Раді Вас бачити!

– Та і я відчуваю, коли мені брешуть. А так пихато казав, що вона тебе не хвилює. А що по результату? Став черговою забавкою. Але це добре, чим швидше Розі тобою натішиться, тим швидше ти їй обриднеш, тим хутчіш я тебе викину звідси і запанує мир! – випалив Даріель без зловтіхи, як факт.

 Я важко видихнув. Може ще я не став забавкою. Але цієї ночі вже стану. Я це відчуваю, що на межі. Я більше так не можу.

– А може, мені теж погратись з тобою, га? Іграшко, – кинув Даріель, нагородив мене принизливим поглядом.

– Та відчепися від мене! – вигукнув я та виплутався з його рук і поспішив піти геть.

 Мене наздогнали, різко розвернули, знов перехопили за шию і притягли до себе. Я відчув жар від тіла Даріеля і боляче вдарився о його тверді груди.

– На, це вдінь сьогодні. Котику належить носити нашийник! – і Даріель всучив мені в руку шкіряний нашийник з застібкою.

 Він важко упав мені на руку, наче шкіряний, але здавався важким і опікав руку.

 Мене розвернули, штовхнули вперед між лопатками і я поплентався до себе. Ледь ноги принесли в кімнату, я впав на ліжко без сил.

 Але тут в двері тактично постукали.

– Так…

 Кого це принесло?

 А це зайшов домовик, він приніс мої мисливські лахи, які почистив і полагодив.

 Мене аж струмом прошило і додало сил. Я прийняв їх з таким невимовним задоволенням! Я благоговійно поцілував шеврон з гербом сім’ї на курці. Я підхопив домовика на руки і обійняв, бо він мене порадував.

– Дякую! Дякую!

– Та нема за що, пане. Це лише моя робота. Тим паче, ви дотримали слова і нагодували пані. Як я просив. А рідко хто виконує мої прохання...тож...це моя дяка, – знітився домовик.

 Я поставив його на місце.

– Ні, є за що дякувати! Ти не уявляєш як мені допоміг!

 Повернення те що належало мені додало душевних сил і повернуло моральний підйом, а ще надихнуло на певний план.

 Добре, померти я завжди встигну. Дійсно, хай мене вб’є батько, ніж я сам слабкодухо з собою щось зроблю. Ну що...раз мені сьогодні падати в прірву, то я це зроблю видовищно та гучно! Щоб всім зап’яталось надовго!

 Ніч наблизилася дуже швидко. Даріель вже покірно прийшов до спальні пані. Але не вистачало ще останнього учасника.

 Розанна почала втрачати вже терпіння, бо третій учасник десь загубився.

– Я піду за ним. Мабуть, ховається в своїй кімнатці під ліжком. Бо я його бачив тільки недавно, щось він був зовсім пригнічений, – сказал Даріель, – Хоч б собі щось не заподіяв.

 І Даріель підійшов до двері, як раптом ту з грохотом вибило. Той звісно встиг відскочити завдяки своїй швидкій реакції.

 Я з’явися раптово і притулився спиною о одвірок, прийняв розслаблено звабливу позу, спустив куртку, обнажив кокетливо плече. І криво всміхнувшись, окинув приміщення поглядом з-під лоба.

 Я був вдягнений в свої мисливські лахи і портупеї, взутий в улюблені берці, замість того шовково непорозуміння, яке вимагалося вдіти на цей захід.

 Перше правило полювання: оціни навколишнє середовище, як ти можеш його для себе вдало використати.

– Вітаю! Мисливця викликали? Кажуть, у вас проблеми з однією сексуальною відьмою. Так я допоможу…– проговорив запальним тоном я, і подивився виразно на Розанну.

 Вона аж присватала від побаченого, її світлі бровки піднялись до лоба від здивуння, а ротик відкрився і хапав повітря.

 Ой, як соромно! Батько б точно за таке мене вбив. Але потім порефкслесую, коли це все закінчиться. Може поплачу, а потім порегочу над своєю ганьбою. А поки шоу повинно тривати!

– Гей, якого ти запізнюєшся? Це не повага до пані! Чого ми повинні чекати тільки тебе? І де нашийник? Я наказав його надіти! – обурився Даріель, нахмурившись.

 Я продемонстрував на вказівному пальці нашийник.

– Ось, зараз, любчику, вдіну…– пообіцяв палко я, тепер подивився на Даріеля не відриваючи погляду і всміхнуся.

 Блондин чогось скривився і вигнув світлу брів, явно виглядав розгублено.

 Правило полювання номер два: знайди найсильнішого і ліквідуй його першим.

 Я хижою походкою швидко опинився біля Даріеля. Він навіть з неочінуканості подався назад, але я його спинив, ефектно і владно обхопив однією рукою позаду шиї.

– Що?! Що ти собі дозволяєш? Як смієш? – обурився Даріель.

 Я провів язиком між ключицями придурка і вверх по шиї, його кадик нервово зарухався верх вниз. Йому довелося закинути голову назад. Я про сковзнув язиком по шиї, дістався до підборіддя і подивився тому в очі. В очах Даріеля виразно зчиталось безмежне потрясіння, він смикнувся і заціпенів.

– Як ти...– хотів він обуритися.

 Я заткнув Даріеля…поцілунком. Він вперся мені в груди, щоб відсторонитися. Я не дав, використав можливість і іншою рукою зафіксував нашийник на його руках, і зімкнув застібку. Так Даріель опинився зафіксований по руках, тим самим нашийником, що пропонував мені надіти.

 Мдє…перші дві секунди було соромно, аж щоки горіли, а потім стало навіть весело. Я ще познущався з його рота язиком. Це йому за виривання моєї души!

 А потім я штовхнув його в високо взримаючися груди, де гупало сердце він з грохотом впав в крісло.

 Даріель хотів встати, весь червоніючи ні то від сорому, ні то від обурення. Я наступив на сидіння крісла, змусивши блондина розставити широко ноги. Моя нога в берці впевнено стала якраз біля його паху. Я поправив окуляри і спокійно сказав:

– Сидіти, а то почну з тебе. Ти як любиш зі змазкою чи без? – і я схилив голову на бік, як роблять сови.

 Так хоч б не за ржати! Хоч б не за ржати! А то все з запоганю! Але обличчя Даріеля було не забутнє! Сцуко! Шкода, нема часу фотографувати, так… на пам’ять. Коли мені буде погано, я б дивився на фото і одразу настрій б піднімався. І щось мені здається, в нього навіть встав.

 Поки Даріелю відібрало мову і він переливався від блідого до червоного кольору і сидів рівненько та тихо від заціпеніння. Я розвернувся до головної здобичі…Розанни. Відьма була в повному ауті. Тільки мило кліпала пухнастими віями, закусив губу.

 Я поправив ворот шкіряної куртки і наблизився до неї. На ходу витягаючи з портупей, які лишися від пістолетів ніж. Який завбачлива сховав. Шкода, звісно його світити, але ж для діла все.

 Розанна лежала на ліжку, більш роздягнута чим вдягнута, в якусь чорну мереживну комбінацію. Вона облизнула звабливо верхню губу і закусила нижню. В її погляді засяяв азарт і хіть.

– О, так ти озброєний, мисливцю? – перепитала вона хрипким голосом, млосно подивилася на мене.

– Так. Я ж на полюванні. Прийшов за відьмою…за тобою…погана відьмочка…треба тебе покарати, – сказал я тихо, але чітко, встановив з нею зоровий контакт.

 Я забрався на ліжко, граючи ножем в руці.

– Розанна, в нього зброя...– нарешті помітив Даріель, хех… от тормоз, якби я дійсно прийшов вбивати Розанну – вона була вже мертва з таким тугодумом охоронцем.

 Даріель хотів підскочити.

 Але я різко розвернувся до нього і наказав:

– Сидіти! Не заважай працювати професіоналу!

 Тот навіть покірно сів назад, хоча гнівно на мене дивився і в нього ходили ходуном жувала.

– Та хай грається, це ж всього на всього маленький ніж! – заспокоїла Розанна Даріеля.

– О, моя стервочка, головне не розмір, а уміння користуватися,– нахилився я до неї і прошепотів це на вушко так, щоб моє гаряче дихання лоскотало її, а потім прихопив за мочку.

 Відьма здригнулася. Я відчував, як її серце шалено колотися. А пульс гучно скучить. Її зіниці розширені. Вона застогнала і завовтузилася під мною.

 Розанна приподнялась і хотіла зняти з мене куртку. Вже спустила її на передпліччя, але я впер їй ножа між грудей, натякав не робити цього.

– Ні, це я роздягаю тут, – твердо сказав я все спокійно, але з натиском. І приємним тембром голосу.

– О, а як же ми…

– Не хвилюйся, ти будеш задоволена, – пообіцяв я.

 Я повів гострим лезом до її грудей, його кінцем почав грати по затверділим соскам, через мереживну тканину виводив складні узори, а вона подавалась під лезо, солодко вигинаючись і стогнучі. Розанна вчепилася мені в стегна, гладячи. Коли її накривало – впивалася кігтями, що подовжилися і стали гострими. Але мені було все одно на біль від них – в мене полювання.

 Потім лезо ножа провсковзнуло до виємки між ключись, по шиї, особливо увагу приділив артерії, по якій зараз активно пульсувала кров. Відьма відвела голову, стогнучі, високо вздимала груди, притискавшись до мене і її руки все ж хотіли дістатися паху, але я знов не дозволив.

– Ну…я хочу погратися з ним, – заканючила вона.

– Дивитися, але не чіпати, – попередив я.

 Лезо ножа торкнулось вуст відьми, а потім плавно відвернув її губу, щоб воно увійшло в ротик. Відьма почала лизати лезо і чуттєво смоктати.

 Я не забув про те паскудне кільце. Воно знов запрацювало, просто був один нюанс – коли Розанну вдовольняв хтось інший, кільце приносило невимовні солодкі страждання. А коли я це робив з нею, воно не приносило такої болі. Так було збудження, навіть член затвердів – так що натяг чорні штани, але в порівнянні з тим, що відбувалося зі мною в душовій…небо і земля. Це відчуття терпиме. Навпаки, допомагає зрозуміти як краще задовільнити відьму. А виявив я це під час її пестощів під столом.

 Коли мій ніж награвся з її ротиком. Я однією рукою схопив її за горло і досить сильно притиснув, а ножем в іншій зробив надріз више грудей, полилась цівочка крові.

– Ай…ах..ти..ж..– солодко простогнала вона, сіпнувшись, важко дихаючи.

 Я криво всміхнувсь припав до рани.

– Ти що ж...поганець робиш…– простогнала з надривом вона, примружившись.

– Виродок! – припечатав Даріель.

 Я відсторонився і подивися на нього, як предмет інтер’єру, що раптом заговорив, облизнув вуста. А потім знов поглянув на відьму.