Раді Вас бачити!

 Вона знов бережно повернула ружу до вази, зробила па руками, проказав закляття і стіни ледь помітно засяяли зеленим.

 Це означало – що вона поставила бар’єр затишшя, щоб ніхто не підслухав про що тут буде йти мова.

– Так, а що нам робити? – спитала Ламіка, яка теж нервувала.

– Що-що? Будемо працювати тихо. Через два дні я їду на що річні збори до маєтку...Розанни, будемо обговорювати деталі Шабашу, – почала Горпина Лаврентіївна.

– О, цього року в неї всі збираються? – запитала я.

– Так. На наше щастя. Так от...хтось з вас їде зі мною. Вона повинна зібрати докази, або спробувати звільнити, якщо буде можливість, хоча б одного мисливця,– почала начальниця, поправляючи окуляри в модній оправі на перлинній нитці.

– Йой, якось тепер страшно туди їхати, після всього почутого,– сказала Ламіка.

– А можна поїду я?

 І тут на мене подивилася подруга і начальниця зі здивуванням. Бо я ж маю репутацію тихої пані, без магічної, яка нікуди не лізе.

– Вибач, але ж ти не зможеш себе захисти, це небезпечно, – сказала Ламіка.

– Ну…зате на мене не подумають, що я якась шпигунка. Мене ж не помічають якраз із-за того, що я без магічна, – зауважила я, знітившись.

 Горпина Лаврентіївна гмикнула:

– Зате в тобі хоробрості, стільки наче ти Верховна відьма. Та і мені потрібен буде твій талант лікувальниці, бо в мене із-за нервів знов мігрень, будеш лікувати в дорозі – погодилась начальниця.

 В мені все затремтіло від радості. Я зможу додержати слова і звільнити Яро, бо я його знайду в лабіринтах маєтка темної відьми через наш зв’язок. Тільки б він протримався!

– Так, а далі що, коли Жаді знайде мисливців? – спитала Ламіка.

– Ну звільнимо, а там подивимося. Якось в спокійній обстановці передамо їх Корпусу і принесемо вибачення, може буде виплата компенсації. Може ще щось. Головне, залагодити конфлікт і заспокоїти мисливців. З Розаною будемо розбиратися самі, – відповіла начальниця.

– І що Розанна не отримає покарання? Як це пояснимо мисливцям, вони не дурні і будуть за цим стежити. І те як ми на це відповімо буде їх реакція, – проговорила обурено Ламіка.

– Розумієте. Так просто від Розанни не здихатися. Це не ноум нейм відьма початківиця. Розанна хоча сама по собі, але це древня, сильна відьма, з великим досвідом. І їй служить янгол. А тепер маніпулятор. Плюс в неї є впливові подруги в ковені темних відьом і серед чаклунів. І в Магічній Раді – додала Горпина Лаврентіївна.

– Тож в лоб бити її небезпечно,– заявила Ламіка.

– А ще вона все виверне собі на користь і вийде сухою з води,– додала я.

– Я ніколи не сумнівалася в ваших розумових здібностях, – сказала начальниця.

 Вона переплела пальці рук і поклала на них підборіддя.

– Тож працюємо тихо, збираєм докази. Звільняймо мисливців. Бо це свідки, яких можна показати Раді і це вже інша історія, – проговорила начальниця.

– Але мене непокоїть маніпулятор, він точно не відчує небезпеку для своєї пані і не викриє Жаді? – спитала Ламіка, яка хвилювалась за мене.

 Начальниця якось загадково посміхнулася.

– Ой, щось мені здається вони з твоєю подругою якось порозуміються, – Горпина Лаврентіївна подивилася виразно на мене і підморгнула.

– Є…– не розуміла Ламіка і здивовано на мене подивилася.

 А я червона сиджу, на руки дивлюсь. Йой, начальниця щось знає…

– Не розумію про що ви! – намагалася я відкараскатись від їх підозр.

 Бо відчуваю якщо все спливе мене мати вб’є і Віктор допоможе їй закопали труп.

 Горпина Лаврентіївна торкнулась кристалу, що стояв на столі, той засяяв райдужним блиском і показав...Йой...

 Ну дякую не мої пригоди з Дарілем, але навіть це що тут показано – вже змусило мене червоніти.

 Бо там був образ того як я чкурнула під хаосом битви двох маніпуляторів до одного з них. Він мене прийняв під захист свого бар’єру і зворушливо притискав до себе прикриваючи крилом. Ми щось посперечалися. І я відкриваю бутильок. Відпиваю і…той поцілунок..

 Ой. Як соромно! Тоді це так інтимно не виглядало. Я хотіла лише врятувати Яро, а зараз бачу як це виглядало зі сторони…пристрасно…Йой.

 Ламіка подивилася на образ, її щелепа відвалилася і здається хотіла закотитись під стіл. А очі вирячились.

– Ой, як зворушливо! Він тебе так близько підпустив, навіть знаходячись в бойовому шалу і захищав, – сказала начальниця.

– Та от куди ти ділася?! А думаю, де ти була? – обурилась Ламіка, – Ти зовсім всі клепки розгубила! Я розумію тобі конче потрібен фамільяр, та не маніпулятор же! – волала далі Ламіка. В неї був вигляд, як у розлюченої мамці, дитя якої принесло каку в дім і каже що ця кака буде від тепер жити в них в дома.

 Я ще більше знітилась і похнюпилася. Начальниця аж посвітлішала і почала посміхатися.

– Ти не зможеш з ним встановити зв’язок! – зауважила Ламіка і тут вона змінилась в обличчі мабуть згадав, що я їй розповіла що в нас є енергетичний зв’язок, – О...подруго! В що ти влізла! Ні, не треба її туди втягувати – це небезпечно!

– Та ні, якраз треба. Я просто не стала сама давити: все чекала, коли Жаді сама про все розповість, – сказала начальниця.

 Я стидалася подивитися навіть більше на Ламіку і побачити її засуджуючий погляд, ніж на начальницю. Я прямо відчувала як Ламіка свердлить мене важким поглядом.

– Так добре, що ти викликалася на це непросте завдання. Ти найкраще підходиш на нього, – сказала Горпина Лаврентіївна.

 І далі ми обговорили деталі.

 Був кінець робочого дня, ми сиділи за робочим місцем Ламіки. Ми пили чай, їли тістечка, схожі на мафіни, які мали спеціальний магічний барвник. Коли торкаєшся його чи кусаєш – воно змінює колір і структуру. Якщо радісний – то воно стає шоколадним і колір характерний. Коли засмучений – зі смаком кисленьких ягід. Коли закоханий – то горіхово-полуничним.

 А ще и пили чай, в який кидаєш кульку – розквітає квітка і випромінює легеньке сяйво, і спалахи іскр.

– Подруго, от скажи...чим ти думала? А ні, знаю...одним місцем! – почала обурюватися Ламіка, взяв кружку і агресивно дмухаючи на неї.

– Ну вибач, що маю слабкість до гарних чоловіків, які ще енергетично обдаровані, – відповіла я, знизав плечима.

– Ой-йо…У вас з маніпулятором щось було? – перепитала подруга.

– Ні! Нічого! Та коли? Ми з ним буквально пару разів бачилися, – сказала я.

– Так, але цього вистачило, щоб встановити енергетичний зв’язок. Який могли встановити тільки сіальці за допомогою складного ритуалу. Плюс той поцілунок, – іронічно сказала Ламіка.

– То не поцілунок був! Я передавала в такий спосіб ліки, щоб маніпулятор темною енергію не згорів! – обурилась я.

– Так-так, і ні якого іншого способу окрім цілунку ти не вигадала?

– Ну так…він не хотів нічого пити. Він недовіряє, ба навіть не любить відьом…будь яких…

– Хєх, і ти з ним пов’язалася, прекрасно! – с сарказмом проговорила Ламіка.

– Це вийшло випадково!

– Ой…подруго, то ти випадково займаєшся коханням з янголом. То випадково пов’язуєшся з природнім ворогом відьом, – іронічно сказала Ламіка, хитро примружив очі і зробив ковток.

– Ну так…

 Я взяла тістечко воно було нейтрально вершковим, а коли я вкусила стало полунична-горіховим.

 Мені згадався той солодкий сон, шкода, що деталі я не пам’ятаю. Але на тілі і енергетично залишився відбиток емоцій, що він приніс. Я важко видохнула.

 Так хотілося. Знов відчути це. Хоча б у ві сні. Раз реальності не дано.

 Темна енергія, сумно піддакнула.

– Ти кохаєш маніпулятора?

 Я подавившись тістечком, закашлялась, поспішила запити чаем. Аж сльози з очей бризнули. Я важко задихала.

– Ні! Тільки Даріеля… а з Яро у нас просто ероти...тьху, енергетичний зв’язок, – відповіла я і обурено подивилася на подругу.

 Ламіка хитро всміхнулася.

– Ага, значить Яро його звуть. Але за можливості ти б його осідлала? – іронічно спитала подруга.

 Я на неї підняла офігівший погляд. Відчуваю, що червонію від щік до кінчиків вух.

– Ні, бо я ж кохаю Даріеля! Я ж не Віктор, щоб зраджували. Але мені просто хотілось би отримати ще трохи темної енергії. І цікаво що я відчую, коли її отримаю саме з джерела, – зауважила я.– Але це чисто з наукової точки зору! – одразу додала я.

– Так-так, секс з наукової цікавості! Виключно заради науки, – шуткувала Ламіка і розсміялася, відпив з кружки, смикнув бровами.

– Так…– і я трохи уявила сам «технологічний» процес данного експерименту і відчула важке тяжіння внизу живота, аж сильніше стиснула ноги та стало тільки гірше від бажання, – Ні! – пропищала я, вжахнувшись почутому.

 В мене таке відчуття, що я якась злодійка і мене спіймали на гарячому.

 Даріель

 Хтось таємничий вирубив рудого самогубця. Розанна, опанував себе, після шоку, бо була за волосині до смерті – наказала забирати смертника. Що я зробив, а воно непритомне важило по відчуттям, як буйвол. Добре його крила зникли і взагалі він повернув людський вигляд. Бо Яро в бойовій формі походив на демона чи темного фея. Тільки рогів не вистачає до кінченого образу.

 Докотився, кінчене. Я його попереджав – що темна енергія, його зведе з розуму і це сталося. Бо я не знаю як він наважився би маючи здоровий глузд, напасти на Розанну. На мить мені його ідея сподобалась і я її оцінив. І навіть хотів би, щоб Розанна згинула, але…не факт що моя печать зникне з її загибеллю. А поки що вона одна може її зняти. Є ще Жаді, але поки на неї надії невеликі, не того що я не вірю в цю розумницю. А того, що ця печатка це не забавки, на її зняття треба багато часу. А Жаді тільки почала. Тож поки Розанна потрібна. Та і якщо вибирати між темною відьмою і маніпулятором. Я оберу темну відьму. В теорії без печаті – Розанну я сам завалю з легкістю. А от маніпурятор це складний випалок. Тим паче, коли я побачив живий метал на кінцівках Яро, я зрозумів, що все…йому капець. Питаня часу, коли людини там не залишиться. Я мав вже досвід, бачив те що буде після...і воно залишило мене без крил. Тож дякую, тій таємничій метательниці шипа. Вона врятувала всіх від великого металевого лиха.

 Розанна веліла відправити Яро в підземелля. Вона була спочатку шокована, потім зла. Довелося виконувати, я відніс його в ту камеру, в якій він вперше прокинувся. Прикував до стіни, важкими кайданками з ланцюгами.

 Єдине… приніс ковдру, щоб задохлик не лежав на кам’яній, холодній підлозі.

 Я відчував, що рівень темної енергії в Яро різко впав. Мабуть дурбецал всю знов спалив. Ну не дурне? І от чи вартувало воно того? В Яро ж майже вийшло отримати яку не яку свободу. Йому дозволялось вибиратись в місто. І все споганив заради чого? Свободи? Та це міф, який самі люди і вигадали. Не існує її, вона як примара пустелі. Ти чим більше наближаєшся до неї – тим швидше і далі вона відлаяється.

 Але і для мене настали темні часи. Із-за довбаного Маркуса, тепер мені вхід в Бібліотеку заборонений. Бо господарка її заборонила мені там з’являтися. А якраз я здобув пір’їну Яро. Хотів передати Жаді. Так хотілося її порадувати. І я обіцяв, тож намагаюсь тримати слово.

 Я заховав перо, щоб Розанна про нього не дізналася. І буду з нетерпінням чекати можності, коли зможу знов потрапити в Харсіті.

 Так було шкода, що не зустрінусь поки з травницею. Мені без неї погано. З нею так добре і спокійно. Наче в оазі посеред пустелі. Мені навіть нетреба інтиму, просто достатньою бути з нею поряд.

 Але все скінчилося. Розанна наказала поки не висовуватися. Тож ми сиділи в маєтку, поки буря не вщухне.

 Яро так не приходив в себе. Я думав, він помер, але ще живе та мабуть там житя ледь тримається тіла. Якби не таємнича рятівниця, Яро згорів ще до того як завалив Маркуса. Але…я побачив знайомий силует, руде волосся і сяяння аури, яке під нирнуло під захист маніпулятора. І він сховав її під крилом, як мати-насідка курча.

 Коли я її побачив, як вона ризикує собою так безсенсово – в мене серце стало. Хотілося опинитися поряд і обернути крилами, щоб захисти від гострих і важких уламків що летіли, коли двоє маніпуляторів зчепилися не на життя, а на смерть. Я з полегшенням видохнув, коли вона опинилась в безпеці. Але коли він накрив її крилом. Мене щось вкололо під серцем і стисло істотність, наче розпечені щипці. Хто цій погані дозволив торкатися ту якої він не достойний? Навіть просто дивитися, не те що торкатися, своїм проклятим крилом. Бо все чого торкається маніпулятор – отруюється.

 Цей покидьок сильно знахабнів і багато чого собі дозволяє!

 Я сподівався, що Розанна не помітить таємничу незнайомку, але ні.

 Розанна сиділа біля каміну і розбирала документи по бізнесу. Я сидів поряд читав книгу, коли вона спитала:

– Як там цей паскудний зрадник?

– Як, як, погано. Він в принципі повинен був здохнути, але ще вперто чіпляється за життя, – почав я підняв погляд з книги на Розанну.– Наче дійсно він кіт і має дев’ять життів, але схоже вже три втратив: перше як тільки потрапив сюди, то друге як я відірвав крила, і трете коли зчепилася з тим маніпулятором.

 Розанна стиснула губи, видно одні згадки про Маркуса її бісили. Поява набридливого колишнього сплутала всі плани відьми. Бо в неї все так добре йшло: я тягав їх потрібну рідкісну інформацію. Вона наладжувала теплі зв’язки зі впливовою світло відьмою. Ба і мені було добре вперше за стільки сторічь. Ми могли зустрічатися з травницею. Але Маркус все споганив.

 Як я кажу – маніпулятори отруююсь все до чого наближаються, але реальність і життя інших істот.

– Невдячний! І це після того що я для нього зробила! В нього було все! Чого йому не вистачало? А основне… в нього була моя прихильність! – обурилась Розанна і в її тоні вчувався гнів, роздратування.

– Так, ти стала дуже м’якою. Яро мав більше, ніж попередні твої бранці, – погодився я, опустив голову, нахмурившись.

 Я згадав тих хто був до Яро…вони були різні, як за зовнішністю, так за характером. Були молодші, в рази гарніші, харизматичніші, вправшніші у звабленні. Яро навіть поряд не стояв. Взагалі він посередній, єдине особливе в ньому – його душа та можливості керувати темною енергією. Але його попередники не зайняти місця в серці темної відьми. А це недолуге змогло. Як? Загадка.

 Саме образливе Яро навіть мав більше за мене. Я важко видихнув.

– Але люди невдячні за своєю істотністю. Їм завжи мало. І я казав тобі, ти його занадто балуєш. І от що з того вийшло, – зауважив я.

 Розанна зламала ручку – настільки її стиснула.

– Ти навіть мене ледь не прибила за цього довбня. Хоча я скільки служу тобі вірою і правдою. І яка вдячність? – сказав я.

– Ой, не починай Даріелю! Ти тоді теж був не правий! – відповіла Розанна, – Але ти захистив мене, тож заслуговуєш на подарунок. Проси чого хочешь.

 Я б волів, щоб вона зняла ту кляту печать, але звісто Розанна цього не зробить. Але я де що вигадав:

– О, дякую моя пані. А можна мені виступати в твоєму клубі? – запитав я.

 Насправді це було для мене принизливо – витанцьовувати полу голим перед п’яними відьмами. Але… я почув краєм вуха, що туди почала ходити подруга Жаді. І в мене є надія, що вона притягне рано чи пізно саму травниці. Звісно ідея фігня, але кращої поки немає. Бо в Бібліотеку мені шляхи перекриті. А більше я не маю благовидного приводу покидати маєток. Якщо в мене з’явиться хоч шанс звідси вибратися – я вже вигадаю як передати перо Жаді.

 Тож довелося наступати на горло своїй гордості. Я дав слово, час іде. Жаді повинна отримати перо.

 Розанна підняла на мене здивований погляд.

– Ти ж завжди був проти таких хтивих танців. Ти зневажав тих хто їх танцює. То чого передумав?

– Те що танцюють твої танцюристи це дурня, я буду танцювати мистецтво! – палко заявив я.

 Розанна хмикнула.

– О, тебе потягнуло на творчість? Ну дійсно, ти сам як втілення досконалого мистецтва... Тож ховати тебе це злочин. Тим паче, тобою багато хто з моїх подруг цікавились. Хай подивляться який ти і позаздрять – сказала Розанна.

– Чхав я на твоїх подруг. Я лише хочу заради себе цим займатися, – боквкунв я.

 Мене пересмикнуло, як уявлю що на мене будуть пожирати хтивими поглядами подружки-хижачки Розанни, але вибору немає.

– Тільки ніяких приватних танців з продовженням! Принаймні, з тими хто мені не подобається – попередив я.

– Звісно, це тільки для мене.

 Я важко вивихнув, але в мені хоч зажевріла надія зустріти теоретично Жаді. В любому випадку, знаходячись в маєтку я далеко від неї. А там в Харсіті…в клубі. Навіть серед сп’янілих і хтивих відьом я буду все ближче до цілі.

– Скажи...а ти не помічав за Яро, що він знайшов собі когось? – спитала раптом Розанна.

 Я підняв на неї здивований погляд.

– Я бачила хтось йому допоміг… Підозріло схожий на жінку. Та і коли він кинувся на мене, він пах іншою, – зауважила Розанна.

 А в мене серце стало і перетворилось на холону грудку. Але я намагався не подавати вигляд, що злякався. Не за себе переживав, а за милу Жаді. Я так сподівався, що Розанна в тому хаосі нічого не помітила. Але ж ні. Розанна занадто древня та досвідчена відьма. Вона бачить суть.

– Є…ні...але мені ніколи було за ним слідкувати, я виконував твоє доручення. Копатися в тій груді книг було знаєш не легко,– відповів я.

 Мене повинно було радувати, що Розанна думає на Яро, що він зрадник, а не я. Але чогось знов мені пече істотність і штрикає серце розпашілою голкою. Навіть просто на словах згадка про їх відносини не дає мені спокою.

– Цікаво…але на останок він назвав її зрадницею...тож це вона його втихомирила. А на що? Вона за нас? Я ж думала, раз вони коханці. То вона за нього,– розміркувала Розанна.

 Коханці…це слово наче молотком било мене в скроні. І відлунювало в голові, і озивалось в серці пекельним болем. Ні! Яке жахливе слово по відношенню до Жалі. Вона б ніколи з таким порочним...з цією хвойдою. Та і коли? Вони бачились всього пару разів.

 Але ж травниця забрала його темну енергію і вона в Жаді добре прижалася. Невже…це їх якось поєднало? О ні! Невже він все ж споганив травницю?

– Цікаво, треба якось знайти цю таємничу незнайомку. Мені треба знати її мотиви як їй вдалося втихомирити цю руду бестію, – сказала Розанна.

– Так, моя пані. А що сталося з Маркусом? – вирішив я перевести тему.

 Бо я то знав де шукати ту таємничу втихомирювательку маніпулятора. Але нажаль, в Бібліотеку мені не потрапити.

– Та його забрали під варту. Будуть вирішувати долю на Магічному суді. Ледь переконали мисливців його не добивати. Але думаю, в них би не вийшло: маніпулятори досить живучі і міцні, – сказала Розанна.

– Я помітив, вижити після удару Ока це треба примудритися, – гмикнув я.

– Ну, Маркус завбачливий і його захищали магічні артефакти, навіть були з сапфіріту. Тож це посприяло його виживанню, – відповіла Розанна.

 Та тут прийшов Тухі і повідомив, що наш буйний рудий прийшов до тями.

 І Розанна аж просяяла. Але мене та посмішка насторожила. Я знав що нічого доброго це не віщує.

 Ми прийшли до камери Яро. Він все ще лежав на пледі, обличчям до стіни. Він кволий, взагалі я не впізнаю цю колись галасливу нахабу.

 Він все ж зламався, або щось затіває – раз мовчазний.

– Ну що нахабний, підлий зрадник, як почуваєшся, коли нарешті опинився де тобі місце? – замість привітань перепитала Розанна.

 Яро навіть не ворухнувся, ігноруючи пані.

– Годі прикидатися трупом, я знаю що ти оклигав!

– Чого тобі? Я вже і так в повній твоїй владі. Що тобі ще треба? І я не зрадник. Ти перша порушила домовленість, коли затягла мене в спальню. Ти обіцяла що не будеш примушувати мене до сексу, – тихо, але чітко відповів Яро.

 Він явно неохоче озирнувся на нас.

 Мдє...він став блідий, веснянки кудись зникли, під очима залягли сині кола. А довге волосся було заплетено в розхристану косу, де виднілась сива прядка. Окуляри взбисули в слабкому освітлені.