Раді Вас бачити!

Глава 19

Ярослав

 Коли кайданки впали з моїх рук і двері камери відчинилися, я ще вагався, виходити чи ні. Не те що мені подобалося скніти в камері, але перспектива стати повністю залежним від навіженої жорстокої темної відьми – теж не радувала. А ще в мене є пречуття, що вона запросто може мене натравити на моїх побратимів з корпусу. Я тільки зараз зрозумів настільки мої сили можуть бути небезпечні не в тих руках. Я бачив на що був спроможний Маркус.

 Тож можу не тільки не врятувати своїх, а згубити інших.

 Вихід з камери мені сприймався, як відкрита пащека голодного, жадібного монстра, переступи я поріг її – мене проковтнуть.

 Страх захопив мою душу, я майже фізично відчував як мене тримають за глотку. Я нервово зковтнув.

 Я ще повагався і переступив поріг з замиранням серця. Я пройшов темним коридором на ватяних ногах. Я намагався лихоманливо вигадати що мені робити, але нажаль зараз думки лише могли безпорадно плутатися.

 Я піднявся наверх і кожен крок наче по цвяхах.

 Не хочу віддавати свої сили і тіло цьому стерву. А ще окрім того, що в мене було погане передчуття стосовно побратимів. В мене було відчуття, що я вже маю зобов’язання ще перед кимось, які не можу зрадити.

 А це вже було дивно, бо в мене не перед ким не було сердечних клятв.

 Я намагався відтягнути цей клятий момент я найдовше. Але клята відьма мабуть, навпаки хотіла все пришвидшити, тож постійно присилала Тухі, щоб він мене поквапив.

 Знов довелося вдягати якусь вишукану дурню – не то шовковий костюм, не то вбрання а-ля наложника. Сцуко, воно мало того що ні фіга не прикриває, а там де прикриває до соромного прозоре. Тьху! Це тільки Даріелу норм носити, а для мене принизливо.

 Ось цей безсоромний одяг проекція мого майбутнього. Бути просто тілом для втамуванням хіті і інструментом для знищення ворогів.

 Я важко видохнув. Як же дістало!

 А Даріель десь там на волі розважається. Вилупок! А всі мої біди зараз із-за нього! Бо він мені не дозволив покінчити з цією триклятою відьмою!

 Ну нічого! Колись і він отримає своє!

 Я відчув первісний гнів, як згадав того пихатого блондина.

 Я якось був поглинутий своїми думками – не помітив як прийшов до спальні темної відьми.

 Я ще вагався перш ніж увійти. Бо відчував, як переступлю поріг – мене чекає смерть.

 І я як всяке живе хочу тікати від цього. Але мене туди затягує холодна невловима кістяна рука, тримаючи за горло.

 Але двері самі по собі повільно, наче знущаючись прочинилися. Вони мерзенно скрипіли. Я поморщився.

 Я затамував подих серце пропустило удар, пульс бився над швидко навіть пульсуючи в скронях.

 Руки були вологі і тряслися.

– Проходь, не стидайся! Знов увімкнув режим недоторки? – почув я на смішливе.

 Я стиснув кулаки з силою до хрусту. Ненавиджу! Гнів підіймався з грудини аж до горла, став там комом.

 Я увійшов. І озирнувшись почавив Розанну, вона сиділа поряд будуару, і простягнула мені руку, наче для поцілунку.

 Я вагався.

 Але тут двері зачинися, я смикнувся.

– Ну чого ти? Ти ж так хотів покинути камеру, от покинув. Але ж ти тепер повинен виконати свою частину домовленості. Все чесно, – проговорила медовим голосом Розанна і посміхнулася, її очі зблиснули зеленим вогнем

 Я зробив вдих-видих. Але від сильних парфумів відьми нудило.

 Я підійшов до неї легенько торкнувшись її руки поцілував її в кістянки пальців.

– Мо-молодець...а тепер будь і далі гарним хлопчиком. І твоє перебування тут стане більш приємним, – проговорила Розанна.

 Ага, таким приємним, як в Даріеля. Що він почне захищати свій полон.

 Я швидко відсторонився від руки і відпустив її.

– Ну чого ти? Тобі ж тоді це подобалося. Той поцілунок, – сказала Розанна.

 Вона підвелася і подивилася знизу вверх на мене з-під повік, бо була нижчою. Провела кістянками пальців по моїй скулі.

 Я відсторонився.

– Все змінюється…

– Так? І що ж змінилося з тих пір? Ти знайшов собі втіху там в Бібліотеці? – спитала Розанна.

 І схопила мене за горло, буквально, а я не став пручатися. Бо вже не було сенсу.

 Але коли вона згада про Жаді. Добре хоч Розанна не знала як виглядає та відьма ні її ім’я – бо інакще травниця була вже внизу в камері. Моє серце кольнуло.

 Я згадав травницю, те як вона відчайдушно прокралась крізь хаос битви до мене, як врятувала. Нащо? Якщо потім зрадила. Але її очі наче такі ж зелені, як в Розанни, але все одно були інші. І той цілунок життя, що приніс мені полегшення і наснаги добити Маркуса.

 Так по факту ми не були в стоснуках…але щось нас тримає купи. Щось притягує.

 Тож я міг сказати що в мене нікого немає. Але чогось не хотілось.

 Так, в мене не було коханки, не було подруги, була пов’язана зі мною.

 Це було щось інше. Глибше.

 Я зрозумів, чого хочу…

 Я ледь всміхнувся, подивився з-під лоба на темну відьму.

 Я схопив за руку Розанну і притяг до себе, притиснув, впився поцілунком в її вуста. Вона вмить перестала самовпевнено шкіритися, смикнулася і навіть затремтіла. Здивовано вирядив очі, а потім відалась пристрасті, яка увірвалась в її прочинені вуста, разом з моїм диханням.

 Поки вона не оговталася, то я її кинув на ліжко. Вона розсміялася.

– Так! О це мій Яро! Я думала, Око забрало з тебе всю пристрасть. А ні, щось залишилося! – зауважила Розанна.

– Так…для тебе в мене завжди щось залишиться..– проговорив багатозначно я, похмуро всміхнувшись.

 Знов накрив її вуста поцілунком, а потім поцілував підборіддя і почав палко цілувати шию, і нижче.

 Знімаючи з неї одяг, пестячи її перса.

 Розанна охоче підставлялася під мої поцілунки і пестощі.

 І сама завзято голубила мене, особливо нижче живота. Але тут я відчув дивне відчуття. Я перевів погляд на істинний і подивився вниз. Дійсно, під ліжком виднілась пентаграма дуже велика, я таких не бачив. Але підозрюю що це не для краси чи дизайнерське рішення.

 Це паска.

 Ну що ж раз вона бажає моєї темної енергії, хто я такий, щоб відмовити?

 Доки вона відвела голову в сторону примруживши очі від задоволення. Однією рукою я дарував задоволення відьмі. Іншою я дістав з волосся «прикрасу» в формі металевої пір’їнки, яка зблиснула райдужним блиском. Я відпустив темну енергію, яка вже скублилась в грудині, давила на легені, та перейшла через руку в прикрасу, яка перетворилася на темний ніж. І заніс для удару.

 Не буде пафосних слів, тільки дії.