Раді Вас бачити!

Ярослав.

 Знов я опинився бозна де, а наді мною простягався мовчазний, безкрайній космос з розсипом дорогоцінних зірок.

 Я важко видихнув і заозирався – знайшов його, я знав що він мене чекав.

 Зараз він сидів на незвичному величезному троні і ліниво перебирав кігтястими пальцями по підлокітнику, а на іншу руку спер голову і дивився на мене сапфірними очиськами, які примружив, як кіт, що насрав в капці.

 Гарний і до роздратування величний виродок.

 Я стиснув руки в кулаки, а потім вказав на нього вказівним пальцем.

– Тільки скажи: «Я попереджав»!– гримнув я.

– Добре...не буду…– він говорив не голосно, але чітко і я відчував іронічне співчуття вчителя, який знав що учень не зможе вирішити певну задачу – бо побачив помилку, а учень ні.

– Ти знав що так станеться?

– Ні…в тебе були непогані шанси…вісімдесят процентів проти двадцяти…

– Ну так непогані...

– Вісімдесят це те що ти програєш…

– Сцуко! Ти знущаєшся? Тобі весело? Га, демоне? – обурився я.

– Так мені весело, але я не демон. Я вважай розумна зброя. Типу один з тих дронів що ти збирав, тільки дуже розвинутий, – відповів терпляче цей блондинистий вилупок.

 Я скоро буду ненавидіти всіх блондинів. Що не блондин – то якийсь кінчений! Як ото вилупку Даріелю «везе» на відьом, а мені на світловолосих.

– Добре, значить технодемон. Ти цей во сказав, що в мене були непогані шанси...але двадцять процентів це дурня.

– Ні…для людини, нехай мисливця, проти такого як Даріель. Це ще добрий результат. Ти дійсно молодець. Якби ти був слабким, ти б мене не зацікавив. Ти унікальний в своєму роді. Але не всесильний, – сказав техноїд.

– А ти значить, якщо б забрав моє тіло: переміг Даріеля?

– Ну п’ятьох йому подібних я вже вбив. Але якщо тебе це втішить. Даріель розвалив моє тіло. Бо його шостого я не врахував, – додав після паузи техноїд.

– Ох, як же такий величний вилупок, як ти, та облажався?

– Ні, органічний, я не величний. Я теж маю конструктивні недоліки і обмеження накладені законами фізики вашого Всесвіту. Так…я можу проводити над швидко розрахунки. Але сенс? Якщо я не можу впливати фізично на ваш світ без тіла, – сказав техноїд.

– Тобто, ти як ото квантовий комп’ютер шукаєш собі корпус? – перепитав я

– О, ну нарешті, вже наукові розмови! Ти облишив містицизм. А то я думав, полон у відьми вибив з тебе дух науковця, – сказав ТехІн92.

– Добре, ти це й во…що там в тебе за умови…Я ото згоден, – зам’явся я.

– Ох, Ярослав, Ярослав...пізно вже…треба було погоджуватися ще тоді. Зараз вже немає сенсу…

– Чого?

– Бо ти вмер….я вже можу зайняти твоє місце і згода мені не потрібна. Бо то вже не твоє тіло.

– Є...як так? Коли?

 Я побачив як космос перетворився на якесь підземелля де лежав…я…прикритий простирадлом по шию і на ньому виднілась червона пляма в області грудей.

– Ні! Не може бути! – з відчаю вирвалося з мене.

 Я не міг повірити, що все…дострибався. Так… я був готовий до смерті, але все одно хотілося ще пожити, вона наступила якось занадто різко. Я ж навіть не відплатив Розанні та Даріелю за свої приниження. За побратимів. Яке я жалюгідне! Я нічого не встиг і нічого не зміг.

– Тим не менш, це правда…У Даріеля важкий удар – б’є прямо в серце. У тебе не було шанців. Мені знайомий цей удар. Він і мені дістався,– відповів техноїд.

– Ні, не можу піти і залишити не покараними цю сволоту!

– О, помста…це винахід органічних дуже цікавий. Хотілося взнати що це таке. Тож ти хочеш повернутися і помститись Даріелю?

– Так, і Розанні, вона ж все це розпочала, – додав я.

– Хєх, цікаво. Ну що ж…є в мене для тебе пропозиція. Але я не Медтех – тож не знаю як вдало зможу твоє тіло полагодити, щоб ти повернувся до життя. Тож не жалійся з того що вийде! – попередив техноїд.

 Мене зараз заповнював жах, я охопив голову руками. І хотів при будь-яких умовах повернутися. Але мисливське сумління тихо, але впевнено заговорило. Говорило, що краще вмерти, як людина – ніж повернутися, як мрець. Треба померти з честю людини. Але інша частина здригалася від думки назавжди залишитися в крижаних і темних володіннях смерті.

 В мені боролися ці дві істотності, як морські хвилі б’ють о скелі, так мисливська істотність наполягає на тому, щоб впокоїтись. Бо мене мерця точно не приймуть мої побратими, друзі і батько. Повернення протирічить тому чого нас вчили.

– Бо пройшло досить багато часу, з моменту твоєї біологічної смерті. Тож мозок занадто довго пробув без кисню і багато його клітин вже загинуло. Знадобиться заміна великих ділянок мозку, – з машинною чіткістю скрупульозністю перелічив ТехІн92.

 І тут я вловив знайому термінологію і принципи.

– Стоп, ти що зараз говориш за кібернизацію?

– Ну скоріше заміну деяких частин органіки матеріалом з якого створений я. Тож це більше техноїзація. Мій метал самовідновний, але не має мінусів, як твоя плоть, – поясняв техноїд.

– Тож я воскресу не живим мерцем, а буду якимсь механізмом? – здивувався я, підняв голову на техноїда.

– Я не можу воскрешати. Я можу модифікувати і запустити заново життєві процеси. І так, технічно ти будеш не мерцем…а механізмом.

– Типу кіборга чи андроїда?

– Ні….ти будеш техноїдом.

– Є…а яка різниця? – розгублено перепитав я, чухаючи потилицю.

– Скажи, у вас вже є квантові комп’ютери? – перепитав ТехІн92, виразно подивившись на мене. Його очі, що мали чорні склери і сапфірному райдужку примружилися.

– Є...так...але в науково-дослідницьких центрах і воєнних базах, – відповів я

– Ну от… я як квантовий комп’ютер, а андроїди ваші і кіборги, це як електрокари. Я зброя вищого рівня. Я життя іншої форми. Для того, з чого я влаштований у вас немає аналогї і назв. Я живлюсь темною енергію з цефферата. Це як тобі буле завгодно… моя душа.

– Є...– завис я, мозгуючи почуте.

– І ти станеш поки на двадцять процентів таким, як я. Матимеш мої спрощені потужності. І необмеженій запас темної енергії. Ти ж нею маніпулюєш? Але швидко втрачаєш, накопити її на Землі важко. З цеффератом такої біди не буде, – повідомив ТехІн92.

– Бля…ти не демон, не якийсь злий дух, чи бог…ти бляха прибулець! Ти з космосу?– зрозумів я.

– Вітаю, це я намагаюсь пояснити. Я з Древньої Сіялії. Прибув на Землю ще коли, людства і в планах не було, – відповів техноїд.

– Ого…ти настільки древня розумна зброя? Так…стривай, двадцять процентів заміни органіки, то небагато. Але мене напрягає...це я що для тебе стану типу опаційною системою? – уточнив я.

– Відповідь позитивна. Я ідеальна зброя, але соціалізація в мене прокачана на тридцять процентів. Ти ж будеш ти моїм модулем людськості, – додав техноїд.

– Гей, я жива людина, зі своєю самосвідомістю. Який я тобі модуль?

– Відповідь негативна, ти мертва органіка. І від того наскільки я буду вмотивований тебе полагодити, залежить активуєшся ти чи ні, – сказав як факт ТехІн92.– Я не ваші земні Ші, які створені вас обслуговати і догоджати вам. Я інопланетна зброя, в мене завдання ефективно нищити і виконувати поставлені задачі. Зараз моя ціль не повернутися в ніщо. Твоя впертість стоїть на моєму шляху. Як гадаєш, що повинна робити зброя наштовхнувшись на перешкоду?

– Нищити…– видихнув важко я, опустив голову і волосся навалилося на обличчя.

– Яке розумне органічне. Тож що? В принципі тобі боятися нічого. Ти не підеш в ніщо. Для земних істот тут своя програма утилізації енергетичних залишків. Тож моя тобі порада, іди з миром. Навіщо тобі зайві страждання? Ти ж все одно не жив? І життя це ж суцільний біль. Ну так ви органічні про життя говорите, – перепитав техноїд.

– Нехай, моє життя з точки зору високорозвиненого космічного Ші виглядає жалюгідним…але воно моє. Я люблю життя. Я хочу повернутися, навіть якщо буду страждати. Принаймні раз є шанс на повернення. Та і без страждання не буває хороших миттєвостей. Я не можу пояснити, але життя дуже складна і неоднозначна штука, а щастя приходить навіть звідки не чекаєш і можна знайти його в дрібницях. Тож життя вартує повернення, – відповів я, підняв голову і подивившись впевнено в очі ТехІн92.

– Що ж…цікаво буде побачити, яке щастя в твоєму розумінні. Тож ти згоден на мою пропозицію?

– Так.

– Ну що… ж слухай, тоді правила! Перше найголовніше: не помирати вдруге, бо тоді точно заберу твоє тіло, а ти підеш куди ви там уходите після смерті.

– Зрозуміло.

– Друге правило: отримуєш пошкодження, мінус органіка. Те що пошкодиться замінюється моїм матеріалом. Не хочеш стати суцільним живим металом, можеш при важких пошкодженнях, попити крові іншого органічного. І за рахунок його клітин полагодишся. І…чим краще підходить органічний генетично, тим швидше саморемонт, – повідомив техноїд.

– Фу, бля! Я що нечисть яка пити кров? Я не хочу бути кровосісєю!

 Мене обурила ця умова, тобто все ж якась частина від нечисті в мене буде? Бридота і приниження для мисливця!

– Ну добре...станеш швидше техноїдом, я заберу твоє тіло. Я тільки за твоєї принципіальності. Все почесному: тобі чисте сумління, мені новеньке, свіженьке тіло, – сказав техноїд і...опинився різко поряд мене.

 Я аж смикнувся назад від неочікуваності. Бля, а він швидкий, як вампірюга.

Техноїд задумливо пройшовся коло мене, прискіпливо роздивився з усіх сторін. Мені аж стало ніяково, відчуваю себе м’ясом на базарі.

– Ну колір волосся зміню. Низенький ти…але нічого і худеньке...і все що нижче поясу прибрати треба, бо не потрібно, лиш займає місце…– і мене охопили кігтявими пальцями за щоки і повертіли лице обдивляючись.

– Гей! Я зрозумів! Я ще органічний, тож тіло ще моє, киш! І цей во все що нижче пояса навіть дуже ціно! Так що нічого ото прибирати потрібне! – і я вирвався з його чіпких кігтястих пальців, потирая обличчя і гнівно дивлячись в його прекрасне пофігістичне обличчя, яке явно цегли просить.

 Нє, воно охриніло зовсім? Точно якась бляшанка, бо навіть демон і то розуміє цінність члену. Тьху, мені від цього сюреалізму навіть одночасно погано і смішно стало. Сцуко, я здохнути навіть без якийсь дивних пригод не можу!

 А ця космічна бляшанка хвилину дивився мені в очі, вигнула брову і плавно опустила погляд до паху і іронічно гмикнуло. І в цьому вловлювалося іронічне-співчуття. Наче я дитина, яка притягла хом’яка і радісно показує баті, який не може зрозуміти на що цей гризун потрібен і по фіг що він миленький.

– Хєх, але ж ти цим майже не користуєшся. Та і це просто шмат плоті. Який не виконує життеважливих функцій, – задумливо проговорив техноїд.

– Та бляха! О це я докотився, що з космічним ші сперечаюсь о доцільності члену! – буркотів я.

– Ну вибач, для мене саме поняття ВАШОГО сексу не зрозуміла концепція і дуже переоцінений, ресурсна затратний процес з нульовий коефіцієнтом функціональності.

– І це я ще нудно живу? Це ти не живет, а існуєш. Як жалюгідно! – випалив я, про всяк випадок прикриваючи пах.

– Ну-ну...нічого… мені не вперше цей процес модернізовувати, щоб отримувати вигоду… – якись дивним тоном ТехІн92 це сказав і ледь чи не вперше всміхнувся. Але мене від тієї посмішки дрижаки розбили.

– Є...ти про що? – розгубився я.

– Да так...згадав цікавий процес отримання сапфіріту.

– Є…– я знов завис і нічого не второпав. Але явно цей техновилупок щось мав своє на увазі і явно щось собі згадав.

 Та і назва сапфіріт…щось знайоме.

 Але ТехІн92 знов став похмурим, наче повернувся до реальності, яка його не радувала.

– Так… і третє правило: ти можеш взяти мої можливості, але на шістдесят хвилин. Потім, або щоб не спалити свою органіку п’єш кров, або повертаєшся до попереднього стану, – сказав ТехІн92.– Второпав?

– Так…

 І я опустив голову, потираючи розгублено передпліччя.

– Ну що ж…вітаю! Можеш повертатися. Сподіваюся, ти з розумом скористаєшся другим шансом. І покажеш мені цінність ваших життів.

 Я відчув як піднявся вітер, хоча до цього був штиль. Зорі засяяли і згасли, а техноїд повернувся до свого трону озирнувся – розгорнув всі шість крил і вони сліпуче засяли.

 Я закрив очі, які різко запекло і відчув сильний удар під дих, наче повітря з легенів вибило. І в обличчя вдарив пронизливий і льодяний вітер, який здавалося здере плоть з кісток і напалірує їх до блиску.

 А потім зацарювала темрява.