Раді Вас бачити!

– Так фактично це ти притяг цього рудого сам в наш дім, – закинула я йому, облизав верхню губу і закусив нижню.

– Так, але ти його виділила і передумала пускати на досліди разом з іншими, – помітив Даріель, спустившись до моїх долонь, сплів наші пальці і підніс одну з рук до своїх вуст, і гаряче поцілував в кисть де була купа нервових закінчень, це змусило піднялися в мені бурю емоцій.

 Я важко та часто задихала, мої перса стали високо вздиматися та опадати. Я стиснула стегна до болю, щоб тримати себе в руках.

 Бо треба пам’ятати про справу і не вестися на провокації.

– Ой, так ти що ревнуєш? – перепитала грайливо я.

– До кого? До смертного? Я?! – навіть якось обурився Даріель.

 Звісно, він прекрасно розуміє, що навіть найгарніший і близький до досконалості смертний, йому не рівня. Та і смертному дуже треба буде постаратися, щоб хоч вийти до схожого рівня краси як в Даріеля, майже все смертне життя, а потім вже і старість… і все…

– Так-так…любчик, куди цим жалюгідним смертним до тебе. Ні, мене зацікавив зовсім не за зовнішність ця руда бестія…

– Ага, таки зацікавив...ця мала язиката хвеська, – знов якийсь дивні емоційні нотки вчулися в голосі Даріеля, щось схоже на роздратування навпіл з бажанням прибити набридливу комаху.

– Ой, ну піймав мене…молодець! Так… цікавий екземпляр...який більше схожий на мага чи чародія, чим мислився. Витончений, рудий і слабкий, такі не бувають мисливцями. А ще балакуче і смішне. Ну заводять же люди хом’ячків...от я собі вирішила завезти, – зізналась я.

– Так то так…але люди не бажають хом’ячка осідлати прямо в брудній камері, – сказав Даріель, починаючи робити доріжку поцілунків з мого зап’ястка, піднявся вище по всій руці, особливо затримавшись на оголеному плечі.

 Я застигла, відчуваю як мою чутливу шкіру пестять м’які, гарячі губи і язик.

 А потім він дібрався до шиї, мені довелося відкинути голову в бік і прикрити очі від задоволення.

– Що ти таке кажеш! Не було такого! – обурилась я.

– Хм…а брехати не треба. Бо я ж сам це дурне та балакуче тримав.

– Ох, ну добре…просто він так кумедно опирається, якби не це...може б і нецікаво було з ним...взаємодіяти…Ще цей дивний захист на ньому. От хто його поставив? І навіщо? Що за відьма буде робити такий хитрий захист заради свого потенційного кривдника? – задалась я питанням.

– Хм…справді цікаво…

– Як думаєш, скільки він протримається перш ніж я його...– спитала я.

 Я побачила як на стіл впала тінь від величезних крил. Моє серце здавалось, зараз вилетить із грудини, так сильно закалатало. Я дихати забула.

– Хм…це ж людина…зазвичай тобі вистачає від декількох годин, до доби…гадаю, максимум три дні, – відповів після задумливої паузи Даріель.

 Я відчула рух позаду, шелест пір’я і рух світлої енергії, що змушувала мою відьомську істотність тремтіли. А між ніг щось відчула ніжне і пухнасте, воно вимогливо змусило розставити мене ноги ширше.

– Оу…я теж так гадаю…ой-й…ти мене що ними будеш…? – перепитала я з надією на пополам з тремтінням істотності.

– І не тільки ними…пам’ятаєш, я так не отримав свою нагороду…Бо дістати ту каменюку було не просто. Хоча мисливці теж люди, але вони можуть добре робити проблеми навіть таким, як я, – нагадав Даріель.

 Я відчула, як по внутрішній частині стегна, наче жива хмаринка повільно, але неминуче піднімаєтеся. Така невимовна ніжність, самі пір’їнки прохолодні і рухомі в будь-якому напрямі, наче живуть своїм пристрасним життям і в той же час саме крило зігрівало шкіру. Цей рух пір’їнок, це щось, навіть не зрівняти з дотиками вмілих пальців. Таке відчуття, наче розігрітий на сонечку шовк там пестить. Від чого шкіра стає ще чутливою. Мене почало трусити я тихо хникала, в передчутті дивовижного задоволення.

 Я з нетерпінням чекала, коли крило добереться до цілі і воно дісталося моєї найчутливішої зони, почало пестити там нервові закінчення. Я застогнала, прикрив очі, поступово сама рухаючи стегнами вперед-назад. Стискаючи ноги. Ці пестощі підлаштовувалися під моє дихання. Відчуваю як нижній відділ, який відповідає за сексуальну енергію, тривожить енергія світла, поступного наповнюючи мене. Чим викликає хвилю жару по всьому тілу, бо і інші чакри теж отримують цю жадану енергію.

 Мене змусили податися вперед. Я оперлася руками о стіл і вигнула стан, поділ сукні стрімко підняли.

 Я прикрила очі і стогнала, поки мене все сильніше кидало вперед, довелося прикласти зусиль, щоб зовсім не впасти на папери, але мої пальці в пристрасті стиснули декілька листків, зім’явши їх. А руки зрадницьки тремтіли від напруги, як і все тіло здригалося від хвиль задоволення.

 Відчула як між ногами вже тече, навіть по внутрішній стороні стегна і палає від задоволення, всі нервові закінчення там розпашілі і наче оголені. Моє дихання збилося, а іноді я забувала дихати. Пір’я на крилі намокло. Я вскрикнула, бо в мені розірвалося палке задоволення. На секунду моя свідомість кудись провалилася. Але скоро довелося приходити в себе, бо я відчула, що крило поміняли на щось інше гаряче та тверде. Я навіть не помітила, коли Даріель вже розстібнув джинси і спустив їх.

 Тепер вже це мене пестило між ніг, доводячи до гарячого та болісного шалу. Але ж на цьому мої палкі страждання не закінчились, бо мені належало пережити, що в мене увійдуть і заповнять, чим викликали ще один крик, аж зв’язки заболіли. І тепер мною безжально володіли, міцно тримаючи за плечі. Змушуючи моє тіло вигибатися до межі, до хрусту в хребцях. Час і зовнішній світ для мене зникли, я чула тільки свої стогони, поки наді мною не зжалилися і не подарували немислимо потужне задоволення, яке межувало з задоволенням Даріеля. Він вскрикнув під кінець, більш стримано, але для його випадку це була вища емоційність.

 Я все ж впала на стіл і на ті нещасні папери, вся мокра, і важко дихаюча.