Раді Вас бачити!

Ярослав

 Я нісся коридором не бачив перед собою нічого – тільки вітер у вухах свистів. Я повністю був поглинутий думками, що плутатися в дурній голові і відчуттях, що зводили мене з розуму. Торкнувся вуст тильною стороною руки, які ще палали і мали присмак відьми. А як я згадаю, що вона спробувала мене на смак – стає не по собі і в той же час все мені запалюється. Її погляд, вираз обличчя, посмішка, навіть запах. В той момент щось в мені перемкнулося. Ні, я не вірю що це я зробив. Я ж не такий, це мій брат міг так напористо діяти з жінками яких бажав, він запалювався на раз і два. Я ж спокійний норов маю…мав…завжди опирався на інтелект та стриманий в стосунках з жінками. Щоб так себе вести…сором, тільки розпинався, що не тварина – а в результаті випустив на волю звірине єство. Я ж тепер розумію, що якби в останній момент не схаменувся, то я б її того, прямо там… чудова стриманість в тебе, Яро! Круто, вогонь! Сам казав що я непохитний і не бажаю її. І роблю все навпаки. Нє, а що? Якщо противник тебе хоче виє...гм... оволодій ним першим. Сцуко…Мені тільки від таких думок погано: дихати нічим і пекельно на душі, щоки почервоніли, а серце гупає о ребра того їх розвалить. Кидає то в жар, то в холод. Всього трусить. Я прикрив лице рукою від сорому. А ще по переду ніч. Все! Мені кінець! Точніше спочатку моїй гідності, честі як мисливця, а потім і настане фізична смерть. Бо життя для мисливця без честі гідності недопустимо. Я такого від себе не очікував і це лякає. А далі що? Точно! Сьогодні в ночі сам з готовністю себе запропоную. На бери, чого вже…раз почали чого зупинятися на пів шляху. І можна по всякому. Сцуко! Я хотів повернутися додому все ж якби. Але якщо я все ж нею...сьогодні, то хрін...мені соромно буде батьку і брату в очі дивитися.

 Так, у нас є ті хто дозволяють собі стосунки навіть з нечестю. Але проблема в тому, що мені цього не пробачать. Тим іншим можна, але тільки не мені. Батько завжди більше з мене спрошував. Просто є люди яким дозволено все, а з когось спросять подвійну ціну. От брату батько таке простив б, але не мені.

 З іншої сторони, може якщо вона отримає своє, то відчепиться і мені простіше буде забрати своїх, звалити. Так тоді не буде вже сенсу, бо я втрачу честь і гідність. Хіба що повернутися, щоб померти від руки батька. Сцуко. Я поступово сповільнювався, поки різко встав.

 Я з силою вгатив по стіну кулаком. Та фізичний біль не міг заглушити страждання, що розривало душу на частини і пожирало. Вона прямо палала в вогні сорому. Я не розумію як мені ставитися до цього всього. Що робити?

 Мене готували витримувати: фізичний біль, психологічний тиск і спокуси плоті…але як боротися з інтелектуальним звабленням інструкцій не надали. Тіло точно мене зрадило і вже за те, щоб ним скористувались по повній. Але істотність ще коливається. Справа навіть не тільки в фізіології. Я необачно зблизився там в кабінеті з відьмою. Мені сподобалося з нею вести діалоги, будувати теорії, дискутувати. Поки я тримався на відстані – для мене вона була просто гарна жінка. Просто краса в мені не запалює полум’я, а от інтелект...так, а там він був. І не аби який. Для інших мисливців це просто древня темна відьма. Для мене це скарб зі знань, які зібрали по дрібці століттями. Це як отримати доступ до бібліотеки з рідкісними знаннями. Але, мене непокоїть що ця бібліотека тримає мене і моїх людей в заручниках. Якби не це…Може б я дозволив собі невелику пригоду, звісно на щось більше з відьмою краще не розраховувати, але ж…

 Ну чого я поперся до неї? Краще б вже той вилупок з мене душу вже стряс, принаймні, здох б як належить з честью. А тепер приречений стати жалюгідним угамуванням хіті древньої відьми. Я волав що не стану її іграшкою…є ні, помилявся, як я помилявся! Ідіот! Я боюся цього і водночас бажаю. Знов, відчути те, що відчув при поцілунку…Я несвідомо торкнувся знов вуст і злизав з губи її смак. Так…не те що вона мене довела ногою до оргазму все в мені бентежить – то срана фізіологія. Я це переживу з легкістю….а саме поцілунок. Щось тоді сталося…я вперше відчув такий імпульс.

 Може дійсно нехай вона мною насититься і я пізнаю це відчуття, після знайти як вкоротити собі віку?

 Хотілося пустити кулю в лоб. Шкода, моїх пістолетів не було.

 Мені не вистачало повітря, всередині все палало і тремтіло. А тіло ще вимагало продовжити розпочате. І щось ще заворушилося в мені, це нове якесь відчуття, до потрапляння сюди воно майже не відчувалося. Зараз після всіх потрясінь, щось в мені з жахливим грохотом надломилося, що ревностно стримувало це. Воно все ближче наближається з глибин істотності до поверхні світу. Воно спочатку холодить грудину, а потім розпалюється наче зірка, що давить на легені і серце. Стає болісно і не вистачає повітря: робиш видих і кожен раз все менше можеш набрати кисню в легені. А шкіру огортає прохолодний шовк і кінчики пальців поколює. Я подивився на розбиті кістянки пальців, кров швидко згорнулась, я злизав те що трохи виступило. Але все одно болі не було, тільки неприємне поколювання.

– А ось ти де! Я тебе по всюду шукаю! Де ти шастаєш? – почув я позаду і відчув, як мене схопили за шию і притиснули до стіни. Я примружися від болю.

 Даріель був чимось роздратований. Його небесно голубі очі вимогливо подивилися на мене.

– Не твоє діло! Ти мені не пан, щоб я перед тобою звітував, – кинув я, відвернувшись, щоб він не бачив мого вбитого погляду.

 Не бажаю, щоб цей вилупок побачив мене в момент слабкості і зрадів цьому.

 Даріель вишкірився і нахилися до мене, аж занадто близько, я відчував його гарячий подих на собі і прошипів на вухо.

– Ти щось забувся, твоє місце хатньої тваринки, тож так, я стою вище над тобою. А ти щось сильно знахабнів. І…якого ти пахнеш, Розі…ти що з нею...що вже спав? Ти тепер використана іграшка? – перепитав підозріливим тоном Даріель, чутко принюхавшись.

 Я болісно примружився, моє серце пропустило удар.

 Чорт…він майже вгадав. Не вийшло моє падіння приховати від цього вилупка. Все мені точно гаплик. Я вишкірився.

– Ні…– тільки міг відповісти я, мені горло стиснуло, аж сковтнути не міг.

 Я скивнув зуби аж до хрусту і опустив погляд.

– Що ні? На тобі чітко відчуваю її запах і…запах витоку твоєї пристрасті, – запевнив цей придурок та коліном притиснувся мені до паху, змусив ширше розставити ноги, якраз де були свідчення мого падіння.

 Я здригнувся, по моєму тілу пішов розряд, а очі розшилися і з вуст злетів стогон, бо там було все ще чутливе, а він це зробив з силою.

 А ще я відчув як мене зминає щось невидиме і притискає до хрусту в хребцях до холодної стіни, наче гнів небес вирішив розчавити маленьку грішну людину.