Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
– Йой! – вирвалось з мене.
Бо на многостраждальній площі зібралися…мисливці…точніше молоде покоління. А во главі була… та мисливиця, яку врятував Яро і ще один що був з нею.
– Що тут відбувається? Ви що здуріли, молодь? Тут не місце для шикування і ваших тренувань, їдьте замісто! – обурилась начальниця.
– Ми прийшли, бо ви здається вирішити порушити всі наші домовленості! – почала та дівчина.
– З ким маю честь говорити?! – спитала Горпина Лаврентіївна.
– Я Килина Марчук, я прийшла вимагати, щоб ви повернули наших побратимів, яких утримує одна із вас! – палко заявила мисливиця.
– Що за дурня? Ми чтимо наш мир і закони його зберігаючі! Не може хтось зі світлих відьом брати гріх на себе і позбавляти волі живе створіння! – заявила впевнено Горпина Лаврентіївна.
– А от брехати не варто! – і Килина дістає щось, і показує перед собою, – Це шеврон одного з наших. Ярослава Пугача, він був один з зниклих. І цей шеврон вчора нам залишив той другий маніпулятор, якого забрала білява відьма!
– Можна подивитися, – спитала начальниця посерйознішав.
– Так.
І Горпина Лаврентіївна проказа заклинання, і шеврон засяяв зеленим сяйвом, підлетів до рук начальниці. Вона його взяла і роздивилась. Скоріш за все вивчала залишки енергії, що повинен був залишити власник.
Спочатку на її обличчі було роздратування, бо вона не любила, коли молодь влаштувала галас дарма і взагалі її відволікали, особливо коли в неї мігрень. Але після вивчення доказу, вона нахмурилась.
– Єм…я з вікна бачила як той маніпулятор використовував енергичних темних сов і захист у нього в формі сови…– прошепотіла Ламіка.
– А білява відьма, це Розанна, – додала я, знаходячись з іншої сторони начальниці.
Вона кивнула.
– Так і знала не треба було зв’язуватися з тією темною відьмою, від неї завжди одні проблеми. Все вона в богиню гралася, все їй мало.
– Якщо все так…нам кінець! Мисливці злі, вони нас розмотають! – злякалась Ламіка.
– Ой. Не хочу війни,– вирвалось з мене.
– Заспокойтеся! Не буде війни.
– То що?– перепитала Килина.
– Шановні, я ж незнала, що все так. Я знала що на ваших був здійснений напад, але мене запевнили, що це справа рук вампірів. А раз з’ясувалися нові обставини...дозвольте мені провести власне розслідування, у всьому розібратися? – почала з повагою начальниця.
– Так ми вам дамо час. А ви попередите винуватицю і вона знищить докази, і наших побратимів, і втіче? – сказала Килина.
– Ні! Ми не будемо так ризикувати заради одієї з нас! Якщо є порушення законів, я сама прислужу саме важке покарання злочинниці! – відповіла Горпина Лаврентіївна.
– Хм…але кожен день, це муки наших побратимів.
– А ви впевнені, що вони живі? – перепитала власниця Бібліотеки з сумнівом.
– Так...принаймні один!
– То був маніпулятор. Невже один з вас має можливість маніпулювати темною енергією? – здивувалась начальниця.
– А ми не знаємо, які темні справи над нашими проводила ваша душе згубка, тож ці зміни можуть бути її виною,– відповіла Килина і інші мисливці її підтримали, піднявся звалт. Але Килина підняв руку заспокоїла своїх.
– Все одно, не можна так нахрапом діяти, треба все дізнатися детально!
На площі царювала напруга, така густа – хоч її замість понівечиної бруківки закладай.
– Добре...з поваги до вас, Горпина Лаврентіївна. Три дні…чекаємо результату. Не буде, починаємо діяти ми, але якщо випадково хтось з ваших постраждає, то вже не ми винні, – як відказала Килина.
Після того як імпровізовані перемовини з молодим поколінням мисливців були закінчені, ми знов чимчикували за Горпиною Лаврентіївною назад до її кабінету, як каченята за мамцею-качкою.
Від нас, точніше начальниці відсахувалися працівниці Бібліотеки, як від чуми.
– Я так і перечувала, що з цією гордливою Розанною будуть проблеми! Не хотіла ж пускати навіть її посіпаку в Бібліотеку, щоб не накликати біду! Але все одно біда прийшла, готуйте мітли! – буркотіла начальниця, її рухи були різкі, вона махала руками туди-сюди, а аура її ледь не іскрилася.
Ми з Ламікою переглянулися і переморгнулися, бо ніколи таку лютуючу пані начальницю не бачили. Горпина Лаврентіївна сувора, але м’яка, вона вміла стримуватися. Але тут мабуть, вже навіть її межу перетнули.
І не дивно, бо на горизонті замайоріла війна, яку ледь спинили. І тепер знов роздмухують.
– Головне, вона знов звалить кудись, а нам вигрібай те що на наворотила! Егоїстка! Наче тільки вона одна тут відьма. І головне… вважає себе самою розумною!– бурчала начальниця.
Хоча вона нас не бачила, бо йшли за спиною, але ми про всяк випадок кивали старшій відьмі.
– Мало мені того, що її колишній перепахав площу перед Бібліотекою темною енергією. Добре, сама будівля не постраждала. Перелякали відвідувачів. Так ще нуль від неї вибачень чи компенсацій. Так тепер вишенька на торті, виправдовуй її перед мисливцями! – далі прозвучав крик душі Горпини Лаврентіївни.
Ми важко видохнули.
Ми відчували, що аура начальниці прямо давить і душить, вона стала густою, наче кам’яною.
Ось ми увійшли в її кабінет, старша відьма підійшла до столу, нервово розвернула крісло і всілася, тарабанила пальцями по столешниці, потім вихопила сапфірову квітку і шумом втягнула її аромат.
– Хоч єдина втіха. Побачила і забрала вимершу квітку. Її аромат, до речі заспокоює…
Ми з Ламікою зайняли свої місця.
– Значить, в Розанни, цієї хвойди диявола, є вже навіть маніпулятор темної енергії. Прекрасно! – бурчала знов Горпина Лаврентіївна.
Ми з Ламікою знизали плечима.
– Дурні наївні молоді мисливці, не розуміють, що я їх врятувала. Якби вони полізли на рожон, їх би розкатами, якими вони завзятими і озброєними не були. Молодь, що з них взяти! – сказала пані начальниця.
– Але це мило, що вони так горою стоять одне за одного! – сказала я.
– Так, мило...але не для нас. Краще б вони, як янголи були кожен сам по собі. Бо Розанна знаючи цю «милу» особливість мисливців викрадає одних з них. Чим розбуркує вулик. І тепер мені розгрібай, – обурювалась начальниця.
