Раді Вас бачити!

– А…бля…на фіг геть від мене, – бовкнув я, ухиляючись від його ударів.

 Моє серце пропустило удар, я дихати забув, легені запалали, м’язи були напружені, аж трусило і вони пекли, від мого намагання відхилитися блискавичних випадів противника. Один удар ледь не прийшовся в обличчя, я майже відчував це шкірою на скулі, яку почало пекти.

 Я чув як від його ударів лунає хлисткі звуки.

 Я намагався ухилятися чи блокувати, його удари. Але навіть при блокуванні, я відчував, наче мене лапою медведя дубасить. В цього довбня що металеві кулаки? Тож я вирів простіше ухилятися, бо так ще мені руку зламає, якщо ще раз заблокую удар.

 Я з розбігу відштовхнуся від стіни – зробив кувирок, перелетів Даріеля. Здається, від хотів мене заблокувати між собою і стіною, щоб мені нікуди було дітися.

 Я з розвороту ноги вгатив йому по хребцям, вчувся хрускіт, я ще і був своїх армійських берцях – це зробило удар ще відчутнішим. Після такого удару навіть вампіру потрібно буде час на відновлення.

 Я важко дихав, весь спітнів, волосся налипло на лице, я поправив окуляри, насторожено дивлюсь на реакцію цього виродка. Він смикнувся, загарчав від болю, по інерції в’їхав в стіну, замружився, але...зник з того місця де знаходився.

– Дідько! – я одразу зрозумів, що треба бути дуже уважним, він десь поряд.

 І я відчув рух позаду, присів, і винирнув з-під руки противника з заду. Як він там опинився? Я навіть кроки не чув?

 Даріель все ще прекрасно рухався, навіть після удару по хребту в болючу точку, але все став рухатись повільніше, він ошкірився.

– Що боляче? – перепитав я, все ж задоволений, що хоч трохи зачепив цю погань.

 Вважаю не поганий результат, дивлячись на те, що я зіштовхнувся з невідомою істотою, але точно не людиною. Було цікаво що воно і як його завалити.

 Здається, в мені прокинувся мисливський азарт. Нажаль, це в звичайних людей при зішовхуванні з невідомим вмикається режим паніки і страху, в нас навпаки режим атакувати чи вивчати.

 Та я вже зрозумів вбивати мене не стануть, ну зламають знов щось. Але це вже для мене робочий момент на шляху в розгадці що переді мною.

Даріель вишкірися, але іклів нема хоча він злючий, а у вампірів чи демонів, чи іншої нечисті ікла від адреналіну, чи злоби подовжуюся. Тож це не нечисть. Та, бляха, що це таке?

 Знов ледь ухилився від його атаки, які явно ставали все агресивніші.

 Тут я звернув вагу на старовину, металеву люстру. Я під нирнув під руку Даріеля і зробив кувирок, опинися біля кріплення, що тримало ціпок люстри. І відпустив ціпок, люстра зі свистом рухнула на Даріеля.

 Я аж примружився. Уявляю, як це мабуть боляче, коли на тебе падає щось важке і металеве.

 Тут я пролунав радісний плескіт в долоні, який можна почути в театрі, коли закінчується вистава і дзвінкий, щирий сміх.

– Ой, я не можу! Мені тепер не треба їздити в місто, щоб побувати в театрі, бо в мне тепер кожен день цікава, гостросюжетна вистава, – веселилась Розанна, взяла бокал з червоним вином і салютував, відпила.

– Слухай, в тебе серце є? Я трохи твого коханця пошкодив, а тобі все хіхонькі? – обурися я такому цинізму.

 Але відьма якось загадково посміхнулась і подився на мене крізь пухнасті вії, з легким прищуром.

– Ох, мій наївний, мисливчику, якби все було для тебе так просто…– і вона подивилась кудись над моєю головою.

 Я в принципі вже відчув, що програв. Я знов відчув, як позаду наваляється повітря і його рух. І всі інстинкти волали про небезпеку. Але мозок відставав з оборкою інформації. Я намагався рефлекторно вислизнути з під удару, але тепер мені цього не вдалося. В наступну мить я відчув біль, і опинився лежачим на столі, аж вчувся грохот, як мене кинули туди. Мою руки завели за спину і тримали з заду за шию. Аж перед очами поплили червоні кола, а в вухах загуло, а на язиці відчувся металевий присмак. Я намагався звільнитися, але де там.

– Відпусти! – обурився я.

– Не виривайся, а то суглоби вивернуться, а мені ото лікуй, тебе дурне. Слухай накази пані, досить гратися, – спокійним тоном наказав Даріель, судячи його з голосу, він навіть не задихався.

 Бля…та що він таке? Що за чортівня? Вампір та перевертень може не помер б від сраної люстри, але точно помітив, що на них щось гепнулось. А цей, наче нічого не сталося…тільки трохи волосся скуйовджене, та одяг порваний і м’ятий, все.

 Його руки були сухі, теплі, але тримали, як лещата, пекло там де він торкався.

– Сука! Погань, Пусти! – спалахнув я.

– Невже ти щиро, вважав, що я тримаю свого любого Даріеля, тільки заради його краси? О, ні! Він ще шикарний воїн. Він приймав участь в битвах, ще тоді, коли навіть твого діда в планах не було, а може цілого твого роду! – поблажливо додала Розанна.

 В мені палало обурення, якого хріна мене як ото щеня тикають писком в калюжку. Дістало!

– Не лайся! Змирись зі своєю долею. І вже зрозумій, ти тут пил. Твої фокуси нічого не варті! Взагалі, я розчарований в що виродились людські воїни. Раніше, хоч зрідка, але серед людей могли битися з честю, зараз, битви перетворились в щось мерзенне. Ти б’єшся без честі, як тварина! – почав читати моралі Даріель.

– О, бляха, не нуди і так погано! Запхай свій бій по честі в дупу! Зараз виграє той, у кого краще озброєння і хто швидше прорахує наступний крок противника. Методи бою змінилася. Ти викопне! – випалив я.

– Я бачу, людство стає все ближче до тварин і гріху, – сказав якимсь дивим тоном Даріель.

– Ну добре, повеселились і годі, тож…милий, або ти приймаєш мій подарунок добровільно, або…я прошу мого любчика надіти його на тебе, – посерйознішала Розанна.

 Я смикнувся, як зрозумів про що вона. Як представив, що цей вилупок мені одіває те кляте кільце на…Мене кинуло то в жар, то холод.

 Але я відчув, що і Даріель смикнувся, і його хватка стиснулась, мене наче ще сильніш вдавило в стіл, аж скула занила, бо мені довелося відхилити голову в сторону Розанни.

 Відьма при підняла кутик червоних губ і подивилася виразно на мене.

– А ну вдягай сам! Я не буду тебе торкатися, смердючий помийний кіт! – обурився Даріель, схоже йому теж ідея господині не сподобалась, але їй він відкрито відмовити він не міг, тож вигрібав зараз я.

– А ще… я ж можу розцінити твою відмову від мого гарного подарунку як порушення нашої угоди. Ти що вже не бажаєш добра своїм людям? – добила мене ця клята відьма.

 Я напружився всім тілом і нервово стиснув зуби. Я відчував не тільки смак крові на язиці, а ще поразки. Мене сьогодні зробити в друге. Я відчуваю, як все падаю нижче, а кайдани все ще на мені, хоча реально їх не було. Я тяжко видохнув і сказав:

– Так...добре! Я вдіну цю хрінь! Сам! Без зайвих очей! – я це казав, а горло наче стиснуло.

 Серце розбилося жалем і стало якось бридко від своєї нікчемності.

– О так б одразу! Сьогодні ж одягай. І повір… я зрозумію, якщо ти збредеш, – попередила сурово відьма.

– Так…зрозумів, – стомлено відповів я.

 Відьма дала знак і Даріель мене відпустив, але не було від того полегшення, навпаки, стало тільки гірше. І там де він тримав саднило шкіру. Я потер позаду шиї.

 Я взяв цю кляту коробку, вона наче важила тонну так здалося що важка і наче пекла руку.

 Я пішов до себе, опустив голову.

 Я не знаю як добрів до кімнати, де вимушено жив. Зачинившись я стрімко гепнуся на ліжко.

 Ні я знав, що не отримаю перемоги в сьогоднішнім бою. Але все одно на щось сподівався, наче в мені ще жила надія на щось гарне. Але зараз вона похитнулася. Просто, зараз мене змушують вдіти цю хрінь, а далі що? Апетити цієї дамочки будуть рости. Добре…я щось вигадаю...в мене просто вибору не має, щоб не вигадати і не вибратися з відси.

 Я відтягував до останнього момент, коли треба надягти ненависну хрінь вдягати, але все ж треба було, сподіваюсь демонструвати Розанні на собі цю бридоту не треба буде.

 Затамувавши подих я це все ж вдів, і…нічого...ну окрім відчуття стиснутості і прохолоди від металу. Може, дійсно просто прикраса, а я дарма ґвалт влаштував?

 Я пішов в душ, вже забувши про цю хрінь, і коли стояв розслаблено під струменями гарячої води, спочатку відчув щось не виразне. Наче якійсь відчуття жбурнули в мене, і вони наче м’яч вдарився, і відскочили. А потім…стало відчутніше…і згодом почалося пекло.

 Мені перехопило подих, а внизу вже закручувався тугий вузол напруження, але це була не біль...щось інше…чим більше воно наростало, тим чітке я розумів, що це задоволення, але не моє…не знаю як це можливо – точно якась магія. Сука! Це її витівки! Не змогла мене фізично дістати – дістала магічно! При чому, на цю прикрасу захист мій не працює. Мабуть точно ця відьма вправна в магії і знайшла спосіб обійти мій захист. Та бля...мені мало того, що мене фізично допікають, б’ють та принижують, морально, ще ця невідома темрява насідає… тепер це!

 Мене почало трусити, я важко дихав, м’язи живота напружилися, я увімкнув холодну воду, щоб якось загасити полум’я, що мене спалювало живцем – не допомагало. Воно хвилями, то відпускало, то накатувало. Я з’їхав втомлено у низ підтягнув ногу до себе, на мене лилась крижана вода, але не відчував холоду. І трусило мене не від холоду.

 Я був і гніві, але не мав сил йти влаштовувати розбірки, бо це відчуття висотувало мої сили, я боровся з ним, але воно не відпускало. Воно навіть змушувало думки плутатися. А потім прийшла тягуча, солодка біль, кільце, наче живе пульсувало. Я стиснув руки в кулаки аж до крові, яка зафарбувала потоки води в червоний.

 Я зціпив зуби, мотнув головою, коли це закінчися? А якщо це назавжди? Капець! Я тоді точно не можу не те, що втікти і своїх витягти, просто рухатися.

 Я хотів зняти цю хрінь, але все…зась, тільки може вирізати...так...це вже крайній випадок…Та бля…Що ж робити? Це капець!

 Тепер я точно звалися на дно, днісіньке!

 Я з цією хрінью точно стану легкою здобиччю хіті цієї стерви! Відчуваю себе пораненим оленем, який хромає і стікає кров’ю, і по цим кровавим слідам його вже переслідують голодні вовки. Тільки питання часу, коли він заслабне і впаде – коли це станеться на нього жадібно накинуться і розірвуть. Мабуть, це такий в неї план, ламати мене поступово. Що ж…їй вдається…

 Не знаю, коли я встиг заснути – мабуть стрес за сьогоднішній день та сексуальне напруження вимотали мою нервову систему, тож я непомітно вирубився.

 І от я знаходжусь десь на пагорбі, звідки відкривається вид на ліс і поле битви. Я впізнав одну сторону там були представники іннародів: лісовики, чугайстри, феї, мавки, перелесники, ін. А інша сторона була складена з різноманітних демонів. І здається, сторона іннароду програє. Звісно, вони не дуже войовничі, як в обороні вони мали успіх, але в наступі програвали, ще в них не та зброя була.

 І от коли для армії іншосвітян все ставало дуже трагічно – небо затягло густими хмарами, які закрутилося в кільце, посередині котрого сформувався портал, в якому видно зоряне небо, хоча в реальності був похмурий день.

 І з порталу вилетіли щось схоже на винищувачі, вони почали заливати демонів дивного виду світлом, там де падав струмінь – лунав вибух, але якийсь він був глухий, так звичайні боєприпаси не детонують. Коли винищувачі закінчили, то з’явилася друга хвиля летючих механізмів, їх корпус був срібний, вони були тендітніші, ніж винищувачі, і мали шість крил. Вони щось шниряли по полю бою, наче щось досліджували, сканували. І коли знаходили недобитків, сканували, добивали, інколи чомусь залишали. Іннародців звісно ніхто не чіпав. Навпаки, коли шестикрилий механізм знаходив поранених, він затримувався над ними, а після з’явились, ще іншого виду дрони зі знаком схожим на хрест, і вони вже займались пораненими. Ці летючі машини працювали злагоджено, з певною тактикою. Вони упорядкували хаос битви.

 Я в якийсь момент не зрозумів, як зміг бачити від особи срібної машини, вона якраз вистежувала недонищених демонів. Та ось і неї поцілили, воно отримало критичні пошкодження, я бачив як перед очами поспливали червоні віконечка попередження, графіки і показники що падали. Воно все одно дістало тих хто його підбило… Фіга, вперта машина, як я…але потім воно рухнуло, зрізав верхівки дерев, впав гучно на землю. Пропахав кілька десятків метрів землі, зробив глибоку ритвину. Воно, тобто я, та ні воно, бо це просто дивний сон. Воно трансформувалось в більше гуманоїду істоту. Воно подивилася у відродження невеликого джерельця, я не міг розгледіти рис обличчя, але побачив пронизливо сині осі, і біляве, як сніг волосся. Воно поплямувало в печеру, воно ледь ухалося, видно його добре зачепило. А видно полетіти воно не могло із-зі пошкоджень. А за ним чогось не прилетіли. Зате цей механізм пригледіла місцева жителька з лісу…мавка чи ще щось. Вона прокралась до цього. Але не з метою якось нашкодити , а допомогти…але бідолашна не знала, що вона нічим машині не допоможе. Але вони якось порозумілися...і...того цей бляха, космічний дрон в людській подобі того… відпив її крові. І так полагодився…само відновлювальний дрон, о це насниться таке! Круто!

 Але потім мене вирвали із сну і я прокинувся.