха, це мабуть така.

– Ні! Пішла ти! Ні кажу! Не хочу тебе! – чітко сказав я, щоб ця навіжена зрозуміла, що її точно не бажають.

 Але їй було по фіг.

 Відьма невідривно на мене дивилася, я поглянув їй у вічі. ЇЇ очі були великі, сяючі магічним, зеленим блиском, який як магніт затягував свідомість до себе. Я відчув як тіло покалує і по ньому наче гаряче каміння прокотилося. Я не міг відвести погляду від відьми, хоча десь в глибинах мозку мені кричало, заплющити очі чи відвернутись.

 Бо відьми можуть зачаровувати тільки одним поглядом.

 Вона хижо посміхалася, червоними вустами. Між нами залишалось інтимно мало простору.

 Відьма хотіла торкнулись мого лиця, але я відвернувся. Я мотнув головою, наче проганяючи туман, який клубився в розпашілій черепній коробці.

– Сказав, відчепись! Ти огидна! Бісиш! – випалив я.

 Фух, все ж тренування батька по контролю свідомості і психічному захисту не проходили даремно. Але звісно на те, щоб запустити процес потрібен час. Дякую йому, хоча я не любив в дитинстві тренування з батьком, бо його після смерті матері заносило – прості вправи могли легко перерости в невеличкі тортури.

– Як це? Чого на тебе не діють мої чари? Цікаво...– обурилась вона, мабуть не вірила, що вперше до її ніг не падають.

 Її хижий погляд опустився мені на пах. Мене аж сіпнуло.

– Дивно, твоє тіло теж мовчить, що з тобою не так? Ти ж ще такий молодий! Невже, хворий на слабкість чоловічої сили? – з співчуттям проговорила ця.

 Я б може образився, якби мені було не по фіг що там думає, жінка яка бажає мене зґвалтувати.

– Я б сказав що діло не в тобі…але саме діло у тобі! Бо мене ти не заводиш, пробач! – буркнув я, огиная її, настілки наскільки дозволили ланцюги, що кріпитися до кайданів.

– Ти що чоловіколюбець? – з якимсь принизливим тоном брякнула відьма.

– ЩО? Хто? В сенсі? Чи мені подобаються хлопці? Ні! Я в цілому асексуал! Мені не цікавий секс, – спочатку навіть не розумів про що ця хвора на голову.

– Хто? – ще обурливо перепитала та.

– Ти що настільки стара, що вже глуха, відьмо? – розізлився я на неї.

 Страх кудись запхався, а може став сірою породою, яку пробили язики дикого полум’я. Я згадав хто я. Я не просто людина – той хто спокійно крокує в темряву, йде туди, куди звичайна людина не дійде. Ці слова мені втокмачив майже з пелюшок батько. Він був суровий, але підготував мене до цього всього. Треба тільки вивільнити це. Совам не потрібне світло, вони бачать в темряві. Вони не бояться мороку, а полюють в ньому

 Відьма зашипіла та з силою схопила мене за обличчя, притягнула до себе.

– Мені все одно хто ти там асексусал, чи ще хтось. Ти будеш моїм, як хочеш. Добровільно чи через біль і страх! Вибирай! – прошипіла вона, але тут же скрикнула, та відпустила мене, відсунувшись.

 Відьма здивовано подивилась на руку, на якій було якесь димління.

– Що за чортівня? Невже? Ні...ти не маг, не чародій, ти просто жалюгідна людина, – прошипіла відьма, її очі ще яскравіше засяяли, а кігті почорніли, та видовжились.

– Помиляєшся! Я не просто людина…я мисливець на нечисть! Мій герб це сова, а сови це хижаки, які роздеруть того хто спробує їх сжерти! – з гордістю сказав, я вказуя на шеврон на своїй курці, який зображував срібну сову, яка несе в кігтях меч.

– Мисливець! – прошипіла відьма.

 О, здається помітила і тепер мене почали сприймати серйозно.

– О так! Ти, тупа курво, ще не знаєш з ким зв’язалась! За мною прийдуть інші мисливці. А навіть, якщо ти мене вб’єш, то за мене відплатять! – випалив я.

– Тримай його! – гаркнула відьма.

 І тут поряд мене наче виріс її посіпака, схопив за плечі.

– Тримай, щоб не вирвався! – наказала вона.

 Мене тримали за волосся, ай, боляче!

– Відпусти, погань! – обурився я.

 А відьма хитро посміхнулася і вп’ялася в губи поцілунком. Я хотів відсторонитися, але мене міцно тримали. Я намагався її не впустити в себе. Але вона була непереборна, як ріка пробурювала собі шлях, так її язик опинився моєму роті. Вона владно забирала своє, підминала спротив. Відьма царювала в мені.

 Моє серце пропустило удар, я навіть перестав дихати, аж легені палали. Але я їй не відповідав. Бо не відчував пристрасті чи збудження, тільки огиду, що мою волю намагаються зламати. Мої кордони проламують. В мені палало ще сильніше полум’я, але не хіті, а ненависті. Нехай я програв бій – війна ще триває, і я знайду як відповісти цій погані.

 Моє тіло також мовчало, тільки от дихання і серце відповідали, лише як на небезпеку, якби до мене торкався живий мрець.

 Стерво відсторонилось, але явно з небажанням.

 Відьма подивилася мені на пах, знов розчаровано проговорила:

– Ти точно міцний горішок. Але...тим цікавіше буде ламати. А твоя кров така смачна. Ти казав, що ти сова…так ось, кішки задирають сов, – промуркотіла відьма та ще раз хижо вчепилася мені в нижню губу. Яку раніше розбив блондинистий вишибала і тепер кровила. Відьма її зі смаком посмоктала.

 А потім відсторонилась і розсміялася зловіще.

– Відпускай…– скомандувала вона і мене випустили.

 Я звалився на підлогу, але піднявся на одно коліно, хоча ноги тремтіли, тіло заслабло.

– Цікаво, на тобі якийсь хитрий захист, я не можу без болю тебе торкатися чи ще якось магічно впливати. А мій Даріель може з тобою робити все що завгодно! То ж...набирайся сил, вони тобі знадобляться!

 І відьма розсміялася знов. Вони пішли.

 Залишивши мене в напівтемряві і прикованим до стіни.